«Що можна любити більше, ніж саме читання? Заохочувати до читання дітей!»

Євгенія ПІРОГ.

Дитячі письменники, як і дослідники, поділяються, за словами героя відомого фільму, на «астрономів» і «астронавтів». Перші надихаються власними спогадами дитинства, досвідом найближчого оточення, мудрими книжками про психологію та навіть фізіологію дитини різного віку й особливості дитячої літератури. Інші можуть жити й творити лише посеред нестихаючого виру сьогоденного – тут і сьогодні – дитячого буття, проживаючи кожне слово тексту разом зі своїми читачами, безстрашно занурюючись у глибини, нуртування, шумовиння та тишу цього стрімкого вічно змінного потоку. Письменниця, сценаристка, авторка та кураторка Всеукраїнської ініціативи «Додай читання» Євгенія Пірог саме така!

Народилася майбутня казкарка 16 лютого 1958 року. Зростала у Херсоні, де із "Золотою медаллю" закінчила школу №30. Згодом навчалася на фізичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю «Оптичні прилади та спектроскопія». По тому – в Інституті з патентно-ліцензійної роботи (Москва) за фахом «Технічна експертиза та захист винаходів». Працювала інженером, патентознавцем, викладачем фізики та малювання. Має двох донечок і трійко онуків. Упродовж життя невтомно подорожує Україною, втілюючи завдяки своєму світлому дару мрії сотень дітей про радість читання, надихаючи їх на нові кроки та відкриття. Лише уявіть, казкарка створила у співавторстві з дітьми з різних куточків України понад сорок казок!, які укладені в 14 альманахів «Блискуче перо»!

Євгенія Пірог завзято творить свій драйвовий, наповнений мріями і творчістю Всесвіт із перших років незалежності України: заснувала молодіжні громадські організації в Нововолинську («Азарт», 1993 р.) та в Рівному («Альфа» 1998 р.), створила студію шкільного радіомовлення «Радіо 2000Гц» і учнівську газету-малотиражку «Спалах». У 2014 році стала співзасновницею волонтерського соціально-ресурсного Центру «Дитинець» (з травня 2014 року — волонтерська ініціатива «Київ. Схід. Діти»). Також пані Євгенія записала цикл авторських радіопрограм «Реальні Мрійники» за участі відомих письменників та митців.

Невтомна популяризація письменницею-волонтеркою читання серед дітей упродовж цих десятиліть дала неймовірні результати! Започатковані Євгенією Пірог у 2012 році благодійні міні-бібліотечки «книжкові-шпаківні», що діють за принципом «почитай-поверни-подаруй» книгу, є щонайменше у 16 областях України, а 31 «шпаківня» позначена спеціальним маркованим ідентифікатором на світовій мапі проекту «Маленькі вільні бібліотеки». Вся Україна долучилася й добре знає про запроваджений нею родинний марафон «Тату, почитай!», відеозмагання юних букблогерів «Книжковий марафон 42», читацький квест «Щаслива мапа України», дитячий конкурс коміксів про силу читання «ЧитайСвіт» та інші проекти, чотири з яких («Срібна Книга», «Казковий гопак», «Дмитрикова бібліотека» й артбук «Добро-Дій») визнано Національними рекордами України.

Пірог Євгенія. Тридцять перший меридіан. – Київ : Видавничий центр «12», 2019. – 88 с.

Пірог Євгенія. Сім дорослих днів / ілюстрації авторські, Дениса Філінського. – Київ : Видавничий центр «12», 2019. – 232 с.

Кожний із цих проектів і загалом феномен Казкарки Джинні як особистий мистецький і громадянський чин варті окремого ґрунтовного дослідження фахівців з дитячого читання. Але мені хочеться розповісти нині саме про письменницю! Євгенію Пірог та дві осібні в її творчому доробку книжки для підлітків – «Тридцять перший меридіан» (2018) і «Сім дорослих днів» (2019).

