Гуси в тумані
Гуси в тумані
Сонце за дня світило гарно, бруньки на березах враз побільшали − весна не за горами. Ось-ось з тих бруньок вродяться маленькі пахучі листочки − і оживе все, засміється зелено.
Цілий день я носив з-під беріз і кленів повні глечики соку, виливав у дубові барильця і радів такій роботі. Тільки встигай! Прозорий сік з берез аж дзюркотить, а з кленів поволеньки капає.
А як тільки посутеніло, з лугу од Десни посунув густий туман та й затопив усе довкола, що за крок нічого не видно. Аж страшно стало.
Я блукав у тумані по двору і дивувався, що такий він густючий, як вата. Наче наслав його хтось і на ліс, і на сад, і на нашу хату, і на все на світі.
Отоді й почув іздалеку, потім ближче над двором скрики диких гусей. Летіли вони з теплих країв довгими вервечками, натомилися, мабуть, з далекої дороги і оце кричали тривожними й жалібними голосами, бо не видно їм ні дерева, ні латочки води, ні лугу.
Вже й затихли ті жалібні голоси вдалині, десь над лугами, а я все сумував серед двору в тумані, і ще довго вчувалися мені ті тривожні крики диких гусей.
Джерело: Стеблина Микола Федотович. Гуси в тумані / М. Ф. Стеблина // Де літо зимує. – Київ, 1979. – С. 11.