Відкриття. Нововведення. Досвід
| |
Вікторія Покотило
провідний бібліотекар Львівської центральної міської бібліотеки для дітей |
Сучасний підліток: сумніви, тривоги, надії
Сучасна дитяча бібліотека, виконуючи свої інформаційні, культурно-просвітницькі, педагогічні функції, є в той же час важливим соціальним інститутом, посередником між суспільством і особистістю. Прямий обов’язок дитячої бібліотеки полягає не лише у забезпеченні юного читача потрібною інформацією, а й у активному сприянні процесу його соціалізації, тобто успішній взаємодії дитини з таким цікавим, різнобарвним, швидкозмінним і не завжди усміхненим до неї світом.
Підлітки, в силу своїх вікових особливостей, як ніхто потребують розуміння, уваги та ненав’язливої допомоги. Хоча ще декілька десятків років тому нікому не спадало на думку виділяти їх в якусь окрему групу. До початку 40-х років минулого століття про них говорили як про дітей, що підростають. Раніше підлітки зазвичай жили і працювали разом зі своїми батьками, аж доки не одружувались та не отримували чи успадковували частку майна. Момент одруження для юнака чи дівчини в очах суспільства і ставав моментом переходу від дитинства до дорослого життя. З настанням індустріальної ери у дітей, що підростають, з’явилася можливість опанувати ремесла, заробити більше грошей і переїхати в іншу місцевість, частково відокремившись від батьків. В Америці, наприклад, після Великої депресії 30-х років і заснування президентом Рузвельтом Національної адміністрації у справах молоді (НАМ), метою якої було надання розчарованій американській молоді можливості для здобуття освіти і подальшого сприяння у працевлаштуванні, особливого значення почали надавати громадській середній освіті. Відповідно, переміщення величезної маси молоді з розряду робочої сили або безробітних до середніх шкіл створило передумови для виникнення окремої «підліткової культури». У той час, коли батьки, вчителі зосереджували свою увагу на майбутньому підлітків, останні відкривали для себе захоплюючий світ музики, танців, моди, створювали нову мову (підлітковий сленг), яка здебільшого дратувала батьків і була зрозуміла тільки друзям Тоді рекламні агенції, що працювали на ринку роздрібної торгівлі, відкрили чималий потенціал для збагачення на смаках та цікавостях підростаючого покоління, який активно підтримується і дотепер. Так з’явилася окрема група в суспільстві — тінейджери.
У сучасному суспільстві підлітковий та юнацький вік — це перехід від дитинства до зрілості, що дуже сильно затягнувся в часі. Тінейджери вже не вважають себе дітьми, вони не хочуть, щоб до них ставились як до дітей. З іншого боку, є розуміння того, що вони ще не дорослі. Такий перехідний подвійний стан характеризується емоційною нестійкістю, чутливістю, сором’язливістю та агресивністю, схильністю до критичних суджень та оцінок. Часто підліткові здається, що всі навколо тільки те й роблять, що спостерігають за ним, оцінюють, засуджують. Тому перехідний вік є найскладнішим для спілкування та соціальної адаптації.
Чим живе сучасний підліток, що його цікавить, що хвилює, хто його кумири, наскільки активною є його життєва позиція — саме на такі запитання ми хотіли отримати відповіді, коли планували проведення соціологічного дослідження «Про час і про нас». Проходило воно на базі ЦДБ м. Львова і було адресоване підліткам — одній з найбільш складних читацьких аудиторій. Дітям пропонувалося поміркувати над непростими питаннями, пов’язаними з сьогоднішнім життям. Аналіз 185 анкет засвідчив, що наші діти досить чітко уявляють собі проблеми сучасного світу, і більшість з них живе за принципом «Моя хата не скраю». Разом з тим виявилось, що підлітки мають багато особистих проблем, і на першому місці стоять проблеми психологічні, пов’язані з рисами характеру: невпевненість у собі, сором’язливість, надмірна емоційність тощо. Частина дітей стурбована тим, що їм важко знайти справжніх друзів. Найбільше респондентів (40%) відзначили родинні проблеми. Підлітки вважають, що дорослі прискіпуються до них, втручаються в їхнє особисте життя, їх дратує контроль та зайва, на їхній погляд, опіка, небажання батьків брати до уваги почуття «дорослості». 3% дітей вважають найбільшою проблемою стосунки з вчителями. Дехто не може вирішити, куди піти вчитися.
