ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ
Особливу роль у створенні високохудожньої, реалістичної байки в українській художній літературі 19 ст. відіграв Леонід Іванович Глібов.
Глібов народився 4 березня 1827 року в селі Зелений Поділ, колишнього Хорольського повіту на Полтавщині, в родині управителя маєтків магнатів Родзянків.
Початкової грамоти Глібова навчила його мати, Орина Гаврилівна, культурна і освічена жінка, потім хлопця учив місцевий панотець, а в 1840 році його віддали до Полтавської гімназії.
У перші роки перебування в Полтавській гімназії Л.Глібов пробує писати російською мовою. Його творча біографія починається віршем «Сон», написаним у 1841 році. Захворівши Л.Глібов змушений був залишити гімназію. Після одруження і невдалої спроби вступити на медичний факультет Київського університету він вступає в1849 р. до Ніжинського ліцею вищих наук князя Безбородька. В цьому учбовому закладі в свій час навчався М.Гоголь і Є.Гребінка.
З 1855 р. Л.І. Глібов, після закінчення ліцею, працює викладачем історії та географії в дворянському училищі в м.Чорному Острові, Подільської губернії, звідки в 1853 р. переходить на посаду викладача історії та географії в Чернігівську чоловічу гімназію. В цей період і з’являються перші українські байки Глібова - здебільшого вільні переклади з Крилова. В ці роки роки він пише також ряд ліричних віршів в дусі пісенно-романтичної поезії 20-40-х років 19 ст.
Ще в 50-х роках в Чернігові виникає гурток з місцевої інтелігенції. Актиану участь у діяльності цього гуртка бере і Глібов з дружиною. Внаслідок зусиль Глібова з липня 1861 р. починає виходити щотижнева газета «Чернігівський листок», у якій вміщувались прозові і поетичні твори Глібова під псевдонімами: «Ив. Кенер», «Простодушный». В газеті висвітлювались питання громадсько - культурного життя України того часу, порушувались питання про діяльність недільних шкіл, про освіту жінок. Зростання популярності «Чернігівського листка» насторожило царських чиновників, які піддали суровій цензурі вміщувані в ньому матеріали. Викриття нелегальної діяльності осіб, зв’язаних тісною дружбою і співробітництвом з Л.Глібовим, вело до розширення слідства. Увесь цей процес привів до того, що царські власті припинили видання «Чернігівського листка». Цей удар тяжко вплинув на Л.Глібова. Він відходить від громадської діяльності й залишає Чернігів. На кілька років Глібов знайшов притулок у Ніжині, де він оселився з дружиною, яка тяжко захворіла.
Поховавши у Ніжині дружину, Л.Глібов переселився до Чернігова, де дістав посаду завідуючого земської друкарні. Навколо Л.Глібова групуються літературні і театральні сили м.Чернігова.
За останні чотири роки свого життя письменник створює українською мовою вдвоє більше, ніж за весь попередній час.
Байкарська творчість Глібова не тільки хронологічно, а й тематично ділиться на два періоди: перший - 50-60-ті рр., другий - 80-90-ті рр.
У байках Глібова першого періоду (1853-1872 рр.) багато уваги приділено зображенню різних сторін самодержавно-поміщицької системи з насильством і розбоєм, цинічно-зневажлевим ставлення до трудового люду («Вовк і кіт», «Гадюга та Ягня», «Вовк та Зозуля», «Вовк та Мишеня», «Лев та Миша», «Громада», «Вовк та Ягня»).
Малюючи картини кріпосницької сваволі, глибокий знавець життя, письменник-реаліст Л.Глібов не міг пройти повз процес руйнування кріпосницького господарства, яке розвалювалось під натиском капіталістичних відносин («Мірошник»).
Правдимим відтворенням взаємин між знедоленим, безправним народом і гнобительско-чиновницьким апаратом Царської Росії є байки «Медмідь-пасічник». «Щука», «Лисиця і Ховрах», «Вівчар», «Вовк та вівчарі».
В байках «Мишача рада», «Квіти» Л.Глібов висміяв кумівство у вирішенні громадських справ. Письменник з неприхованим розчаруванням говорить про царський маніфест 1861 року в байці «Хмара».
В другий період творчості Л.Глібов пише байки: «Ластівка і Шуліка», «Ле на облаві», «Кундель», «Коник - стрибунець», «Цуцик», «цяцькований осел», «Мальований стовп» та інші.
В байках «Сила», «Скоробагатько» Глібов звертається до змалювання руїнницької сили капіталізму.
Наприкінці 80-х рр. Л.Глібов зовсім осліп. Популярність його зростає. Це була нагорода за роки поневірянь і важкої праці.
Помітне місце в поезії Л.Глібова займають ліричні поезії. Це народопісенні поезії «Думка», «Зіронька», «Пісня», «Журба» (покладена на музику М.В. Лисенка).
Слава Л.Глібова як дитячого письменника вийшла за межі України ще за життя поета. Його «Зимня пісенька», «Пташка», жартівливе «Квіткове весілля» увійшли в шкільні підручники як зразки дитячої лірики.