У доробку авторки є різножанрові літературні казки (як ось, «Мрії збуваються. Казкова історія, яку розповів Різдвяний Янгол», «Хлопчик Вітерець та Золота Планета»), казкові пригодницькі повісті (до прикладу, «Астронавти з Великої Росяної», «Кіт Мармур та різдвяні пряники», «Агент безпеки Ромчик, або експрес Щастя») а також збірки віршів («Сумка мами кенгуру», «Марися та котячі походеньки», «Сильвестр та друзі»). За сценаріями Євгенії Пірог поставлено кілька вистав. Для творчої манери письменниці характерні розкутість художньої уяви, стрімкий динамічний сюжет, елементи гри, вкраплення пізнавальної інформації та жива сучасна мова.

Підліткова дилогія про майже знерухомленого хлопця в інвалідному візку, котрий обрав, щоб його серце «забриніло на повну», народилася під впливом спілкування письменниці з Дмитром Ружевичем, котрий у 2017 р. став наймолодшим в Україні директором бібліотеки. Ошатно видав книжки київський Видавничий центр «12», що від самого заснування, завдячуючи наполегливості Олени Осмоловської, просуває в країні ідеї інклюзивної літератури.

Найбільший недолік багатьох сучасних українських творів про дітей і підлітків із інвалідністю – намагання авторів якомога менше торкатися реальності буденного життя героїв. Читач, навіть коли б хотів, не має за що «зачепитися» уявою, щоб хоч трішки відчути, у чому саме кожної миті стикається з труднощами його ровесник-інвалід. Відтак, про формування емпатії, про справжнє розуміння Іншого, не йдеться. Письменники так намагаються створити «позитивний інклюзивний образ», що за ним губиться жива та насправді дуже особлива навіть у звичайнісіньких проявах – ковтнути, поворушити пальцем, повернути голову тощо – людина.

Герой Євгенії Пірог – справжній. Він соромиться нагадати, що вже час його погодувати, не може голосно покликати, згадує про свої підгузки та необлаштованість українських вбиралень для людей на візку, його груди вперше розпрямляються повністю, коли друзі дають змогу «зависнути» в морській воді, а як має рухатися рука чи все тіло в тій чи іншій ситуації, він може лише «прокручувати собі в думках».. Таких деталей – сотні. Письменниця природно й вільно розгортає перед читачем життя Іншої Людини, просто з дуже особливим тілом, про яке мусиш пам’ятати постійно.

А ось душа й дух Петрика – справді Геройські. І не «книжним» надуманим героїзмом, а буденним, котрий кожний може приміряти на себе. Адже навіть здоровому підліткові не лише цікаво, а й трішки лячно з маленького села рушити в Київ, «підірватися» з ледь знайомими людьми на археологічні розкопки, не кажу, через півсвіту полетіти до одного з Карибських островів! Героєві Пірог як кожному в його віці мріється. Він закохується. Шукає друзів. Глибоко, помиляючись і віднаходячи вищі сенси, оцінює та переоцінює людей. Дає раду своїм думкам і емоціям.

Петрик відчутно дорослішає й змінюється упродовж кожної книги й дилогії загалом. Якщо на початку ми стикаємося з розгубленим і непевним себе наїжаченим підлітком, що шаленіє від кожного прояву уваги й поваги до себе, то згодом бачимо розважливого та багато в чому вільнішого й більше мотивованого за здорових ровесників юнака. Хлопець має добре почуття гумору, скептичний та іронічно налаштований щодо світу й водночас дуже чутливий, пише вірші та чимало як на свій вік й стан знає. Його роздуми, його намагання прийняти себе й світ такими як є, метання між бажанням відкритися й страхом бути зруйнованим, недовірою до життя й бажанням зануритися у нього якомога далі тримають читача в напрузі й притягують, бо в «посиленій» формі, яскраво й дуже виразно показують усе те, що нуртує в душі кожного підлітка.

Шлях героя складається з буденних, але реальних перемог, якими міг би пишатися кожний його ровесник: потрапив на Арсенал і зазнайомився з чудовою дівчиною Олею, розвіртуалізувався зі старшим другом-колясочником Сергієм, потрапив на археологічні розкопки, виграв грант, здійснив переліт за океан, став учасником неймовірних пригод, закохався й освідчився, знайшов друзів із різних країн тощо. Ми рухаємося цим простим і водночас неймовірним життєвим маршрутом із дитиною, котра вирішила наповнити своє життя замість очікування – дією, замість мрій – планами, замість страху – свободою. І ми поступово захоплюємося героєм. Як і всі інші, хто опиняється на його складному, але насправді «власному» шляху.

