Горіхи
Горіхи
Зовсім несподівано і осінь підкралася. У колгоспі буряки починають копати. Листя на деревах жовтіє, опадає.
Діти, а з ними й Дарка, прийшли до колгоспного саду, де чоловіки й жінки збивають горіхи. В руках у всіх довгі палиці. Ними дістають аж вершечка дерев, вдаряють по гілляках – додолу падають голенькі, ще мокрі горіхи. Вилущуються зі своїх зеленавих, але вже поморщених кожушків, котяться по землі. Вуйко Лесь, бригадир, запримітив дітлахів і питає:
− Що скажете, молоді люди?
− Прийшли вам допомагати, − за всіх каже Дарка.
− Це діло, − крутить вуса вуйко. – Без вас ми не впораємося. Беріть кошики, носіть горіхи до стодоли.
Дарка й Тетянка одразу взялися до праці. Левко – ні. Він каже дівчатам:
− А я не буду носити горіхи. Вуйко Лесь мені задурно дасть горіхів, скільки захочу. Вуйко – рідня мені, а ви − чужі.
Віднесли кілька кошиків Дарка з Тетянкою, а тоді вуйко Лесь зупинив їх: 
− Славно попрацювали. Тепер вам належить кожній по десять горіхів.
Простягає руку Дарка, простягає Тетянка. І Левко простягає: − А ти, Левку, хіба працював? – дивується вуйко Лесь. Дівчаткам шкода стає Левка, хочуть поділитись з ним горіхами. Але хлопчик, − ніби то Хтось його смикнув, − підбігає до вуйка і, не зводячи голови, каже:
− Давайте кошика, я також носитиму…
Джерело: Герасимчук Дмитро. Горіхи / Д. Герасимчук // Даринка / Д. Герасимчук. – Київ, 1977. – С. 14-15.