ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ

       Михайло (Майк – вигадане письменником ім’я) Гервасійович Йогансен народився 5 листопада 1985 року у Харкові в сім’ї вчителя німецької мови та географії, який пізніше став директором німецької жіночої гімназії. Батько майбутнього письменника був німцем за походженням, а мати, Ганна, українкою з козацького роду Крамаревських . (Крамар – один із псевдонімів письменника). Спочатку Михайло закінчив класичну гімназію, потім, 1917 року, історико-філологічний факультет Харківського університету, хоч мав нахил до математичних наук. Одночасно, як згадував письменник, “захоплювався книжками з філософії”. У 30-х роках 20 століття Майк Гервасійович був викладачем загального мовознавства у Інституті профосвіти.
       Майже усі, хто був знайомий з Йогансеном, любили цю талановиту людину. Це був міцний та доброзичливий чоловік, який володів глибоким почуттям гумору і таким же почуттям серйозного. Хороший спортсмен – тенісист, більярдист, футболіст. Майк Гервасійович був поліглотом. Знав усі скандинавські мови, майже усі слов’янські, а також англійську, німецьку, французьку, італійську, іспанську, старогрецьку та латинську мови. Відомий український письменник Ю.Смолич у спогадах про Майка Йогансена розповідає про майже анекдотичний випадок. Якось Майкові стала потрібною сербська мова. І от, граючи у більярд, Майк зауважив, що хоче після обіду годинку полежати, бо треба вивчити сербську мову. А ввечорі він уже перекладав сербські думи. Як відомо, переклади йогансенівських сербських дум одні з найкращих. Майк Гервасійович був хорошим мисливцем, часто ходив на полювання, любив мандрувати. Недаремно у своїй прозовій спадщині письменник залишив шість книжок подорожей. Це такі твори: “Подорож людини під кепом: Єврейські колонії”, “Три подорожі”, “Під парусом на дубі”, “Подорож у Дагестан”, “Кос-Чагил на Еббі”, “Подорож у радянську Болгарію”. Цими творами Майк Йогансен виступив зачинателем жанру нарису у вітчизняній журналістиці. Письменник ніколи не планував ніякої своєї роботи наперед, не складав планів своїх творів, ніколи не знав, чим закінчить твір, коли починав його писати. Ю.Смолич згадує, що Йогансен писав і втілював у твори – в поезії, прозі, драматургії, лише незначну, зовсім мізерну частину того, що “само собою” придумувалось у його геніальній голові. Коли б за Майком ходила стенографістка і підбирала, нотуючи усі справжні перли- вигадки, дотепи, своєрідність бачення світу й блискавичне творче перетворення усього побаченого,- після Йогансена залишився б цілий корпус видань поезії, прози, гумору та сатири, зокрема приказок та прислів’їв, розкопаних невідь звідки (бо Майк ніколи не рився у архівах), дивних архаїзмів та оригінальних влучних нових словотворів і взагалі безліч всілякої інформації та відомостей з найрізноманітніших галузей знання – в оригінальній, своєрідній, специфічній йогансенівській інтерпретації (м’якої іронії з несподіваним влучним і убивчим сарказмом).
       Свій літературний шлях Майк Йогансен почав із віршування. Ще у гімназії почав писати вірші російською та німецькою мовами. Які, за його словами, були спалені купно щось 1916 року. Року 1918 “...почав писати вірші українською мовою і знайшов, що вони виходять природніше”. Перші поезії письменника були надруковані 1921 року у журналі “Жовтень”. Тоді ж вийшла перша поетична книжка “Д’горі”. Потім побачили світ “Кроковеє коло”, “Доробок” (до речі, неологізм, придуманий Йогансеном), “Ясен”, “Поезії” та інші поетичні збірки. У середині 20-х років минулого століття Йогансен почав писати прозові твори. Виходять друком збірка “17 хвилин” та пригодницький роман “Пригоди Мак-Лейстона, Гаррі Руперта та інших”. Чітка фабула, гострий, захоплюючий, авантюрний сюжет цього твору, яскраво виражена кінематографічність викладу засвідчили, що у особі Йогансена з’явився засновник пригодницького жанру в українській літературі. Цей твір мав неабиякий успіх. Протягом 1925 року вийшло десять випусків, загальним тиражем сто тисяч примірників.
       Майк Гервасійович був філологом дуже широкого діапазону. Він складав різні граматики і словники, займався народним фольклором, був майстром пародій, епіграм, літературних містифікацій, перекладав з усіх європейських мов, працював у жанрі нарису і “химерної прози” (“Подорож ученого доктора Леонардо...”), писав літературознавчі дослідження (“Елементарна наука віршування”, ”Аналіза фантастичного оповідання” та ін.). Майк Гервасійович працював над сценаріями для кіно. У співпраці з Миколою Хвильовим та Остапом Вишнею написав оперету ”Мікадо” та ревю “Алло на хвилі 477”, поставлені у харківському театрі “Березіль”.
       З кінця 30-х років Йогансен почав писати оповідання для дітей: “Жабка”, “Кіт Чудило”,” “Собака Джек”, “Хитра качка”, “Старий вепр”, “Джан та інші оповідання”. Усі вони про природу, типову чи незвичну поведінку тварин, яку помітило гостре, спостережливе око письменника.
       Майк Гервасійович був одним із засновників літературної організації “Гарт”, а після її розпаду – активним фундатором ВАПЛІТЕ. Очолював також “Техно-мистецьку групу А” (союз письменників та митців з науковцями).
       У кінці життя Майк Йогансен написав першу частину автобіографічного роману “ Югурта”. Це мало бути “велике полотно” про Харків, місто, яке письменник добре знав і любив. Але до читачів цей твір не дійшов, бо був конфіскований цензурою. Написати другу частину роману письменник не встиг. Йому уже давно закидали, що він не до кінця розуміє завдання, що ставить перед письменниками комуністична партія. І біда не забарилася. 18 серпня 1937 року Майка Йогансена було заарештовано. Його звинувачували у антирадянській та націоналістичній діяльності. На допитах письменник дуже гідно себе поводив, не принижувався, нічого не просив, не обвинувачував знайомих письменників, не приховував своїх політичних поглядів, стверджував, що у тюрми саджають невинних людей. Письменника засудили на смерть і розстріляли у Лук’янівській в’язниці Києва. Так обірвалося життя цієї талановитої людини, письменника – представника українського модерного романтизму 20-х років 20 століття. Його творчість мала свої неповторні риси, свої оригінальні теми, своє коло образів, свій стиль. Письменника , який, за його ж словами, “... і у віршах своїх , і в прозі, і в теоретичних статтях неуклінно старався підняти українське слово до європейського рівня. Не дбав за гроші, і не дбав за славу, і не шукав дешевих ефектів”. Майк Йогансен був реабілітований посмертно 1958 року.

СОБАКА, ЩО ЛАЗИВ НА ДЕРЕВО