Іван Сергійович Соколов-Микитов - письменник, моряк, мандрівник,
мисливець, етнограф - народився в сім'ї управляючого лісним маєтком.
Дитинство майбутнього письменника пройшло на Смоленщині, серед незайманих
лісів, на берегах звивистої і неповторної річки Угри. Коли хлопчику виповнилось
десять років, батько відвіз його у Смоленськ і віддав у реальне училище,
з п'ятого курсу якого він був виключений "за підозріння в належності
до учнівських революційних організацій". Юнак став відвідувати приватні
сільськогосподарські курси,- єдиний навчальний заклад, де не вимагалось
свідоцтва про благонадійність. Проте заняття були не до душі майбутньому
письменникові. Він пробує писати, а після зустрічі з О.Ремізовим остаточно
вирішує покинути курси і зайнятися літературою.
Іван Сергійович прийшов у літературу людиною бувалою, навченою досвідом.
У його біографії - робота в провінційній газеті і морська служба на флоті,
поневіряння по чужих країнах, захоплення авіацією... Він - "брат-жалібник"
під час першої світової війни, солдатський депутат у Петроградській Раді,
учасник північних морських експедицій - про все коротко не розкажеш.
Сотні оповідань і повістей, нарисів і замальовок подарував читачам
цей письменник. Він написав багато прекрасних книг про пригоди в морях,
про далекі країни, про подвиги дослідників. Але про що б не писав Соколов-Микитов,
у центрі його уваги - людина і її праця, людина та її ставлення до природи.
Людина і природа у письменника завжди перебувають у складному взаємозв'язку,
вони виступають як рівні в живому світі.
Твори Соколова-Микитова це своєрідна енциклопедія з питань географії,
біології, ботаніки, економіки. Вони допомагають краще зрозуміти природу,
пробуджують інтерес до знань, а головне - виховують любов до Батьківщини,
повагу до людини-трудівника.
Легко і невимушено письменник розмовляє з читачем, веде його за
собою в ліс, на річку, в поле, в мовчазну замерзлу тундру. Він вводить
читача у світ природи, привчає стежити і дивуватись тому, що раптово відкривається
перед його зором.
Іван Сергійович був добрим знавцем усіх видів полювання: і на ведмедя,
і на вовка, і на зайця, і на хутрового звіра. Головною здобиччю після кожної
мисливської вилазки були написані ним книги - правдиві, дихаючі теплом
любові до рідної землі, співчуттям до " братів наших менших".
Живописними є його оповідання "На глухарином току", "Звуки
весны", "Первая охота" та інші.
Безліч разів видавались найкращі оповідання та збірки про природу
та тварин. Найбільш популярні з них: "Белые берега", "Вертушинка",
"Год в лесу", "Дружба зверей", "Заячьи слезы",
"Листопадничек", "Лисьи увертки", "На родине птиц",
"От весны до весны".
Останні два десятиліття життя Соколов-Микитов жив в Карачарові,
в лісовому будиночку. Саме в ці роки він багато пише або (коли погіршується
зір) надиктовує близьким свої найкращі твори про рідну природу, про дерева,
квіти, птахів, тварин. Головна думка всього написаного ним: любіть живе!
Любіть "братів наших менших" - і самі ви станете кращими, цікавішими.