Ювілеї




Євгенові Гуцалу - 80!
14 січня 2017, 2:58   Автор: Леся Воронина, Наталка Поклад, Оксана Думанська, Лідія Ходанич-Повх, Віталіна Кизилова, Тетяна Качак, Марія Морозенко та ін.

«…ЗДАЄТЬСЯ, Я ПИСАВ ЗАВЖДИ»

«Сьогодні важко сказати, коли я почав писати: здається, я писав завжди. Згадується таке. У початковій школі, в селі, українську мову та літературу нам, дітям, після війни викладав мій батько. Якось ми написали твори на вільну тему. Батько прочитав мою вільну тему — й на весь клас запитав:

— Ти оце звідки списав?

Я став запевняти, що ні в кого не списував, що написав сам, — і він слухав недовірливо... Але цей спогад — не на якусь похвальбу собі, так запам’яталося. Зрештою, він завжди ставився дуже критично до того, що я писав...

За нашою хатою, в кущах бузку, я сам збив неоковирного стола з грабових жердин — і спекотного подільського літа, сховавшись у затінку, писав тут оповідання, вірші. Свої писання заклеював у конверти — й посилав у Київ, який тоді був для мене значно більше Києвом, ніж нині, хоч і нині залишається Києвом, але — вже не тим. І чекав тоді, в своєму дитинстві, відповідей з редакцій. Усі відповіді — без винятку — були негативні, й ні дитячі тодішні журнали, ні дитячі газети не вмістили жодного мого рядка, а я писав — і слав, писав — і слав.

Мав мрію вступити на факультет журналістики Київського університету імені Шевченка. Було п’ятнадцять вступників на одне місце. На останньому екзамені з географії, яку я знав чудово, мені поставили четвірку, і, маючи з інших екзаменів п’ятірки, я десь через місяць одержав у селі відповідь з університету: «Вас не зараховано з причин конкурсу».

Наталці Поклад - 65!
5 вересня 2016, 21:37   Автор: Марія Морозенко, Наталя Марченко, Оксана Кротюк та ін.

До віншування Наталки Поклад із ювілеєм

Наталка Поклад — знакове ім’я в сучасній літературі, її творчість однаково цікава та цілісна як для дорослого читача, так і для маленького читайлика. Однак, коли «доросла творчість» Наталки Поклад помічена видавцями та літературознавцями, творчість для малечі залишається образливо довго поза увагою шанованих провідних видавництв. Натомість кожна дитяча книжечка авторки є бажаною для маленьких читачів та помітною серед видань для дітей.

Вибагливі книголюбчики достойно поціновують творчість улюбленої письменниці. І це й не дивно. Характерною рисою стилю авторки у дитячій літературі є природна щира розмова зі своїми допитливими читачами, не загравання із ними, а відверте довірливе спілкування. Як фаховий педагог, вона тонко розуміє психологію дитини, її світобачення, природу пошуку цікавого для себе. Щирі в своїх уподобаннях діти, хоча й не знають іще тонкощів написання віршів чи оповідань, як ніхто інший вміють розрізняти справжність і штучність. Навряд чи їх цікавитимуть книги, в яких вони не помітять власні життєві враження, емоції та думки.

Галині Малик - 65!
11 серпня 2016, 23:05   Автор: Наталя Марченко, Лідія Ходанич, Тетяна Качак та ін.

«…мій головний орієнтир-мірило — це моє дитинство,

я стрибаю туди, там мені все зрозуміло, все ясно, все яскраво…»

Галина Малик.

«Найвищою цінністю у її творах виступає людське життя —

нелогічне, антиномічне, не причесане, беззахисне і всемогутнє водночас».

Сергій Федака.

 

 

Кожен, хто читав тексти Галини Малик, пам‘ятає оте дивне відчуття, коли після «проковтнутої» за раз захоплюючої історії чи грайливого вірша довго відчуваєш у душі «післясмак». Спершу — щирого вдоволення, а згодом — дражливого неспокою, бо все здається, що якась думка чи натяк автора залишилися непрочитаними, не «піймані» тобою… За видимою простотою її історій панує нічим не регламентована гра уяви та слова, струменить потужна емоція. І чим глибше поринаєш у цей цілісний, але живий і динамічний світ, тим складнішим він виявляється, обертаючись раптом непередбачуваною стороною чи ставлячи руба неочікуване питання.

Із творчою постаттю самої авторки те саме. Знана та визнана, відверта в численних інтерв‘ю та соціальних мережах, як гадалося, достатньо прорецензована та досліджена, на правду у творчому вияві Галина Малик виявилася не осягнутим океаном. На позір бурхливим, грайливим чи ясним, але в суті своїй — огромом внутрішньої сили. Здавалося б вивченим і освоєним, а на правду — навіть не баченим у багатьох своїх дивах і глибинах.

