Дар’я Хоменко

(учениця 10 класу Черкаської гімназії № 9  імені О. М. Луценка,

дослідниця Малої академії наук)

радить прочитати книжку, у якій віднайшла риси нового жанру літератури постмодерну — новели-блогу:

Мацко І. Шпинат для мізків : замальовки, новели / І. Мацко. – Львів : Піраміда, 2015. – 88 с.

Ірина Мацко — письменниця, яка володіє виразним індивідуальним стилем, у якому органічно поєдналися риси традиційної літературної школи (майстерність сюжетотворення, тонкий психологізм, мовне багатство) і новаторські надбання, пов’язані з духом нинішньої епохи (увага до комунікативних технологій, лаконізм, мозаїчна композиція, інтертекстуальність).

Письменниці притаманна постмодерністська манера письма, що можна простежити завдяки втіленню рис постмодерну в збірці «Шпинат для мізків»:

• героями більшості історій книги є якраз незалежні особистості, показовий приклад — новела «Такий важливий метелик», у моралі якої Мацко пише: «Кожен із нас є важливою частинкою чудового світу!»;
• прагнення поєднати, взаємодоповнити істини різних людей помітне у замальовці «Свята місія», яка розповідає про жінку, що сіла в маршрутку і, діставши з торбини хреста, почала проповідувати, у висновку авторка стверджує, що ті, кого ми часто вважаємо ненормальними, «роблять те, у що вірять, без нагород, для людей», вони знають свою місію, на відміну від тих, сенсом життя котрих є буденна метушня;
• прикладом театру абсурду є новела «Де тонко», у якій ідеться про те, як ми безглуздо побиваємося за тим, що вже має відійти (улюблені речі тощо), як відчайдушно намагаємося врятувати чи втримати біля себе те, що «вже виконало своє призначення», хоч втрати символізують початок нового етапу життя;
• Ірина Мацко використовує ігровий стиль, щоб акцентувати на ненормальності, несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя у «Карамельці Чупа-Чупс» — історії, про часом безглузді маски, які приміряє на себе людина, намагаючись сховатись від світу, що оточує її;
• зумисне переплетіння різних стилів оповіді спостерігається у вступі, де авторка до художнього стилю збірки додає медичну та кулінарну термінологію: «збалансує», «сира?», «соус», «корисні складники», «серцево-судинна система», «старіння мозку», «алергія», «інгредієнти» тощо;
• у переважній більшості творів оповідь ведеться від першої особи — самого автора;
• засоби зображення комічного часто зустрічаються у збірці жіночих історій, яскравим прикладом слугує замальовка «ХТОСЬ…», у якій «хтось» — це об’єкт невимовного страху оповідача, хоча насправді — це власна іронічно зображена фантазія автора.

Ірина Олександрівна назвала свою книгу збіркою новел і замальовок, що легко довести: 

•  кожна історія книги має об’єм від однієї до п’яти сторінок, також авторка часто використовує короткі односкладні речення, що помітно з першої новели «Дверна ручка», обсягом 3 сторінки, яка починається зі слів «Вечір. Сутінки» ;
• оповіді мають динамічні, яскраві сюжети про буденну поведінку людей, над якою вони навіть не замислюються, наприклад замальовка «Твоїми устами», що розповідає про звернення зневіреного митця до Бога;
• більшість творів розповідають про одну-дві особи, їхні думки, переживання та емоції, як от «Бабусина книга», у якій висвітлюється діалог між бабусею і онуком;
• новелам притаманна чітка композиція, яку можна простежити у розповіді «Каралєвна»: зав’язка - мрії авторки бути королевою, розвиток дій — зустріч з подругою дитинства, кульмінація — знайомство з красенем-чоловіком знайомої, яка має певні недоліки в зовнішності, розв’язка — усвідомлення головною героїнею, що «Принцесами не народжуються, ними стають…»;
• авторка часто використовує іронію, сатиру та інші засоби зображення комічного у новелах «Черевички», «Каралєвна»: «Погляд Віри «опустився» з її метру шістдесят на мої метр вісімдесят», «жіночі черевички сорокового розміру стандартними назвати важко»;
• деякі історії є парадоксальними й непередбачуваними, як от «Черевички» — оповідь про взуття, що неймовірно тиснуло головній героїні. Зайшовши до улюбленого кафе, де часто бувала зі своїм коханим власниця черевичок, і побачивши, що їх столик зайнятий іншою парою, дівчина пішла до магазину обирати нове взуття;
• Мацко в кожній оповіді найбільше уваги приділяє внутрішньому світові героїв, пише про їх відверті думки та емоції, які приховують головні герої від тих, хто їх оточує, як от у новелі «Такий важливий метелик» - більша частина розповіді містить роздуми дівчинки про цінність життя;

