Наталка Поклад. День прощання з осінню
4 грудня 2019, 13:56   Автор: Оксана Шалак, Наталя Марченко

Поклад Н. День прощання з осінню : [казки-розмальовка для дітей мол. шк. віку] / Н. Поклад ; худож. А. Шевченко. – Житомир : Рута, 2019. - 26 с. : іл. 

 

Любий читачику! Правда ж, ти любиш казки?

Особиво дуже-дуже щирі та захопливі! Такі, що вчать не коритися злу та вірити в Світло й Добро!

Вісім чудових казочок від Наталки Поклад у цій книжці-розмальовці – саме такі.

Йдеться про звичайнісіньку електричну лампочку чи білочок у лісі, ці оповідки розкриють тобі світ із чарівної, казкової його сторони. Тут навіть буденні міські вулиички перемовляються між собою й мріють, як змінити світ на краще!

Певна, що тобі буде цікаво й затишно читати ці казочки, розмальовуючи їх на свій лад і смак. Адже у них так багато направду хорошого й мудрого!

Наталя МАРЧЕНКО.

Дорослому читачеві

Ніколи не коріться злу!

Сама авторка у листі до мене назвала свої казки «дуже письменницькими». Коли я прочитала їх – усі вісім, то подумала, що вона мала на увазі те, що вони авторські – творені за іншими, ніж у народній казці, законами: без героїв із надзвичайними властивостями, чарівних помічників, без початкових і фінальних формул, де «по бороді текло, а в рот не попадало»…Бо й справді, усе в казках Наталки Поклад потрапляє в самісіньке серце. Короткий стислий сюжет, герої – наші сучасники, і надзвичайна влучність слова. Устами чарівного ліхтаря із «Казки про ліхтар і лампочку»: «Якщо слів багато, вони втрачають вагу й силу, знецінюються»...

І пригадала я маленькі казки Астрід Ліндґрен «Домовичок Нільс Карлсон» і «Сонячна Галявина». Жодної зовнішньої, формальної схожости: Ліндґрен ввела у свої тексти надприродних істот чудової шведської демонології (домовичка Нільса, гнома, химерного дідуся, фей і ельфів), використала чарівні предмети, які допомагають творити дива, персонажів давньої історії: принцесу, короля і сміливого лицаря…Але типологія – вперта річ! І в Астрід Ліндґрен, і в Наталки Поклад казки про доброту, і ця основна риса робить тексти шведської і української письменниць спорідненими. І хай би як і про що розповідали вони, а світ людського щастя, дружби, підтримки, любові залишається єдиним і вічним! Як у казці Наталки Поклад про двох білочок – заощадливу і необачну, що допомагали одна одній лютої зими не пропасти з голоду та холоду, чи у казці про дружбу дикого голуба із котом Волоханом, чи про боротьбу чоловіка зі злом, що все життя намагалося загасити в його серці зірничку добра…

Авторка максимально наближує героїв і читачів до сьогодення, занурює у щоденний побут, де, здавалося, не може бути й мови про казку. А потім несподівано під її пером починають перемовлятися… міські вулиці, які дуже хочуть бути красивими. Центральна і та, що єднає старий район із новими, і та, що тягнеться від фонтанів, і та, що впирається у міський парк, і вуличка із підстриженими кущами, і недавно перейменована у бульвар, і вулиця-міст, що летить через річку…Усі вони мають свої клопоти, але кожна неймовірно пишається-вихваляє тільки свої переваги і заслуги. Цей своєрідний захопливий конкурс краси авторка так і залишила би без переможного завершення, аби не згадала про вуличку з приватними давніми будиночками, де щовечора на скрипці грає Василько. Усі вулиці одностайно погоджуються, що гра хлопчикова справді талановита, а центральна ще й зауважує: «Я наслухалась різних виконань, але Василькове мені надзвичайно подобається». То хто ж переміг у незвичному конкурсі та й, загалом, у казці? Певно, що музика! І те сердечне тепло, яке дарує Василько людям і чудовим вулицям свого міста.

Родина, родинні цінності, як і в народній українській казці, для Наталки Поклад найважливіші. Настанови батька-матері – головні для героїв її казок. А тихою любов’ю, яка панує в родині, авторка прагне наділити весь світ, огородити все живе в цьому світі від байдужості, насильства і зла. Чоловік, який садить для людей сад, викопує криницю, будує будинок, із дитинства пам’ятає материну настанову: «Обминай, синку, зло, а дружи з добром, і буде тобі добре між людьми». Братик і сестричка із казки «День дарів» бачать, «як б’ється-клопочеться їхня мама, аби виростити їх» і мріють змінити світ для неї. Лампочка, яка світить щовечора для дівчинки і її бабусі, знає про силу віри і вірить у світло, тому хоче, щоб ніхто не був «одиноким серед пітьми».

Мова казок Наталки Поклад – розкішна українська мова, за словами якої вчуваються характерні подільські наголоси й інтонації, нею добре співати, але й розповідати казки так само легко. Цією мовою до снаги описувати осінні пейзажі і відтворювати найсокровенніші думки й почуття: «Будинки заворушили вусами антен, заусміхались шибками вікон у квартирах. Ниви втомлено зітхнули бурими стернями та свіжими ріллями…». Читач і собі може зітхнути на повні груди і заусміхатися у передчутті дива.

«День прощання з осінню» – вісім маленьких казок Наталки Поклад про світло і добро, не тільки відкривають нове і чудове у звичному буденному світі, вони вчать любити і вірити, бо як твердить авторка: «У нашій Країні Світла віра – головне. Вона всіх нас єднає. І поки ми віримо, доти ми світимо. Треба тільки не губити зв’язку між собою, не бути одиноким серед темені-пітьми».

Оксана ШАЛАК

 


Коментарі до статті