Чи ж часто зустрічаєм людину, яка в дитинстві руками ловила коропів-велетнів,
а дорослою сам на сам боролася із спрутом, полювала ведмедів та кабанів,
барсів та тигрів?
Звісна річ, цікаво з таким співрозмовником. Але головне не в цім.
Головне в безмежній закоханості письменника-природолюба Павла Ловецького
в навколишній світ, у природу, уміння бачити, спостерігати й захоплююче
розповісти про все це у своїх книжках.
Народився Павло Федосійович Ловецький (справжне прізвище Левицький)
1 лютого 1911 року в селі Куцеволівка на Кіровоградщині серед розкішної,
багатобарвної української природи.
Вихована батьками любов до тварин викликала у нього бажання стати
ветеринаром. Тож Ловецький в 1931 році закінчив ветеринарно-зоотехнічний
інститут, а пізніше - біологічний факультет Ростовського університету.
Жив у ньому постійний потяг до мандрів, що кликав його в далекі й недалекі
дороги. Він працював у степах Казахстану, на кінних заводах Кубані, побував
у нетрях кавказьких лісів і на сопках Зеленого Клину, в предковічних степах
Асканії-Нової, величних Карпатах. Пройшов письменник і нелегкими дорогами
Великої Вітчизняної війни.
Картини народного життя, поетичні епізоди, зворушливі історії дружби
людини з природою лягли в основу його творів "Крізь марева степів",
"Билиці з дивосвіту", "Гори кличуть у гості", "Перші
стежки-доріжки". І кругом зустрічі з "меншими братами",
отими вухатими та крилатими: кмітливими бабаками, вірними в дружбі журавликами,
відважними джейранами, що здатні відчувати ласку людини і вміють оцінити
її доброту. Природа в книжках письменника виступає не сама по собі, а через
сприйняття людей, що злилися з нею: самого автора, його героїв. Природа
не тільки поетична, вона й грізна. І поряд з жартівливими історіями, які
викликають посмішку, справжні трагедії. Природа не терпить легковажних,
застерігав автор.
Помер Павло Ловецький в 1975 році.