Також важливою ознакою новели є влучність художніх засобів. Розглянемо, як використовує їх Ірина Олександрівна у своїй збірці.

• Алітерація на «р»: «Шов, рубець, рана, про яку знали тільки я і… На тому ж місці за якийсь час знову розрив. Тепер уже рубець був добре видний. Сторонні помічали, але мовчали, відвертали очі. Ніби так і має бути, ніби нічого не розуміють. Тепер рубець муляв».
• Антитези: «Так легко, але так важко», «Ні, не повітря — життя вдихнула».
• Градація: «благала, любила, вірила, надіялася, падала і знову вставала, відмивала серце сльозами і йшла на пошуки свого щастя», «Душа моя кричить у пустоту… плаче, стогне, ридає…», «Я його ненавиділа, сварила, виганяла, ігнорувала, сердилася, але…».
• Епітети: «непримітна ручка», «теплі, м’які руки добрих сусідів», «холодна, байдужа сльоза», «розкішна і впевнена у собі», «кожен вибирає свою (маску): хтось серйозну, хтось різку і колючу, а хтось — безтурботну», «пекучі укуси», «він такий холодний, непривітний, чужий», «яблуко, таке красиве, червонощоке та апетитне», «розбите, роздавлене, пошрамоване серце», «невблаганний будильник» тощо.
• Метафори: «сльози народжуються у моїх очах від щирого жалю», «потрібно відкрити двері у твоє серце, у твою душу», «остання крапля [сльоза], вичавлена з розбитого, роздавленого, пошрамованого серця», «очі горіли щастям», «сірий день ураз зацвів усіма фарбами», «рубець муляв, уже постійно нагадуючи про себе» та інші.
• Персоніфікації: «зажурений дощ», «скупавшись у теплому промінні сонця, горнятко здивувалося», «сумує хмаринка», «місто співчутливо дивилося нам услід», «метелик позаглядав у вікно», «світлячок, який дуже любив хлопчину і бажав йому тільки добра» та інші.
• Порівняння: «сльози, такі ж холодні й мокрі, як цей дощ», «[cльози], наче міраж у пустелі», «[люди в автобусі] наче оселедці в банці», «колеса риплять, наче лезо по склу», «я тут, наче той метелик», «одягаючись в мамині сукні і вертячись, мов веретено, біля дзеркала» тощо.
• Рефрени: «Ангел. Я став ангелом для тебе. Чекав тебе так довго, що став ангелом…», «Щоб було цікаво, щоб хотілось читати і перечитувати», «Ось він, стоїть. Тільки… не він. Тобто він, але…».
• Риторичний вигук: «Раптом мене осяяло!»
• Риторичні заперечення: «Тільки не я… ні!», «Нізащо!».
• Риторичні запитання: «Для чого ми живемо?», «А ми — нормальні?», «Та чи й були вони колись по-справжньому разом?», «Для чого я тут?», «А як же мрії?», «Що я зараз маю?»
• Риторичні ствердження: «Більше так не можу!!!!!!!!!!», «Життя — таки чудова річ!», «Кожен із нас є важливою частинкою чудового світу!», «Це ж я!» та інші.
• Синекдоха: «отримувати кілька копійок».
• Фразеологізми: «замкнуте коло», «підібгавши хвіст», «розправити крила», «пливти за течією», «передавали з уст в уста», «вийшов на фінішну пряму життя».

