Марко Черемшина народився 13 червня 1874 року в селі Кобаках Косовського району Івано-Франківської області в селянській сім’ї. Коли в 1889 році Марко закінчив школу, батько віддав його в «науку» до гімназії в м.Коломию. Гімназія зустріла селянського хлопця непривітно. Навчання велося тут польською мовою, якої він зовсім не знав. Але незабаром він опанував польську мову і вийшов у число кращих учнів. Марко розумів, що батькам не легко було його вчити, і тому намагався виправдати їхні надії. Він виявляв жвавий інтерес до сучасного літературного життя на Буковині і Галичині. В 1896 році майбутній письменник закінчив гімназію і цього ж року поїхав до Відня, щоб здобути професію лікаря. Оскільки на медичному факультеті університету була дуже висока плата за навчання, він відмовився від свого наміру і вступив на юридичний факультет. В університеті він повністю віддає себе літературній і культурно-громадській діяльності.
З 1896 року в чернівецькій українській газеті «Буковина» починають з’являтися перші твори молодого письменника – оповідання, поезії в прозі, художні переклади.
У 1897 році Марко Черемшина зустрівся з Іваном Франком, який став його першим літературним редактором. В 1899 році у Львівському журналі «Літературно-науковий вісник» було вміщено оповідання «Святий Николай у гарті» та «Хіба даруймо воду», які одразу засвідчили народження талановитого й оригінального письменника. Протягом двох років М.Черемшина написав ряд оповідань на тему гуцульського життя. В 1901 році вони вийшли у Чернівцях окремою книжкою під назвою «Карби». Ця невелика книжечка одразу висунула його на одне з чільних місць серед українських новелістів початку ХХ століття.
Після виходу «Карбів» у літературній творчості Черемшини настала перерва. У 1901 році він закінчив навчання в університеті, а тільки у 1906 році одержав диплом. Спочатку він проходив фахову практику у Відні, а з жовтня 1906 року перебрався до м. Ділятина, де працював адвокатом шість років. У 1912 році він відкрив власну адвокатську канцелярію в м. Снятині і тут залишився до кінця життя.
В роки першої світової війни М.Черемшина жив у рідному селі Кобаки, яке опинилося в зоні найзапеклішів боїв. На власні очі письменник спостерігав жахливі картини того жорстокого часу. Побачене і пережите незабаром він відобразив в новелах про війну. Десь невдовзі після закінчення світової війни письменник повернувся до Снятина.
В 1925 році виходить у Києві збірка новел «Село вигибає», до якої увійшли нові переклади і оповідання. Окрилений успіхом, Черемшина активно займається літературною творчістю, готує нову книжку до видання. Але раптова смерть 25 квітня 1927 року обірвала всі його творчі плани. Нові дві збірки оповідань в двох книгах вийшли у видавництві «Книгоспілка» в 1929 році уже посмертно. На вшанування пам’яті письменника, 17 липня 1949 року у м.Снятині відкрився літературно-меморіальний музей Марка Черемшини.
* * *
В українську літературу Марко Черемшина ввійшов як новеліст. Новелістична спадщина письменника ділиться на три цикли: новели з життя гуцульської бідноти на межі 19-20 ст. (збірка «Карби»); новели про першу світову війну та її руйнівні наслідки (збірка «Село вигибає»); новели з життя та побуту гуцульського селянства в умовах пенсько-польської окупації (збірка «Верховина»).
Провідний мотив першої групи новел - народне горе, безземелля, безпросвітні злидні гуцульського селянства, його цілковите соціальне і національне безправ’я під владою Австро-Угорської імперії. Назву збірці дало перше оповідання автобіографічного характеру - «Карби». Всі оповідання збірки пройняті сумним настроєм, у них багато плачу, скарги на кривдників.
Одним з кращих творів збірки «Карби» є новела «Святий Николай у гарті». До убогої селянської хати Кірила Савчука приходить екзекутор і шукає, що можна взяти за несплачені податки. Він побачив там безпросвітну нужду і зняв з стіни закурений образ святого Миколая у дерев’яній різьбленій рамі. Ввечері, коли діти стали молитися і звели свої оченята на образ, не знайшли його на стіні. Гіркою іронією звучить відповідь батьків, що святий Николай у гарті, тобто в арешті. В цій новелі М.Черемшина правдиво відтворив одну з сторінок селянського життя в умовах буржуазної дійсності. Майже в усіх новелах збірки виступає той самий герой - темний, затурканий, безправний селянин-бідняк Курило Сівчук («Святий Николай у гарті»); коновкар («Чічка»); дід («Карби»); Юсипко («Раз мати родила»); Тимофій («Більмо») - це власне, різні імена одного й того ж героя, про трагічне життя якого розповідає автор. Герої новел - селяни, працьовиті, духовно обдаровані, чесні, гостинні, але гноблені соціально і національно.
Сильне враження справляє й новела цієї збірки «Злодія зловили». Хлопчик-сирота Юра Приймаків цілими днями блукає голодний попідтинню. Ніхто його не пожаліє, нікому він не потрібний. Непритомнюючи від голоду, хлопець зайшов на куркульську садибу і, побачивши, як теля припадає до вим’я корови, в нестямі припав і сам до дійки. Хазяї впіймали хлопця «на місці злочину», тяжко побили, обстригли і під регіт сусідів-багатіїв вигнали на вулицю. І так картина за картиною, одна за другу похмуріша, одна за другу вразливіша.
Показу тяжких умов життя селянства в роки першої світової війни Марко Черемшина присвятив 8 новел: «Перші стріли», «Зрадник», «Після бою» та ін. В цих новелах, з болем розповідаючи про страждання селянства під час війни, письменник водночас викривав тих, хто на війні грів руки, кому вона була вигідна й потрібна. Перед загрозою смертельної небезпеки селяни втікали в гори, в ліси. На народному горі та злигоднях наживалися багатії, хитрі, спритні, ненаситні в своїй жадобі. Цьому, зокрема, присвячена новела «Село вигибає». Від куль, голоду, холоду і хвороб загинули всі люди села. Зосереджуючи увагу на жахливому, трагічному, письменник протестував проти імперіалістичної війни.
Марко Черемшина до кінця життя ненавидів будь-яке насильство над трудящим людом, любив свій народ, цінив його історичне минуле і мріяв про краще майбутнє для нього.