Михайло Петрович Старицький
(1840-1904)
|
|
|
Основним мотивом, що одухотворював
найкращі твори Михайла Петровича,
була патріотична ідея. А формами
вираження цієї ідеї були і мала поезія,
і широкий прозовий твір. Прагненню
виражати цю ідею підпорядковувалися
й оригінальні твори Михайла Петровича,
і його вибір багатьох перекладів.
Олена Пчілка |
Літературна спадщина видатного українського письменника, драматурга Михайла Петровича Старицького велика і розмаїта. Він автор безсмертної комедії «За двома зайцями», популярних п’єс «Не судилось», «Циганка Аза», «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Маруся Богуславка», «Оборона Буші». Сьогодні, як і колись, популярні його трилогія про Богдана Хмельницького «Перед бурею», «Буря», «У пристані», роман «Разбойник Кармелюк», дилогія про Івана Мазепу — романи «Руїна» та «Молодість Мазепи» (написані останні були у той час, коли у церквах виголошували анафему цьому гетьманові). У свій час творчість Михайла Петровича вважалася модерною. Перший український лібретист, М. П. Старицький написав тексти лібрето до оперет і опер АМ. Лисенка «Чорноморці», «Різдвяна ніч», «Тарас Бульба», «Утоплена». Крім того, багато сучасних літературних критиків віддають «пальму першості» цьому письменникові у створенні українського пригодницького жанру.
З життям, творчістю та діяльністю цієї людини, за словами І. Франка, «натури здорової, кремезної, багатої фізичною та духовною силою», ми пропонуємо ознайомитися на сторінках роману-драми Юрія Хорунжого «Борвій» (К.: Рад. письменник, 1987.– 476 с.). Під час роботи над книжкою автор багато працював з архівними та документальними матеріалами, відомості з яких, разом з енергійною, образною мовою твору, подарують тобі справжню насолоду від читання.
Народився М.П. Старицький у селі Кліщинці на Полтавщині у дрібнопоміщицькій родині. Мати його походила із славнозвісної родини Лисенків. Спочатку юний Верстович (мав таке домашнє прізвисько за високий зріст) навчався у Полтавській гімназії. А згодом став студентом юридичного факультету Київського університету. І тут, у Києві, він зустрівся і потоваришував з людьми, які залишили яскравий слід в історії нашої культури: Михайлом Драгомановим, Тадеєм Рильським (батьком майбутнього поета Максима Рильського), Володимиром Антоновичем, Павлом Чубинським. Ще дитиною Михайло став свідком страшної несправедливості, сваволі заможного над бідним. Цю «придибачку» дуже яскраво змалював у романі Ю. Хорунжий. А сталося наступне. Хапуга генерал Заколовський, придбавши частину села, запровадив там жорстокі кріпосницькі порядки. Його сусід, капітан у відставці Гайдовський не міг з цим змиритись і став захищати нещасну сірому. Але звичайно ж, був на смерть подоланий багатим сусідом. Ця історія назавжди запала у юне вразливе серце Михайла, знайшла свій відгук в університетські роки. Уже будучи власником чималого маєтку, після відміни кріпосного права, Михайло Петрович відпустив на волю селян, залишивши їм без викупу земельні наділи. З цікавістю читаються сторінки про кохання та одруження студента Михайла Старицького та Софії (доньки підполковника Лисенка, сестри відомого композитора, музиканта Миколи Віталійовича Лисенка), про його надзвичайно теплі, турботливі стосунки зі своїми дітьми: Марією, Людмилою (майбутньою відомою письменницею Людмилою Старицькою-Черняхівською), Оксаною, Ольгою та Юрієм. Після закінчення Михайлом навчання родина Старицьких мешкає у Києві, поряд з Лисенками (тепер це вулиця Саксаганського, яку називають «Українським Парнасом»). Між родинами склалися дуже теплі стосунки, вони разом вирішували багато творчих питань.
26 січня 1874 р. у міському оперному театрі відбулась прем’єра «Різдвяної ночі». Після неї у Києві заговорили про молодого талановитого композитора Лисенка та його кузена і швагра – теж молодого, цікавого драматурга М. Старицького. А коли в «Киевской старине» була надрукована драма «Богдан Хмельницький», письменника дуже тепло привітав давній знайомий — професор Дмитро Іванович Яворницький, з яким колись вони разом пливли на Хортицю, долали Дніпровські запорозькі пороги Ненасинець, Вовнянській та інші. Д. І. Яворницький наголосив, що це перша серйозна історична українська драма.
Автор «Борвію» майстерно відтворює сповнений пошуків, непростий шлях письменника до вершин художньої майстерності, коли доводилося вступати у полеміку, відстоюючи власну думку, власні твори як з недругами (наприклад, з критиком Александровським), так із побратимами по перу (конфлікт з Б. Грінченком, що вирішився тільки через «третейський суд»). Михайло Петрович був також і видавцем. Його зусиллями вийшли у світ два випуски літературного альманаху «Рада». Маючи легку руку, узяв М. Старицький під своє крило й українську театральну трупу. Ця сторінка його життя дуже яскраво змальована на сторінках книжки. Автор розповідає про те, як письменник продав власний маєток і вклав гроші у славнозвісну трупу корифеїв: М. Кропивницького, М. Садовського, М. Заньковецьку, М. Садовську-Барілотті, а потім за кілька років на тому збанкротував. М. Старицькому належало багато неологізмів, які колись були незвичними, а нині сприймаються нами, як само собою зрозуміло, адже у своїй основі ці слова щиро народні: «нестяма», «завзяття», «байдужість», «мрія», «темрява», «маєво», «сутінь», «бойовище», «привабливий», «знадливий», «потужний», «стуманілий». Письменник мав широке коло інтересів — шахи, живопис, музика, співи, полювання. Ю. Хорунжий розповідає, як Михайло Петрович, бувши щирим патріотом, брав участь у громадських справах: першому перепису населення у Києві 1884 р., виступі на Першому Всеросійському з’їзді діячів сцени, відкритті пам’ятника І. Котляревському в Полтаві 1903 р. Зрештою, кожен із членів родини Старицьких, за словами Старицької-Черняхівської, були першими свідомими українцями у сповитку. Кожен із них додав щось своє у розвиток національної культури, освіти, науки. І майже всі вони стали жертвами більшовицьких репресій. І ще одне цікаве зауваження. Знайомлячись з книжкою, ти ніби побуваєш у Києві тих часів. Ю. Хорунжий багато уваги приділив топографії Києва, він наводить тогочасні назви вулиць, описує маршрути, якими ходив чи їздив М. П. Старицький, згадує назви багатьох готелів, будинків, мальовничих куточків Києва.
Назва роману «Борвій» узята із однойменного вірша М. Старицького, і автор дає рельєфну картину дійсно буремного життя видатного майстра пера, справжнього сина українського народу.
Попередня Наступна 