Підтримка соціального контакту з читачем здійснюється в нашій бібліотеці не тільки через анкетування. Це і постійне безпосереднє спілкування бібліотекаря з дитиною, вивчення даних з «Книги читацької думки» та скриньки анонімних запитань. У результаті комплексного аналізу соціологічних досліджень виникла ідея щодо розробки спеціального циклу заходів для підлітків «Тінейджерські проблеми», що став логічним і удосконаленим продовженням літературно-психологічного марафону «А світ насправді ось який», що проводився працівниками відділу обслуговування 5–9 класів ЦДБ впродовж 2005 року. Основою програми цього циклу стали як результати вищезгаданих соціологічних досліджень, так і дані індивідуальних бесід з дітьми, вчителями, батьками. Зрозуміло, що охопити всі болючі проблеми тінейджерського віку просто нереально, тому ми, розробляючи тематику заходів, врахували одну з найактуальніших потреб підлітків — потребу в спілкуванні. Звідси і назва приміщення, де, в основному, відбуваються зустрічі, — КЛАС (Кімната Любителів Активного Спілкування), де діти збираються щочетверга о 15 годині.
Дитині–тінейджеру важливо бути частиною певної групи, відчувати підтримку та солідарність своїх ровесників. Потреба бути прийнятим і страх відторгнення середовищем є головним у спілкуванні цієї вікової групи. Тому, надаючи певну перевагу тематиці спілкування, ми запланували такі зустрічі, як: «Конфліктна ситуація: народження істини, а не загострення стосунків», «Познайомтеся із … собою: підліткові викрутаси, або життя в епоху протиріч», «Якщо ми не вписуємося у формат». Залучення дітей до спілкування здійснювалося усіма можливими засобами: через індивідуальні запрошення, бесіди, колективне інформування про діяльність КЛАСу у школах району та подання прес-релізів до засобів масової інформації. Хоча під час підготовки заходів ми орієнтувалися на дітей 14–15 років, до них приєднувалися і молодші підлітки, бо двері КЛАСу відчинено для всіх, адже чим більше буде полярних думок з приводу того чи іншого питання, тим краще. Шкода, що до подібних зустрічей дуже важко залучити хлопців, оскільки вони більш недовірливо ставляться до будь-якого неформального спілкування з дорослими в межах державного закладу, наближеного до школи. Відомо, що вони більше полюбляють спілкуватися через Інтернет та часто соромляться і бояться висловлюватися в присутності більш гострих на язик дівчат. Можливо, якби на місці «пані» бібліотекаря був би «пан» бібліотекар або людина в статусі професійного психолога, хлопці охочіше брали б участь у таких дискусіях. Найвдалішою, на нашу думку, формою роботи з даного напряму є бесіда за круглим столом, яка відбувається в доброзичливій для підлітка атмосфері. Важливою умовою відвертої розмови є впевненість дитини у тому, що її особисті таємниці, складнощі у стосунках в родині та школі не стануть відомі широкому колу зацікавлених дорослих. Тому самим бібліотекарям необхідно виявляти неабияку тактовність і повагу до почуттів своїх юних співрозмовників, щирість і відкритість до них. Підліткам потрібен дорослий друг–наставник, а не просто мораліст, потрібна людина, яка зможе зрозуміти, не осудити, а навпаки допомогти зорієнтуватись у складній життєвій ситуації, адже тут усе вперше: і кохання, і дорослі розмови та захоплення.
Під час проведення таких зустрічей, ми застосовуємо елементи психологічних тренінгів, а саме, деякі психологічні вправи, у тому числі рухливі, активні, скеровані на розвиток комунікативних навичок, взаєморозуміння, ми разом вчимося будувати й руйнувати «стіну конфліктів» та відповідати на запитання популярних тестів. Також, за згоди дітей, що постійно відвідують КЛАС, було проведено більш професійне психологічне тестування: оцінено особистісний диференціал, виявлено загальний рівень тривожності, тест шкільної тривожності Філіпса, самооцінку конфліктності, психогеометричний тест. Дуже ефективним і позитивним у емоційному плані для дітей є поєднання спілкування на задану тему з одночасним виконанням малюнків, бо саме це дозволяє глибше розкритися внутрішньому стану дитини на момент зустрічі. Дітям часто буває легше проявити свої емоції, почуття, бачення світу через малюнок, колір, символи, ніж сформулювати їх словами. З одного боку, це розвиває уяву, творчість, а з другого, — допомагає зняти певну напругу і тривогу та проявити себе у порівнянні з іншими.
