Стежками казок Юрія Ярмиша

«Казкове я бачу у всьому — у житті людини, у природі, у мрії про майбутнє, а часом і в звичайних предметах, веселих, печальних і смішних, що оточують нас. Казка об’єднує людей. Хоч би які були різні за сюжетами казки, у них завжди добро перемагає зло, люди прагнуть до краси, справедливості», — говорить Ю.Ярмиш. Саме з таких казок — красивих, добрих і правдивих склав письменник свою збірку «Дванадцятиголовий Дракончик»: казки / Ю. Ярмиш; худож. П.В. Мірончик та ін.– Х. : Белкар-книга, 2006 .– 47 с. : ілюстр.– (Сер. «Промінець»).

Казки збірки призначені дітям дошкільного та молодшого шкільного віку. Називаються вони так: «Ведмежаткове сонечко», «Жук і Гусениця», «Крокодил, який гірко плакав», «Як песик сам себе знайшов», «Весняна казка», «Пухнастий хвостик» та «Дванадцятиголовий Дракончик». Майже всі герої цих казочок – дикі й домашні тварини, а також явища природи. Ти, мабуть, уже знайомий з цими творами. Тож почитай їх молодшому братикові, чи сестричці, особливо тоді, коли вам буде сумно або нудно. І як тільки ви їх прочитаєте, вам відразу стане легко і весело. Бо твори ці лагідні, ніжні і завершуються благополучно. А ще тобі обов’язково захочеться зробити для когось щось хороше, комусь допомогти чи щось подарувати. Бо сюжети казок підкажуть, що зроблене добро обов’язково до тебе повернеться. Це яскраво підтверджує казка «Пухнастий хвостик». У творах письменника багато усіляких пригод і вигадок, ось як у казці «Дванадцятиголовий Дракончик». Як пише письменник, жив Дракончик «На вулиці Вересневій, де ростуть дерева вишневі», і був він «товстенький, як пончик. Маленький ще, проте вже два-на-дця-ти-го-ло-вий!». І які ж ті голови були «симпатичні: носики кирпатенькі, оченята блакитно-зеленкуваті, а вушка загострені, як наконечники списів, до того ж рудуваті, мов осінні ліси...».

Це був наш, український Дракончик, бо любив сидіти на стільці, який зробили на Броварській меблевій фабриці. А коли він їв, на усіх його дванадцяти довгих шиях були зав’язані серветки, що їх вишили у селі Літки, розташованому на березі Десни. Туди за ними їздила мама-Дракониха. До речі, у неї була лише одна голова, у татка Дракона — три. Дракончик нічого нікому поганого не робив, але самому впоратися із собою йому було дуже непросто. І усе через голови. Кожна з них хотіла щось своє, вони частенько між собою сперечалися та ще й могли поштовхати одна одну. А якщо до цього додати ще три пари Дракончикових лап, які також частенько хотіли йти в різні боки, то тоді ти зрозумієш, як не просто було жити такому малюкові. Та все ж було у головах Дракончика одне спільне почуття — любов до мами — найвродливішої і найдобрішої у світі мами-Драконихи.

Казковий світ Юрія Ярмиша – дивний світ. Герої його казок – наші сучасники. Ти можеш їх зустріти серед своїх друзів, рідних, а інколи у комусь із них впізнати і самого себе. Але ж казка є казка. І у творах письменника поряд із реальними живуть вигадані, фантастичні істоти, які вміють розмовляти, мають розум, людські почуття, добру чи недобру вдачу. І, відповідно до свого характеру, роблять добрі і недобрі вчинки. Такі герої зустрінуться тобі у збірці Ю. Ярмиша «Сповідь чаклуна»: казки та повісті / Ю. Ярмиш; худож. П.В. Мірончик, Н.О. Ель Маулюд .– Х. : Белкар-книга, 2006 .– 207 с. : ілюстр.– (Скарбничка школяра).

Твори цієї збірки призначені якраз для дітей твого віку. Починається вона казкою «Незвичайна сповідь». Її герой — юний Чародій, що хотів робити лише добро. Але у нього все виходило навпаки. Він вчиться у школі молодих Чародіїв, але вчиться не дуже сумлінно. Любить побешкетувати, неуважно слухає вчителів. Словом, у його щоденнику одні трійки і зауваження. Наприклад, «Зірвав урок чорної магії, а потім білої магії», «На перерві катався без дозволу на Чортовому колесі, збив із ніг завідувача лабораторією надчарівних досліджень Бурбона Онуфрійовича Мольфара», або про те, що забрав у «юної чаклунки Галі її персональне помело, став невидимим, літав під партами і підказував учням біля дошки». Та і рідного тата, знаного Чаклуна він теж не дуже то й слухав. Якось, коли батько вчив сина перевтілюватись у домовика, малий раптом згадав про футбольний матч і про орла, бо лише птах міг встигнути на стадіон до початку гри. «І тоді у мене, — згадує Чародій, — зненацька виросли крила! Зрадівши, я негайно вилетів у вікно, ... зробив над стадіоном коло і плавно приземлився у проході на центральну трибуну. Матч уже розпочався. Та, помітивши мене, і уболівальники, і футболісти принишкли і стежили за моїм польотом». Повітряного «зайця» затримали, але матч було зірвано. І подібних пригод у не такому вже й довгому житті юного Чародія було чимало. А все тому, що, як каже його тато Чарівник, «...у навчанні треба бути послідовним, наполегливо накопичувати чарівні знання (як і усякі інші). Лише за такої умови ти станеш справжнім чаклуном. Кожен свою справу повинен робити блискуче. Інакше не варто й братися». Дуже боїться юний Чародій, що за його витівки тато перетворить сина на футбольні ворота і будуть по ньому весь час гатити м’ячем. А тому вирішує надалі слухатись тата і сподівається, що все обійдеться. Будемо сподіватись і ми. Додамо лише, що живе сім’я чародіїв у звичайній квартирі серед звичайних людей. І цілком можливо, що і у тебе є сусіди-чародії. А ось у казці «Найстрашніший Чародій» уже мовиться про чаклуна, «який умів робити те, чого не вмів ніхто: ловив сонячні промені і ховав їх у чорну скриньку», одягав ковпаки на квіти, щоб ніхто не бачив їхньої краси. А ще він любив усе сіре, тому ганчіркою стирав з барвистих крилець метеликів дивовижні візерунки. Жирафам вкорочував шиї, а зебрам фарбував білі смужки у чорне. Та ще й так знахабнів, що, завітавши у гості до Юрія Феодосійовича, наказав йому кинути писати казки. Уявляєш? Таке вигадав! Нічого хорошого він не умів робити. А все тому, що був нездатний творити дива, не мав фантазії, не вмів мріяти. І в результаті письменник перетворив Страшного Чародія на ніщо. Бо якраз у казкаря мрії та фантазії достатньо.

Багато тем зачіпає письменник у своїх творах. Одна із них – любов до своєї країни, до Батьківщини. Про це йдеться у казці «Летюче дерево». Це дерево було незвичайним, рожевим на колір. І, мабуть, це спонукало дерево до незвичайних вчинків. Йому захотілося на край світу, подалі від рідного лісу. І це бажання чудовим чином здійснилося. Вітер відніс Рожеве Дерево аж в Африку, де така «спека — аж трава шкварчить», де немає ні ясенів, ні Іволги, ні Соловейка, що тільки й знав своє «тьох-тьох». «Минав час. Рожеве Дерево почало вже забувати свій ліс. Старе життя здавалось йому дивним сном, сивою казкою». А на душі у Рожевого Дерева ставало все сумніше, і сумніше. І захотілося йому додому, у рідний ліс, бо у чужій землі його зернятка навіть не проростали. Але повернутись на рідну землю Рожеве Дерево вже не могло. Бо у чужих краях добре бути гостем, а щасливою людина може бути лише у себе вдома.

Багато інших лаконічних, ненав’язливих казок та казкових оповідань збірки «Сповідь чаклуна» переконають тебе у тому, що кожна людина у житті має чогось навчитись, кожному потрібно виконувати свої обов’язки, не можна чванитися, ледарювати, заздрити, брехати, адже брехунам не вірять навіть тоді, коли вони говорять правду.

«Казка стукає у двері»: казки, байки, фантаст. новели, казк. повісті / передм. Д. Головка; худож. С. Лук’яненко .– К. : Дніпро, 2004 .– 351 с. : ілюстр. — третя збірка, за яку Юрій Феодосійович Ярмиш отримав високу нагороду.

