Григорій Савич Сковорода
(1722-1794)

Вербовий шлях, кленовий посох, Перепочинок де-не-де, Мудрець, замріяний філософ, До дальніх правнуків іде. П. Дорошко

  "Братіє моя люб'язна! ...придивіться-но до цього мандрівника на землі... Він крокує... веселими ногами урочищами і спокійно виспівує: "На землі я пришелець, не сховай від мене заповідей твоїх".
   Співаючи, повертає зір то праворуч, то ліворуч, то на обрій; то на горбі спочиває, то біля джерела, то на траві зеленій; їжу споживає непритворну, але він їй сам, як мистецький співак пісні простій, смаку додає.
   Спить він пресолодко... Встає на світанку свіжий та надіями сповнений...
   День його - вік його і єсть наче тисяча літ, і за тисячу літ нечестивих не продасть його. Він по світові - найзлиденніший злидар, але по богові - багатир з найбагатших...".
   Так змалював Григорій Савич Сковорода свій духовний портрет. Як же, з яких джерел розповісти про життя поета і філософа, "любомудра", як називав його народ? Який був у нього характер? Як він усміхався, коли ненавидів? Як жива людина поступово перетворювалась у легенду?
   Такими джерелами є перш за все його твори: листи, вірші, трактати, а також спогади його сучасників. Але у нас інша мета - представити образ українського філософа, створений письменницькою уявою.
   На жаль, документальних даних про дитячі роки Григорія Савича майже не збереглось. Проте письменник Лука Ляшенко, використавши спогади улюбленого учня Г. Сковороди, його першого біографа Михайла Ковалинського, а також майстерно застосувавши художній домисел, змалював у своїй книзі "Блискавиця темної ночі" (Повість / Мал. В. Кравченка.- К.: Веселка, 1972.- 152 с.: ілюстр.) досить правдиву, реальну картину перших років життя майбутнього філософа.
   Містечко Чорнухи, що розкинулося на косогорі над річкою Многою та в низині біля берегів Сурмачки, належить до найдавніших поселень. За часів Петра І це було велике сотенне містечко Лубенського полку. Десь тут, над Многою, була й невелика садиба козака Сави Сковороди, якого у козачому компуті - офіційному списку осіб козачого стану - без пошани названо Савкою. Ось у цій сім'ї глибокої осені 1722 року і з'явився на світ майбутній філософ та просвітитель Григорій Сковорода.
   Зачаровано слухає малий Гриць сумну мелодію мандрівного кобзаря. І такі були у хлопчини очі, що подарував йому кобзар невеличку сопілку, яка разом з мудрим словом була вірним супутником Г. Сковороди аж до останніх днів його життя.
   Прочитайте цю книжку, друзі, і ми впевнені, що вона відкриє для вас багато незнаного в біографії письменника, а цікава сюжетна канва повісті не втомить вас. І ви дізнаєтесь, що дитячі роки та роки навчання Гриця були щасливими. Автор розповідає про те, як учителя зачарував незвичайної краси голос хлопчини, тому і ставлення його до Гриця було значно лагіднішим. А коли батьки почули сина у церковному хорі, було остаточно вирішено віддати його для навчання у Києво-Могилянську академію, слава про яку ширилася всією Європою. За своєю програмою академія майже не відрізнялась від вищих навчальних закладів Західної Європи. Завдяки підготовці, що тут давалася, спудеї (студенти, учні) вільно почувалися в європейських університетах. У Кракові й Празі, Сорбоні та Болоньї можна було побачити чимало киян.
   Славою академії згодом стане і Григорій Савич Сковорода. А поки що він опановував латину та інші предмети. Як представнику найбідніших прошарків суспільства, юнакові було надано місце у гуртожитку - бурсі, як тоді говорили. Життя бурсаків колоритно описане у біографічній повісті І. Драча, С. Кримського, Я. Поповича "Григорій Сковорода" (К.: Молодь, 1984.- 214 с.: ілюстр.- Сер. біогр. творів "Уславлені імена").
   Злиденність бурсаків була вражаючою. Однак не менше вражала їх освіченість порівняно не тільки з селянством, але й із заможними верствами тогочасного суспільства. Якось до багатого поміщика прийшов найматися учителем один бурсак. І коли він з'явився на подвір'ї, господиня і діти перелякались, а челядь збіглась, щоб глянути на юнака, на якому, крім драної свитки, майже нічого не було. Але цей злиденний бурсак швидко навчив молодих паничів не тільки вишуканої французької мови, а й іншим наукам.
   Прочитаєте ви у цій книзі також про існуючі демократичні, хоч і нерідко жорстокі, звичаї бурси; про цікаві пригоди із життя спудеїв. Тут, в академії, хлопець здобув знання з теорії поезії і практичні навички у віршуванні, тут вивчив латинську, грецьку, гебрейську мови, арифметику, геометрію, заглибився у філософію. Із захватом читав Плутарха, Цицерона, Лукіана, Еразма Роттердамського тощо - все це відслонювало перед цікавими очима юнака широкий світ. Тут він набув собі друзів, добрих знайомих.