Під час літніх канікул ми багато говорили проте, як сучасні підлітки можуть заробляти гроші на власні потреби і взагалі, чия це проблема — батьків чи дітей? Саме цим питанням і було присвячено полемічний діалог «Кишенькові гроші: з чиєї кишені?» та бесіду–пораду «Маленький бізнес під час канікул». Більшість дітей вважає справою дорослих піклування про матеріальне забезпечення їхнього життя, а своїм основним завданням — навчання, хоча під час довгих канікул багато хто хотів би випробувати себе і трохи підзаробити на кишенькові витрати. Діти отримали корисну інформацію щодо законодавчого тлумачення використання дитячої праці, можливі способи заробляння грошей і водночас поділилися своїм досвідом, це — плетіння прикрас з бісеру на замовлення, розповсюдження рекламних проспектів, роздрібна торгівля, репетиторство тощо. Палкі суперечки виникли при обговоренні тем «Треба, хочу — не можна» та «Бути добрим уже не модно?» Особисто мене здивувало те, що жодна дитина, аналізуючи свою поведінку в різних життєвих ситуаціях, не сказала про себе: «Я добрий». Натомість, учні 6 класу однієї з львівських шкіл одностайно назвали взірцем доброти свого однокласника Михайлика, досить аргументовано пояснивши свій вибір. Продовженням цієї розмови стала рольова гра, під час проведення якої моделювалася поведінка дітей, скерована на доброту в проблемних ситуаціях.
Враховуючи перевантаження дітей у школі, їхній супротив зобов’язанням і, звичайно, природні лінощі, ми практично не даємо їм «домашніх завдань», а висловлюємо лише прохання подумати над темою бесіди, що відбулася, оголошуємо тему наступної зустрічі, рекомендуємо прочитати конкретну книгу під час підготовки літературних дебатів та диспутів «Моє читацьке кредо». Велику допомогу в цьому надають працівники абонементу, широко популяризуючи серед читачів відповідну літературу. Так було під час проведення заходу щодо «дівочої» літератури, дебатів «Чорне, біле … або читай усе підряд» за книгою С. Кемпбела та Р. Саузерна «Не бачу злого, не чую злого», диспуту «Сюрпризи «ніжного віку» за твором К. Нестлінгер «Маргаритко, моя квітко», що дуже популярний серед відвідувачів КЛАСу, міні-обговорення книги Т. ВинокуровоїСадиченко «Жарт».
Готуючись до зустрічей з любителями активного спілкування, я використовую широке коло літератури з психології, статті з періодичних видань, зокрема з журналів «Безпека життєдіяльності», «КЛАС», «Позакласний час», «Мир семьи», з газет «Дзеркало тижня», «Високий замок», «Експрес». Часто діти самі приносять до КЛАСу «модні» підліткові журнали, щоб обговорити ту чи іншу статтю. На початку багатьох заходів для створення спокійної душевної атмосфери я люблю зачитувати якусь тематично наближену історію для душі зі збірок Бруно Ферреро з коротким
коментарем щодо моралі історії. Своїми настільними книгами вважаю книгу Г. Чепмена «П’ять мов любові у підлітків» видавництва «Свічадо» та чудову книжку петербурзького практичного психолога А. Гредова «Практическая психология для подростков и родителей». Шкода, що через обмежене фінансування ми не маємо можливості для придбання достатньої кількості професійних і науково-популярних видань з психології, педагогіки, соціології, а також цікавих та, на жаль, не дешевих новинок, що виходять обмеженими накладами.
Аналізуючи роботу КЛАСу, я бачу ефективність заходів не стільки в кількості та розмаїтості літератури, що опрацьовується читачами, скільки у задоволенні дитячих потреб в спілкуванні, розвитку комунікативних навичок, зменшенні рівня тривожності, сприянні процесу самопізнання та самовдосконалення. У подальших планах роботи циклу «Тінейджерські проблеми» — тематичні зустрічі: «Стрес: як його перемогти?», «Як не заплутатись у павутинні?» (Інтернет), «Батьки теж люди?» (за книгою К. Девіс «Як жити зі своїми батьками, щоб не втратити глузду»), «Чи потрібен підлітку «ужастик»?» та інші заходи.
Для підлітків, як, зрештою, і для кожної людини, будь-яка дія буде найефективнішою, якщо вона продиктована внутрішньою потребою, певною особистісною мотивацією та зацікавленістю. А стиль спілкування бібліотекарів з дітьми, сама бібліотека, її атмосфера, інтер’єр та багато інших «дрібниць», повинні сприяти створенню, з одного боку, образу «теплого дому», відкритого для кожної дитини, а, з іншого, — формуванню такої міні-моделі світу, яка б допомагала підлітку адаптуватися у сучасному соціально-культурному середовищі, а, отже, сприяла процесу його соціалізації в суспільстві.