Індивідуальний стиль авторки виразно жіночний. про це свідчать не лише сюжети, бачення проблем, персонажі, а навіть окремі художні засоби :

• апосіопези: «На час, на мить разом…», «Все як завжди: розмірено, повільно, нудно, поки…», «Де тонко…», «Сплакнула бабуся…», «Ні крику, ні надії…», «Вони почують… врятують…», «Так — була… Жила…» тощо;
• короткі односкладні речення: «Вечір. Сутінки», «Ручка», «Невже сльоза? Звідки?», «Увійшла», «Аж усміхнулася», «Розплющила очі», «Так, це все маячня. Потрібно спати. Закриваю очі. Все. Спати…», «Спокій. Дім. Турботи. Діти. Сім’я.» та інші;
• пестливу форму слів: «тоненькі рівчаки зморшок», «маленьку дверну ручку», «крильця», «долоньки», «горнятко», «яблуко з червоними бочками», «синочку» тощо.

На сторінках збірки зустрічаємо оксиморон: «вибір без вибору», інверсію: «Яблуко, таке красиве, червонощоке та апетитне», приказку: «Де тонко, там і рветься», тавтологію: «Матері також дуже сподобалось велике червоне наливне яблуко з червоними бочками. Дівчинка показала яблуко усім родичам — сестрі, тітці, дядьку, бабусі, дідові. Потім побігла красуватись яблуком до сусідів, до подруг. Так звістка про чудове яблуко облетіла усю округу. Усім подобалось яблуко, хтось просив продати його за велику гроші, хтось просто подарувати, подруги просили хоча б дати скуштувати», анадиплозис: «Проте, біжучи по колу життя, я таки вчуся. Вчуся щодня і щогодини, вловлюючи і аналізуючи кожну мить, зустріч, випадок, подію», «Та все було б так просто, якби… Якби у мені не жило маленьке звірятко».

Мова новелістки досить вишукана, багата, природна, сучасна. Зберігаючи міру, авторка для пізнаванності живого мовлення іноді вкраплює сленг: «ноут», «файл», просторіччя: «драпонув», архаїзми: «уста», «трапеза».

Нова комунікативна епоха породжує й свої форми вираження, найхарактернішою з них можна назвати блог.

«Блогер — це перш за все особистість (письменник, казкар, оповідач), а вже потім копірайтер та журналіст», — так пише на своїй сторінці Олег Волощук. І, дійсно, зараз усе більше письменників дописує в постах.

Ірина Мацко — навпаки. Письменниця змогла перенести формат блогу до своєї збірки «Шпинат для мізків».

Існує потреба окреслити використання стильових прийомів тематичного веб-сайту в книжці.

Які ж основні жанрові риси блогу? Це:

• унікальність;
• відсутність плагіату;
• доступність;
• спільна тематика для постів;
• короткі й помітні заголовки (вони справляють найбільше враження на читача);
• лаконічність;
• проста, зрозуміла мова;
• визначена структура посту в блозі (заголовок, власне зміст, який складається з гіпертексту);
• дописи містять коментарі, залишені відвідувачами;
• самопрезентаційна функція (публікація інформації про себе, свої досягнення);
• розважальна функція;
• психотерапевтична функція (висловлення власних почуттів, емоцій);
• функція мемуарів (спосіб не забути про подробиці тих чи інших подій свого життя);
• функція саморозвитку (блог надає можливість учасникам створити образ іншого Я, можливо, такого, до якого автор прагне; змушує вчитися більш грамотно структурувати свої думки);
• містить певну інформацію.