Ще за п’ять днів до смерті поет диктує свій останній твір - байку «Огонь» і «Гай».
Помер Л.І.Глібов 10 листопада 1893 року на 66 році життя, від астми і хвороби серця. Поховано його в Чернігові, де він прожив половину свого життя.
Л.І.Глібов по-справжньому знайшов себе в жанрі байки,пісні, якими і обезсмертив своє ім’я.
***
За своє життя Леонід Глібов написав 107 байок. Головна тема його байок - несправедливість суспільного устрою: безправ’я покріпаченого селянства, поміщицька сваволя, продажність суддів, хабарництво чиновників, облудність земства. Уже в одній із перших байок письменника «Вовк та Ягня», яку Глібов написав в 1854 році, викривалися непримиренні суперечності феодально-кріпосницького ладу, що на той час дуже загострилися. В алегоричному образі Вовка втілено всевладдя пана,безкарність його сваволі, нелюдськість вчинків, зажерливість, примхливість, брутальність. Якщо Ягня - уособлення лагідності, то Вовк - «страшенний та здоровенний» - присікується до Ягняти, рикає на нього, шукає зачіпки, аби тільки надати видимість законності звичайнісінькій розправі. Спроба Ягняти виправдатися наперед приречена на невдачу, бо Вовку ніякі спростування не потрібні: він вирішив з’їсти Ягня - і цього досить. Головний резон його поведінки - «він Вовк, він пан».
Тон і характер розмови, відтвореної в байці, тільки підкреслює сваволю й безсердечність панів. Ось як показана в байці градація звинувачень. Ягня, мовляв, каламутить воду; коли з’ясувалося, що Ягня до води ще й не доторкалося, що якби навіть воно й напилося, то вода збігає від Вовка до Ягняти, а не навпаки, Вовк вигадує нове звинувачення: Ягня провинилося, мовляв ще торік. Коли ж Ягня й це спростувало, - воно ще йроку не прожило! - Вовк каже:
Так, може батька,
Коли не дядько...
Або ж хто-небудь з ваших був...
Спроба Ягняти спростувати й ці звинувачення викликає гнів всевласного Вовка, замість марних пошуків «законної» підстави, він висуває останній аргумент:
Вовк, може їсти захотів!.. - і Ягняти не стало... Уся ця ситуація дуже яскраво ілюструє порядки, що існували в тодішньому класовому суспільстві:
На світі вже давно ведеться,
Що нижчий перед вищим гнеться,
А більший меншого кусає та ще й б’є -
Затим що сила є...
Сила байок Л.Глібова в тому, що майже в кожному творі відчувається народна точка зору на зображувані події. Розкриваючи паразитиз, жорстокість панівних класів, байкар протиставляє їм працьовитість і чесність простого люду, показував його моральну вищість, стверджував його місце і роль у житті суспільства.Тематично спорідненим у байках письменника постає викриття чиновницького паразитизму та байдужості, морального застою.Яскравим прикладом цього може бути байка «Мальований Стовп» (1891 р.)
В основі її сюжету, за свідченням осіб, які були в дружніх стосунках з Глібовим, лежить дійсний факт. Один із знайомих Глібова, цілком віддавшись чинавницькій службі, відійшов від життя сучасності, занедбав навіть особисте життя і перетворився в бездушного бюрократа. Але значення байки ширше за відображення окремого факту. Сила узагальнення її така велика, що поширювалась на все чиновництво дворянсько-буржуазної Росії. Створення образу мальованого Стовпа - одна з найбільш творчих удач Глібова. Уже сама назва «Стовп» вказує на соціальний адрес сатири: стовпами держави вважалися великі чиновники, які начебто тримали її на своїх плечах. Ці ретельні служителі самодержавства були відірвані від народу, чужі йому. Алегоричний образ мальованого Стовпа, мертвої деревини без кореня, надзвичайно яскраво і загострено виражає соціальну суть чиновництва. В побутовій мові, як відомо, вживання слова «стовп» у переносному значенні має різко негативне забарвлення - воно є синонімом слів «тупість», «байдужість».
Сучасне і минуле Стовпа становить різкий контраст. Колись «був він деревом, шумів і зеленів», йому «усміхалася червоная калина і степ широкий серце веселив». Ставши Стовпом, він не спроможний відчувати радість життя, став чужим зеленому лісу і тепер самотньо стирчить край безлюдної дороги. Гострота сатиричного викриття в байці чередується з ліричним описом природи. Природа тут живе своїм яскравим повноцінним життям. Біайдужі їй переживання якогось мальованого Стовпа, який перестав бути її частиною. Природа в байці символізує собою народ. Як чужий для неї мальований Стовп, так і чиновництво для народу було чужим.
Ідея байки значно ширша авторського задуму: в образі Стовпа засуджується байдужість до страждань трудового народу, його інтересів і потреб, засуджується відхід від проблем громадського життя.