Слід відзначити, що Євгенії Пірог вдалося створити так само повноцінний і живий світ навколо головного персонажа оповіді, як і він сам. Кожний із підлітків, з якими поряд опиняється Петро, реагують на нього й загалом на життя по різному, мають цікаві мовні партії, індивідуалізовану поведінку. За кожним, чи то киянка Оля, чи китаєць Джу Сі, чи американець Стів тощо – промальовується повноцінна життєва історія, що поступово розсуває межі дилогії (а поряд із тим і змальованого в ній українського світу, бо ж усі герої так чи інакше пов’язані з Україною) до вселенських меж. А ще зникає така звична для української інклюзивної книжки акцентована «унікальність» героя. Бо Петро – лише один із дуже особливих кожен по своєму підлітків. Та навіть на візку він не один такий! Його київський товариш Сергій – також на візку, але працює й волонтерить. Десь є скалічений у теракті коханий Даяни, котрому ще потрібно буде переступити через власні страхи й вони, можливо, ще танцюватимуть в парі… Хтось мусить брати до уваги власний поганий зір, інша – постійні приниження в родині, ще хтось – тиск традиції.

Світ дилогії Євгенії Пірог – розмаїтий, постійно змінюваний і насправді людський. А її «інклюзивний герой» – лише один із «пазликів» цього світу. Так само неповторний і незамінний як усі інші. І саме тому можемо говорити про його справжню та природну «включеність».

Окремої розмови заслуговують образи дорослих у повістях. Найперше йдеться про маму Петрика Мілу. Вона з тих мам, «…чиї діти ніколи не матимуть покоцаних колінок, не зліплять кумедний вареник, не намалюють квіточку і жодного разу не поцьомають матусю перед сном. Мами, чий вічно тривожний сон – єдиний земний ангел для їхніх незвичайних дітей». Ми лише раз бачимо її зблизька, а частіше – лише мимохіть, як людину, що завжди Є ПОРЯД. Але все, що відбувається в житті сина, усі ті сили й можливості, котрі він відкриває в собі, всі ті дива, що з ним трапляються, його розвиток у найглибшому сенсі цього слова, завдячують своєю появою її любові та сміливості. Сердечній правдивій довірі до світу та своєї дитини. Як зауважує герой під час вручення відзнаки: «Справжні мами помагають дітям розправити крила. Моя мама – справжня».

Таке саме «справжнє» – не контролююче, не очільницьке та не запанібратське – ставлення до дітей демонструють також інші дорослі в повістях. Тато Олі та його товариші-археологи, Світлана й патріаршого віку пан Орест, і навіть дивакуватий художник-мексиканець – усі вони бачать у підлітках найперше людей. Ще не надто навчених життям, беззахисних, вартих підтримки й опіки, але вже цілком у праві бути вільними. Вони люблять їх і тому не дозволяють своїм страхам обмежувати їхній виднокіл, припиняти дорогу.

На останок хочу сказати також про неймовірну україноцентричність цієї дилогії Євгенії Пірог. Українськість як особливий душевний і духовний стан, як нерозривна сув’язь крізь час і простір буквально пронизує ці тексти. Та як і «інклюзивна складова» цей щирий природний патріотизм ніде не випирає з тексту, не видається над художнім полотном нашвидкоруч приклеєною наліпкою! Просто усі й усе в повістях рухається Україною: герої поринають у її минуле й творять її сучасне, знаходять рідні українські душі за океаном і трепетно бережуть традицію для ще молодших. Вони українці. І це їхній світ.

Сподіваюся, що хоча б одна з повістей Євгенії Пірог втрапить колись до шкільної програми. Щоб був шанс говорити про рівність, свободу, відповідальність і любов, читаючи захопливу й дуже добру книжку, в котрій усі герої – особливі, а світ хоча й жорстокий і непередбачуваний, але відкритий для кожного твого нового кроку. Головне – наважитися й розпочати свій шлях!

Наталя МАРЧЕНКО.