До змісту Наступна 
Любий друже! Ми не маємо ніякого сумніву у тому, що ти прочитав багато казок та читатимеш їх і надалі. Адже нічого досконалішого і цікавішого від казки у літературі для дітей ніхто ще не придумав і, мабуть, не придумає. Серед художніх текстів казку ти обов’язково впізнаєш. Справа тут не лише у знайомих героях – Попелюшці, Котигорошкові, Іванові-Побиванові, Лоскотові чи Охові, а в самих казкових сюжетах, що відкривають широкий світ людських взаємин. Усі казки починаються традиційно. Часто-густо в них діють однакові герої. У казках Добро обов’язково перемагає Зло, Правда — Кривду, Працелюбство — Лінощі. Майже усі казки закінчуються щасливо. Але щасливими стають лише ті люди, які творять добро для інших.
Цей досконалий жанр поділяється на народні та літературні казки. Немає такого народу, в усній творчості якого не було б казок. В їхні сюжети він вкладає своє бачення світу, у них відображається його історія і побут. Однак чимало казок різних народів мають дуже схожі сюжети, образи, адже люди різних країн і територій спілкуються між собою. Але світом мандрують не казки, а казкові мотиви, сюжети. Один народ бере від іншого лише сюжетну основу казки, на яку нарощує власну. Якщо якийсь сюжет незбагненними шляхами примандрував в Україну, то все чуже від нього відпало, залишилось тільки своє, суто українське, зрозуміле і близьке кожному нашому розповідачеві казок і кожному їхньому слухачеві.
Народна казка — це плід колективної творчості усякого народу, основною ознакою якої є фантастика, видумка. Але самі казки мають реальну життєву основу. Поділяються вони на три основні групи: про тварин, чарівні казки (героїко-фантастичні), соціально-побутові. У казках про тварин неправдоподібно товаришують, ворогують, одружуються, працюють різні звірі: котик і півник, ведмідь і заєць, хитра лисиця та вовк-панібрат. Царем над лісовими звірами оголошує себе лев. У чарівних казках незвичайність всюди і в усьому: жива вода лікує, Вернигора перевертає гори, Крутивус повертає річки, Вернидуб вивертає ліси, за ніч будуються замки, казкові богатирі одним помахом руки перемагають багатоголових зміїв. Фантастика присутня і у побутових казках, хоча вони найбільше наближені до справжнього життя.
Літературні казки — це казки, написані письменниками. Їх ще називають авторськими. Першовідкривачем цього жанру вважається французький письменник Шарль Перро (1628–1703), автор збірки «Казки моєї матінки Гуски».
У літературних казках автори застосовують основні закони народних казок, не запозичуючи з них сюжети та дійових осіб. Події, що відбуваються у літературній казці, часто відповідають часові, в якому жив чи живе письменник, що її написав. Тому в авторських казках багато сучасних героїв, подій, питань. Однак у літературних казках, як і в народних, часто-густо предмети, рослини, тварини і навіть явища природи олюднюються.
Кожен письменник має свою, особливу, манеру розповіді. Використовуючи казкову форму, у своїх творах вони відбивають власне бачення дійсності, емоції, стан душі.
Це характерно для творчості найвизначніших казкарів світу: Г.Х. Андерсена, К. Коллоді, В. Гауфа, С. Лагерлеф, А. Ліндгрен, Дж. Родарі, Е. Кестнера, О. Пройслера.
Казкова літературна спадщина дуже різноманітна. Це прозові і поетичні твори, казки-оповідання, казки-повісті, казки-легенди і навіть казкові епопеї. Об’єднує їх усіх наявність елементу дива.
Те, що без казки немає дитинства, розуміють у наш час усі. Але так було не завжди. У 20-30-х роках минулого століття у радянському суспільстві частина людей вважала, що дітям не потрібні мрія, фантазія, а отже і казка. Але ця невірна думка була переможена. І тепер кожен, хто любить цей жанр, може вибирати собі до вподоби казки з усієї багатющої скарбниці світового фольклору та літератури.