У неї увійшло 157 творів. Цієї цифри боятися не варто, бо пише письменник лаконічно, твори його мають динамічні сюжети, насичені пригодами, ніколи не бувають нудними і довгими. До того ж, у книжці є казки, що ввійшли у дві попередні збірки, а також такі, що їх охоче прочитають і твої батьки. Наприклад, «Самотність удвох», «Веселий Мисливець», «Аспірантка», «Академік», «Людина і Серце», «Ретельна Заслінка», «Пень», «Табуретка» та інші. Але більшість творів збірки написана для тебе. Ознайомившись із ними, ти ще раз переконаєшся, що багато сюжетів казкар узяв із життя. Події відбуваються у наш час і поруч з тобою, хоча і «замішані» на видумці та фантастиці. Ось, наприклад, казка «Два Івани». Обом персонажам казки хотілося робити добро, називатися героями. Але шлях до цього кожен бачив по-своєму «От перший Іван мріяв-мріяв, мріяв-мріяв та й надумав — час починати. Виліз на високу гору, щоб усім видно було його, сів на камінь і чекає, коли покличуть люди на подвиг, героєм наречуть». Другий Іван одразу взявся до роботи. І зробив багато хороших для людей справ. Виростив яблуневий сад, добув з-під землі вугілля, а потім став космонавтом, шукачем нових корисних копалин.

Майстерним викладом і оригінальним новаторським втіленням привернуть твою увагу фантастичні розповіді «Бик і Тореадор», «Сім чудес», «Косатка виходить на зв’язок». В останній розповідається про паралельну земну цивілізацію, що існує в океані під водою. Її мешканці вивчають навколишній світ і раніше від землян зрозуміли, що має відбутися всесвітня геологічна катастрофа. Але як про це попередити людство? Для здійснення цього задуму письменник придумав дуже цікавий спосіб. Він сам був учасником такого експерименту і описав його у казці.

Що означає радіосигнал СОС, ти безперечно, знаєш. Це знак біди, заклик про допомогу. В оповіданні «Невидимка СОС» письменник на конкретному прикладі показав, які різні бувають люди. І такі, що готові негайно прийти на допомогу, і підлі та підступні, які заради власної наживи, збагачення ладні потопити корабель разом із екіпажем. Але і у цьому оповіданні автор не відступив від своїх правил, додав трішки дива, пов’язавши його з позивними СОС.

Завершують цю книжку дві повісті-казки: «Незвичайна повітряна мандрівка бегемотика» та «Солодкий Марципан». Оскільки це казкові повісті, то і сюжети їх довші, ніж в інших творах. І тут автор також залишається вірним собі, не дуже затягуючи їхній зміст. До того ж ці твори досить пізнавальні. У них діють неординарні герої та відбуваються захоплюючі події, які роблять казковий світ реальним, а реальний — казковим. Ось казка про бегемотика, якого звали Мотик. Прочитавши її, ти дізнаєшся багато цікавого про неповторну природу нашої матінки Землі, її тваринний і рослинний світ. Зокрема, про австралійських ведмежат коалу, японських вінценосних журавлів, про джунглі Амазонії, що у Південній Америці. Дізнаєшся про незвичайну, наповнену усякими пригодами повітряну подорож Мотика над рідною Україною, Балканами, Адріатичним морем до Риму. Ця казка мовби своєрідний гімн дружбі, міцному і мудрому єднанню тих, хто населяє не тільки нашу планету, а й простір навколо неї, тобто усіх нас, дітей космосу.

Чи хотів би ти, юний читачу, мати друзів, які люблять лише свої забаганки та солодкі марципани? А от Петрикові, героєві повісті-казки «Солодкий Марципан», довелося таких мати. Адже він потрапив у країну чудес Марципанію, де усе солодке, навіть часник і редька. Де на городах зріють марципани і ростуть торти, на вербах ростуть груші, а на вишнях — сливи, що падають просто у рот. Живе там кухар Медяник, інші герої: Вареничок-Лавреничок, Карамелька і Пиріжок, Пундик і Льодяники. Але у Марципанії забули смак хліба, не роблять добра і не знають, що без гіркого й солоного не можна. «Ліки гіркі — зате повертають здоров’я, піт солоний — зате радість від праці солодка», — стверджує автор. Тож кмітливий і наполегливий Петрик не боїться разом з іншими героями твору розпочинати боротьбу зі злом та несправедливістю.

Любий читачу, бажаємо тобі приємних та радісних мандрівок сторінками книжок Ю.Ф. Ярмиша. І так само, як герої його казок, вір у здійснення мрії, красу, добро, кращу долю для рідної країни. Не бійся, будь сміливим і мужнім у боротьбі за правду і справедливість.

Попередня Наступна