Юля Середа про «Злато сонця, синь води» Наталії Дев’ятко
14 грудня 2018, 20:43   Автор: Юля Середа

Середа Юлія

(учениці 8 класу НВК № 2

м. Покров Дніпропетровської обл.)

 

Радить прочитати:

Дев'ятко Н. Злато Сонця, синь Води : фольк-реалізм / Н. Дев'ятко ; іл. А. А. Марковська ; обкл. Н. Мілюшко. - Луцьк: Твердиня, 2014. - 139 с. : іл.

 

«Я дуже люблю читати книги. Прочитала їх багато, але перевагу надаю історичній літературі. Полюбляю читати історичні твори з фантастичними елементами, люблю читати казки, легенди, перекази.

Хочу знати історію свого краю, своєї країни, свого народу.

Історію ми вивчаємо у школі. Це досить складний предмет і досконало його вивчати – це талант. Історична ж художня література подає історичні факти з точки зору того чи іншого письменника, її прикрашають описи природи, роздуми героїв, ліричні відступи.   

У бібліотеці для дітей міста Покров трапилася мені книга Наталії Дев’ятко «Злато сонця, синь води». Мою увагу спочатку привернула назва книги. В ній звучало щось магічне. Мене заінтригувала також коротка анотація, в якій ішла мова про тисячолітнє прокляття.

Повинна відзначити, що книга дещо складна для сприйняття. В усякому разі, мені так здалося. Її не можна читати на одному диханні, її треба читати вдумливо. В неї увійшли: легенда, дума, сон, голосіння, заклик, видіння, казка, спогад, ворожіння.

У зачині «Тисячолітнє прокляття» мова йдеться про князя Володимира – правителя Русі і завойовника. «Мріяв він про те, щоб усі голови перед ним схилили, як перед божеством, бажав влади і над людськими життями, і над серцями, і над майбутнім, і над пам’яттю людською. Прийняв він хрещення і назвав Богом Єдиного, та й сам єдиною владою хотів на землі своїй бути». Не прийняли його вибір тоді люди, адже не можна обирати за інших, не можна відбирати чужу волю. Про це сказали князю волхви, які за всіх часів оберігали життя і народи від безумства і сірості. Звичайно ж, князю це не сподобалося, і він жорстоко стратив полонених десятьох волхвів. Помирали вони в страшних муках, і прокляли тоді свою землю, яку вони завжди захищали, за те, що вона їх від смерті не врятувала, кожен на сто років – загалом це ціле тисячоліття.  Так воно і сталося: за тисячу років скільки усякого нещастя сталося, скільки крові пролилося людської!

Та чи прокляття то було, чи так історія сама розпорядилася? Хто знає? Багато чорних і гірких сторінок в історії України було. Багато поколінь змінилося на землі за останні тисячу років. І на долю кожного покоління випадали важкі випробування – це беззаперечний факт.

В оригінальній манері викладено автором дорога до істини, якою йдуть сміливці через небезпеки до чарівного вогнища на дніпровій кручі, де на них чекає хранитель загубленої пам’яті українського народу. Тут сучасні події переплітаються з історичними. Сюжети з легенд  і переказів супроводжують сучасників.  Через усю книгу проведено ідею перемоги правди над оманою, що за кожен добрий вчинок буде нагорода, що життя людське є найціннішим скарбом на цьому світі і у потойбічному.

Мене також вразила ще одна версія кольорів нашого прапора: де гору бере золоте сонце життєдайне і відблиски свої дніпровим хвилям дарує. Золоте сонце, а не золоте жито. Синь води, а не блакить небесна.

Рекомендую прочитати цю книгу всім!»


Коментарі до статті