   Коли Григорій закінчував останній граматичний клас, йому було вже 20 років. Саме тоді до Києва приїздить петербурзький співак, бас Гаврило Матвійович Головня з надзвичайними повноваженнями імператриці Єлизавети щодо залучення українських музикантів до придворної капели. Серед перших було названо Г. Сковороду. На нього чекала професійна діяльність у галузі музики, юнакові відводилася почесна роль соліста у славнозвісній капелі. Григорій не міг не усвідомлювати, що саме тепер вирішується його доля, і від того, який шлях він обере, залежить його подальше життя. Щоб дізнатися про те, як склалося життя юнака при царському дворі, пропонуємо вам звернутись до повісті В. Шевчука "Осяяння" (Шевчук В. Під вічним небом.- К., 1985.- С. 69-127). У Петербурзі Григорій пробув недовго. Він був людиною вільного духу і не хотів бути прислужником, тому, як тільки трапилася перша же нагода, - втік з капели додому, в Україну, "між люд простий, трудящий та нелукавий". Хоч, перебуваючи в царській капелі, встиг створити відому церковну пісню "Христос воскресає із мертвих, смертію смерть поправ!". Григорій Савич прагнув знань і згодом поїхав у Європу. Там займався дипломатичною діяльністю у Токаї (Угорщина), вчився в університеті у Галле (Німеччина). Відвідав також Австрію, Словенію, Польщу, Італію.
   Письменник В. Шевчук не вперше звертається до образу Г. Сковороди. У 1969 році було видано роман "Григорій Сковорода" (Худож. А. П. Крвавич.- К.: Рад. письменник, 1969.- 317 с.). У цій книжці ви прочитаєте цікаві епізоди викупу філософом з кріпацтва козака Бруса, першу зустріч з майбутнім другом М. Ковалинським, кохання до Олени Майор.
   Розшукавши нові архівні документи, В. Шевчук невдовзі видав ще один твір - роман "Предтеча" (Худож. В. П. Губенко.- К., 1982.- С. 17-261). Саме з цією книгою ми хочемо познайомити вас детальніше. Її сторінки наповнені пізнавальними матеріалами, історичними фактами. Розділи книжки автор символічно називає сітями, описуючи у кожному з них окремі періоди з життя свого героя, переживаючи які, філософ міг би і не виплутатись із сітей. Але щоразу йому вдавалося повернути своє життя так, як він того бажав. Зі сторінок роману постає образ Григорія Савича Сковороди із сформованим світоглядом, з конкретною метою у житті - бути просвітителем свого народу.
   Ставши викладачем поетики у Переяславському колегіумі, Г. Сковорода намагався розкрити перед юнаками красу живої української мови, що не подобалось керівництву колегіуму. Він писав свої вірші, байки і намагався зрозуміти, добра чи зла за своєю природою людська істота, вперше в історії філософської думки розмірковував над таким поняттям, як загальнолюдське щастя, поставивши у центр всього людину з її духом і земними потребами.
   Г. Сковорода створив своєрідний підручник поетики. Відома збірка "Сад божественних пісень" - це не тільки картина поглядів самого мислителя, створена у традиціях українського бароко, це ще й керівництво до мистецтва поезії, яке дає поняття про всі можливі в тогочасній нашій поезії віршовані розміри та строфи, це ще й ряд нововведень. З цього погляду збірка є унікальною.
   Після Переяславського колегіуму Григорій Савич був чотири роки домашнім учителем сина поміщика Томари у селі Коврай на Черкащині. Проживаючи там, Г. Сковорода весь час готував себе до нового життя: привчався їсти один раз на день, після заходу сонця не вживати м'яса, спати не більше чотирьох годин, щоб не втрачати дорогоцінних хвилин життя, вставати перед світанком, багато ходити, втішаючись природою.
   1759 року Григорія Савича було запрошено на посаду викладача Харківського колегіуму, і з цієї пори доля його пов'язує зі Слобожанщиною. Він був викладачем у додаткових класах колегіуму, що являли собою світську технічну школу, пізніше - викладав курс "християнської доброчинності".
   Перша лекція філософа починалась так: "Світ спить!... Спить, простягнувшись, глибоко, немов прибитий! А пастирі його не будять. Ні, ще погладжують: "Спи, спи, не бійся! Хороше місце - чого боятися?". Чуєш, християнине, з твоїм поганським серцем! Чи станеш колись людиною? Щастя ні від небес, ні від землі не залежить. Не шукай його за морем, не випрошуй його в людини, не волочись по палацах, не повзай по земній кулі, не броди по Єрусалимах. Шукай в собі самому. Пізнай себе, й живи життям, тобі властивим...". Ченці-наставники обурилися: хіба так навчають доброчинності? Такі слова тільки бентежать душу й розум. Філософа могли покарати. Григорій Савич назавжди кидає професійну педагогічну діяльність і йде в "глибоку самотність" на цілу чверть століття. Так починаються його легендарні мандрівки, під час яких він, заробляючи на хліб насущний, учителював - сіяв зерна грамоти серед сільської бідноти.
   Село Пан-Іванівка (тепер Сковородинівка, що на Харківщині), стало останньою гаванню філософа-мандрівника, письменника-гуманіста. У цьому селі жив батько М. Ковалинського - учня Г. Сковороди, що на все життя зберіг любов і пошану до мислителя. Ще за життя філософа ця людина подбала про написання його портрета.
   За народними переказами, одного погожого осіннього дня взявся Г. Сковорода до незвичайної роботи: старанно копав яму між віковим дубом і старою липою. Там збирався він скінчити своє мандрування, заповівши зробити на надгробку короткий напис: "Світ ловив мене, але не спіймав". Цей скупий та величний напис на кам'яній плиті і вінчає сьогодні могилу Г. Сковороди. У цих шести словах вся суть життя великого філософа, весь зміст його життєвого подвигу: ніякі спокуси сильних світу, ніякі хитрощі ворогів, ні суєта світу не змогли впіймати його у свої тенета.
   Окремі епізоди з життя цієї оригінальної людини та велич національного духу геніального мислителя зображені у наступних творах.