Легко переконатися, що ці риси так чи інакше виявляються у збірці Ірини Мацко, а саме:

• кожна замальовка є окремим текстом, тому їх можна читати в будь-якому порядку;
• уривки збірки — авторські, створені на основі власних роздумів письменниці;
• у передмові Мацко наголошує, що книга є легкодоступною і її можна знайти в будь-якій українській книгарні;
• усі твори мають спільні риси, їх об’єднує спільна ідея — надихнути читача на роздуми;
• новели мають короткі та помітні заголовки, які відразу зацікавлюють читача («Хтось…», «Каралєвна», «Дверна ручка»);
• обсяг кожної історії не перевищує 5 сторінок;
• збірці притаманна проста, зрозуміла кожному мова;
• зберігається структура посту в кожній замальовці (заголовок, зміст, який складається з гіпертексту);
• на початку збірки містяться відгуки читачів: «Її мала проза [Ірини Мацко] сповнена ліризму, світла, внутрішньої, ненав’язливої дидактичності, чим походить на притчі» (Ю. Шутенко), «Тільки окремим особистостям Всевишній дає Дар БАЧИТИ велике в малому. Мені подобається читати те, що пише моя сучасниця Ірина Мацко. Адже вона не просто виписує «деталі», вона смакує ними» (В. Семеняк);
• більшість новел написані на автобіографічній основі («Дякую тобі, страусеня», «Неприємності мого життя… які так і не прапилися», «Твоїми вустами»);
• твори відволікають нас від буденних проблем;
• в історіях письменниця передає свої думки почуття та емоції;
• авторка в замальовках наштовхує читачів на роздуми й переосмислення життєвих цінностей.

Збірку можна віднести до тематичного кулінарного блогу, адже у передмові Ірина Мацко застосовує характерні для таких блогів дієслова наказового способу («не хвилюйтесь», «не остерігайтесь», «не лякайтесь»), специфічну термінологію («соус», «кількість корисних складників», «інгредієнти»).

Та найголовнішою ознакою є оформлення коротких історії у вигляді рецептів:

§ усі починаються з головної мети, описаної не більше, ніж трьома словами: «ШПИНАТ рішучості», «ШПИНАТ подолання самотності», «ШПИНАТ вдячності»;

§ перед кожною новелою написано «порція» — це кількість сторінок (від однієї до п’яти);

§ «час приготування» — те, скільки треба витратити для прочитання (від 3 до 17 хвилин);

§ «поживність» — те, чим історія має допомогти читачу: «Допоможе побачити суть речей», «Має лікувальну дію від безвиході», «Додасть рішучості і наповненості життя»;

§ «щоб смакувало краще» — порада для точнішого розуміння історії: «Для кращого смаку радимо притрусити страву подякою та підсолодити радістю за все, що маємо», «Смаку страві додадуть пригорщі любові і прийняття себе», «Може й не посмакувати, але після споживання варто зазирнути у дзеркало. Страва добре впливає на зір»;

§ у кінці деяких замальовок написаний «секрет страви» — це мораль, резюме історії: «Кожен із нас є важливою частинкою чудового світу!», «Чомусь завжди перед перемогою найважче, коли сили на грані і віра на волосинці. Але тільки вперті і наполегливі зуміють д

оплисти до берега своїх мрій, здолавши все», «Зупинка — це теж частина подорожі».

Підсумовуючи висловлені вище спостереження, можемо вважати Ірину Мацко такою, що запровадила новий жанр літератури постмодерну — новелу-блог.

Ірина Мацко без сумнівів талановита, освічена та різностороння особистість, творчість якої не залишає байдужими читачів. Я би радила кожному долучитися 

до числа прихильників її творчості, узявши на полиці книгарні невелику збірку під назвою «Шпинат для мізків», і поринути у свої думки, бо Ірина Мацко саме той автор, який підштовхує читача на власні роздуми.