«Для того щоб писати для дітей, треба просто бути щасливою людиною... Адже звідки, як не з себе, можна дістати весь той прекрасний казковий світ, якого в реальності не існує?!» — цю думку Галина Миколаївна найчастіше озвучує в своїх численних інтерв‘ю. А ще не втомлюється повторювати, що ро

дом із дитинства, напрочуд «спокійного та яскравого», в якому запам‘яталося все: «…не просто події та вчинки, а емоції, переживання,… що подобалося, а що — ні, що хвилювало, і що залишало байдужою»[1].

 


[1] Тужанський Д. Галина Малик : «Я пишу як для себе маленької» [Електронний ресурс] / Д. Тужанський // Закарпатський інформаційно-діловий портал «Мукачево.net». — Вівторок, 23 березня 2010, 15:23. — Режим доступу : http://www.mukachevo.net/ua/News/view/25906.

 

Юрієві Збанацькому – 100 років!
15 січня 2014, 10:19   Автор: Наталя Марченко, Леонід Горлач, Вадим Скомаровський, Петро Осадчук та ін.

День народження Юрія Збанацького припав на Новорічні свята.

          В один день і рік із ним прийшов у світ Абрам Кацнельсон. Віталій Портников написав у 2012 р. щодо останнього: «…тоді багато спілкувався з Абрамом Кацнельсоном, уважав його чудовою, однак дуже радянською людиною. Про Ліну Костенко, свою колишню ученицю на славнозвісних курсах в Ірпіні, Абрам Ісакович відгукувався з повагою — але й з подивом. «Звичайно, він не може її розуміти», — гордо думав я. Про те, що старий поет упродовж років ховав заборонений рукопис роману «Маруся Чурай» і фактично врятував його для мене та мільйонів інших шанувальників цього твору, я дізнався тільки після його смерті. Порядність — не бундючна, вона не у виступах, не в словах, вона в діях».

          Згадала про те, бо, готуючи цю ювілейну сторіночку та звертаючись до різних людей, які знали Юрія Оліферовача, раптом усвідомила, що ми все ще здебільшого не готові чесно й просто перечитувати літературний спадок, який отримали. Перечитувати не для оцінки, засудження чи звеличення, а задля повноти власної пам‘яті. Пречитувати, щоб згадати власне минуле не з чужих слів, а з власного відчуття…

           Юрія Збанацького дитиною уже читав мій тато і дитиною ще читав мій син.

          Тисячі й тисячі людей легко згадають це ім‘я, його книжки так чи інакше наповнювали їхній світ. Вони й досі лежать на полицях усіх українських бібліотек і більшості бібліотек колишнього Союзу. Здебільшого, читані…

          Збанацьким був партійним функціонером.

          Збанацький був людиною непересічною.

         Коли сприймати ознаки «радянського часу» в його творах (а вони є в УСІХ письменників, які творили в той час, особливо для дітей) лише і тільки як ознаки певної історичної доби, бачиш насамперед вправного й по-сільськи хитромудрого оповідача, залюбленого в природу й «просто людей», оповідача з ясними людяними уявленнями про світ, оповідача, звиклого говорити чітко і просто…

         Переоцінка цінностей відбувається повсякчас невпинно і завжди дещо автоматично. Але, певна, що при цьому, зазвичай, змінюються лише «ярлички», а цінності залишаються. Головне, пам‘ятати, що під черговою купою наліпок могло зникнути щось насправді вартісне, те, що варто роздивитися зблизька, самому…

Наталя Марченко

Любові Забашті — 95!
5 лютого 2013, 15:34   Автор: Наталя Марченко

Любов ЗабаштаІм’я Любові Забашти зазвичай спливає в пам’яті поряд із ім’ям Андрія Малишка. Ці двоє, зустрівшись серед бурхливих життєвих перегонів цілком сформованими особистостями і митцями, знайшли одне в одному те «друге крило», що тільки й дає душі сили для високого лету. Можливо, саме тому в обох багато поезій тих років стали піснями, що й досі звучать відлунням їхніх почуттів…

Поетеса вирізнялася не лише мистецьким обдаруванням, а й вродою. «Вона була такою гарною, що на неї не можна було не дивитись: чорна бостонова юбка, біленька батистова блузка з дрібненькими, вишитими червоним, квітками, дбайливо укладені коси, — просто величної краси українка!»  — такою запам’яталася Любов Забашта 1964 р. на відпочинку в Пущі-Водиці, де була з А. Малишком.

Митці прожили разом майже 14 років. Про свою дружину поет писав: