Національна бібліотека України для дітей
     
Віртуальна довідка1
Наша адреса:
03190, Київ, вул. Януша Корчака, 60
 
Написать письмо
 
 
 
   
Пошук по сайту  
 
Пропустить Навигационные Ссылки.
Про бібліотеку
Загальна інформація
Режим роботи
Структура
Контакти
"Вікно в Америку"
Бібліотека в медіа
Партнери і меценати
Благодійний фонд розвитку
Запобігання корупції
Державні закупівлі
Вакансії
Послуги та сервіси
Новини
Замовлення екскурсій
Бібліотечні події
Онлайн-проєкти
Читацькі об'єднання
Психологічна служба
Віртуальна довідка
Версія для слабозорих
Електронні ресурси
Електронний каталог
Електронна бібліотека
Медіатека
Видання бібліотек для дітей
Віртуальні книжкові виставки
Інтерактивні ресурси
Ключ
Почитайко
Т.Г. Шевченко для дітей
Бібліотека у форматі Д°
Музей книги
Творчість дітей
Пам'ятні літературні дати
Вибрані інтернет-ресурси
Для дітей
Для дорослих
Дитячі бібліотеки в інтернет
Це важливо знати
Читання - справа сімейна
ІнфоТека для дітей
ІнфоТека для дорослих
Інтернет-безпека для дітей
Інтернет-безпека для батьків
На допомогу бібліотекареві
Професійні новини
Бібліотеки України для дітей, юнацтва
Мережа бібліотек України для дітей, юнацтва
Національна секція IBBY
Асоціація дитячих бібліотекарів
Сторінка методиста
Проєкт "КОРДБА"
Інформаційна культура користувачів
Бібліотека + IT
Нові книги України
Книги обмінного фонду

Б і б л і о т е к а: в ч о р а, с ь о г о д н і, з а в т р а


Наталья Ашаренкова,
канд. пед. наук, доцент Державної академії
керівних кадрів культури і мистецтв

Гуманізація діяльності публічної бібліотеки:
теоретичний аспект

Одним із відчутних наслідків реформування українського суспільства є втрата особистістю духовних орієнтирів і моральних цінностей, що проявилось у поширенні жорстокості і насильства, знеціненні людського життя, понять соціальної справедливості, честі, гідності людини. Серед свідчень цього процесу - зростання злочинності, особливо у молодіжному середовищі, руйнація духовних цінностей. За даними статистики, в Україні у 1999 р. було засуджено 17652 підлітків, що складало 37% від загальної чисельності. Для порівняння: в Росії - 33%, Білорусії - 36%, традиційні ж європейські показники складають 12-15% (1,18). Результати моніторингу проведеного в Україні в 2000 р., показали, що близько 40% населення вважають відсутніми норми і цінності, що об'єднують людей у державі і суспільстві (порівняно з 1995 р. цей показник зріс на 7%)( 2,6). Тому новий етап історичного розвитку країни висуває вимогу вдосконалення її духовно-культурної сфери, використання всього розмаїття засобів поширення і засвоєння національних та світових культурних цінностей.

Проголошення інтелектуальної свободи, створення в державі умов для вільного функціонування засобів масової інформації і доступу до глобальної інформаційної мережі Інтернет, комп'ютеризація, електронізація усіх сфер життєдіяльності людини надали їй реальні та необмежені можливості для отримання будь-якої інформації, до того ж, не завжди кращого ґатунку. Тема насильства, сексу, наркоманії, цинізму в людських стосунках, вседозволеності у досягненні поставленої мети, пріоритету матеріальних цінностей над духовними пропонується сьогодні у різних варіантах читацькій та глядацькій аудиторії зі сторінок друкованих і електронних видань, з екранів телевізорів і кіно-театрів, у відеопродукції, комп'ютерних програмах тощо.

З огляду на сучасність стає зрозумілим, які якості особистості, світоглядні спрямування формує культура, позбавлена морально-гуманістичного змісту. У цьому зв'язку доречно нагадати, що "... будь-які нові досягнення людства, включаючи і ті, які звичайно розуміють як розвиток, можуть ґрунтуватись тільки на удосконаленні людських якостей" [3, с. 224]. І серед цих якостей найбільш вагомою є духовність. "Людину людиною робить тільки духовність як всеохоплююча якість, як внутрішній світ людини, як сфера сутності людини, форма самосвідомості та самоідентифікації" [4, с. 97]. Серцевиною духовності є гуманістичні ідеали, моральність думок і вчинків особистості.

Зважаючи на тенденції, що склалися в духовній сфері українського суспільства, переорієнтація його на гуманістичні засади життєдіяльності і розвитку стає чи не найактуальнішою проблемою сьогодення.

У монографії П. Ситника "Гуманістичні засади консолідації українського суспільства" обґрунтовується думка, що подальші процеси дегуманізації призведуть до руйнації та самознищення суспільства. Єдину альтернативу цьому автор вбачає у гуманізації політики, ідеології, суспільної психології з опорою на менталітет української нації, її історичні традиції [5].

Гуманістична парадигма суспільного розвитку відстоюється іншими вітчизняними і зарубіжними вченими. Виходячи із розуміння сутності гуманізму, обґрунтування його пріоритетності у самовизначенні та історичному русі України, В. Бітаєв вважає, що всі соціальні явища і процеси необхідно оцінювати з погляду їх сприятливості чи несприятливості для людини. Заслуговує на увагу зроблена спроба конкретизувати втілення принципу гуманізму у політичній, економічній, правовій, культурній площині .[6]

Російські дослідники Ю. Волков і В. Малицький трактують проблему гуманізації у більш широкому контексті - майбутнього розвитку людства. На їхню думку, останній пов'язаний із суспільством соціального гуманізму, побудованим на принципі пріоритету добра, гідності, честі і справедливості, який поширюється на всі сфери соціуму. Автори концепції вважають, що головним завданням такого суспільства буде продукування життєво важливих для людини знань і, як наслідок, - створення матеріальних цінностей, що не загрожують існуванню та процвітанню людства. Духовне багатство людини, її інтелектуальна приватна власність розглядаються ними як підґрунтя економічного розвитку суспільства та матеріального добробуту особистості [7].

Ці та інші підходи до визначеної проблеми свідчать, що вона набуває фундаментального, комплексного характеру. Її вирішення залежить від поширення гуманістичної ідеології, гуманізації виховання і освіти, втілення цінностей та ідеалів гуманізму в усі соціальні структури суспільства. Отже, визначальна роль у цьому процесі належить культурі гуманістичного спрямування.

Складовим елементом метасистеми "культура", соціальним інститутом суспільства, що забезпечує зв'язок між документом і користувачем, інформацією і її споживачем, є бібліотека. Вона впливає на духовно-моральний клімат в країні, сприяє соціалізації індивіда, розвитку інтелектуального потенціалу нації, збереженню її цінностей і традицій, пам'яток світової і вітчизняної культури, зафіксованих в історично обумовленій формі. Понад сторіччя тому О. Уайльд зазначив, що "рівень культури суспільства залежить від того, що люди не прочитають і не побачать" [8, с. 7]. У праці відомого сучасного вченого К. Поппера [9] ця думка втілюється через концепцію трьох основних світів, з якими стикається людина. Один із них - об'єктивний світ, світ природи, другий - світ суб'єктивних процесів, світ мислення. Третій виникає у результаті діяльності другого і являє собою світ об'єктивних знань. Бібліотека за своєю суттю є світом знань, сконцентрованих у формі книг, статей чи візуально представлених формах інформації. Інакше, бібліотека, як найбільш повне зібрання джерел інформації, є важливий системоутворюючий елемент культури, чинник культурогенезу, соціокультурної адаптації людини у довкіллі.

Найпоширенішим типом сучасної бібліотеки є публічна, що зумовлено розгалуженістю мережі, безкоштовністю послуг, зручністю у користуванні, універсальністю книжкового фонду, представленого на традиційних і новітніх носіях інформації, різноманітністю типів і видів друкованих видань, багатопрофільністю і спеціалізацією діяльності, орієнтованої на різновікові групи населення. Вони займають провідне місце у наданні інформаційно-бібліотечних послуг, визначають картину бібліотечного обслуговування у тій чи іншій країні. Саме тому публічна бібліотека, її поступальний розвиток є предметом постійної уваги міжнародного бібліотечного співтовариства ("Маніфест ЮНЕСКО про публічні бібліотеки" (1949, 1972, 1994 р.р.), "Керівництво ІФЛА/ ЮНЕСКО для публічних бібліотек" (1986 р., 2000 р.), "Копенгагенська декларація про публічні бібліотеки" (1999 р.) та інші). Представники 31 країни Європи (нагадуємо, що сьогодні існують 45 європейських держав), які зібралися у Копенгагені в 1999 р., дійшли висновку, що у новому інформаційному суспільстві вирішальна роль належить публічним бібліотекам [10, с. 41]. Впровадження новітніх комп'ютерних технологій суттєво збільшило їх можливості у забезпеченні вільного, рівноправного доступу всіх громадян до різноманітних джерел інформації. А це - необхідна умова удосконалення якості життя, укріплення демократичного устрою країн, їх соціального та економічного розвитку, безперервної освіти кожної людини, підтримки культурного та мовного різноманіття націй.

Разом з тим, невпинне зростання обсягу нової інформації та теорії постіндустріального, технотронного, відкритого суспільства, які побудовані на ідеї суцільної інформатизації, поставили під сумнів життєздатність бібліотеки, традиційної книги, самого бібліотекаря у майбутньому.

Симпатики песимістичного погляду прогнозують, що електронні публікації згодом витіснять друковані видання, тож і зникне необхідність у бібліотеці. Інтернет, на їх погляд, є не доповненням до бібліотечного фонду, а є її фондом. Для його використання потрібні будуть не бібліотекарі, а фахівці у галузі інформації з високим рівнем спеціальної підготовки. Прикладом цього може слугувати існування у Південній Кореї бібліотек, в яких сьогодні практично відсутні книжкові фонди. Тут активно реалізується ідея створення інформаційних центрів, у яких будь-яка інформація зберігатиметься в електронних базах даних, що вважається економічно вигідним [11, с. 41].

Вчені, які відстоюють майбутнє бібліотек, не вважають цифрову технологію нищівною, а, навпаки, пов'язують з нею набуття бібліотекою нових якостей. Комп'ютер, на їх погляд, не замінить друкованої книги, як і книга свого часу не замінила мову. Бібліотека у своїй діяльності здатна поєднати традиційні і нові форми обслуговування користувачів, внаслідок чого зростатиме її роль у суспільстві [12, с. 138].

Існує і така точка зору. Книгозбірня, у фонді якої містяться сучасні інформаційні ресурси (електронні видання, аудіокниги, оптичні компактдиски) не є бібліотекою у традиційному розумінні. Її доцільно перевизначити як "інформотеку", "медіатеку", "віртуальну бібліотеку", "електронну бібліотеку" чи "електронний архів" і готувати кадри не бібліотекарів, а соціонфологів, інформологів тощо [13], [14], [15]. Відповіддю на цю пропозицію можуть бути слова, які належать бібліо]текознавцю В. Терешину: "Фонди бібліотеки ширше включатимуть різні види документів, але при цьому вона залишиться бібліотекою, а не інтегралом різних соціальних інститутів" .
[16, с. 26]
Отже, перебіг думок щодо розвитку бібліотеки в суспільстві дозволяє дійти певних висновків.

По-перше, окремі тенденції, що склалися в теорії бібліотекознавства, є свідченням однобокості концепцій, у яких бібліотека, зокрема публічна, переміщується зі сфери культури у сферу інформатики, позбавляючись історичних коренів і майбутнього.

По-друге, процеси інформатизації, безумовно, змінюють структуру бібліотечного фонду, вимоги до професійної підготовки бібліотекаря, політику накопичення, збереження і надання інформації тощо. Оскільки інформація є найбільш вираженою формою культури суспільства [17], культуротворча функція публічної бібліотеки набуває нової якості, а можливості для її ефективної реалізації збільшуються.

По-третє, предмет дискусії свідчить, що розвиток бібліотеки в сучасних концепціях розглядається здебільшого у суто технічних, технологічних напрямах поза межами соціальних і культурних завдань, які вирішує українське суспільство, і фундаментальних проблем світового співтовариства у певний період історичного поступу. Прикладом останнього можуть слугувати проблеми екології культури, функціональної неграмотності, гуманізації особистості та інші.

Якщо розглядати майбутнє бібліотеки з позиції екології культури, то це означає збереження усіх видів і форм існування культури, щоб не позбавити майбутнє покоління можливості користуватися ними. Згідно з цим не можна допустити витіснення книги іншими джерелами інформації, оскільки остання має не тільки інформаційну, а й естетичну, художню цінність.

Проблема функціональної неграмотності передбачає розвиток у людини не тільки вмінь і навичок читати й писати, а й інтелектуальних здібностей, мисленнєвої діяльності: вміння аналітично мислити, адекватно оцінювати ситуацію, встановлювати протиріччя у взаємопов'язаних явищах, іншими словами, забезпечити їй інтелектуальний доступ до інформації. І в цьому полягає принципова відмінність між роллю і можливостями книги та візуальних джерел інформації у розвитку особистості.

Читання - це завжди праця: цікава, наполеглива і складна, результати якої приносять людині насолоду. Саме інтелектуальні і творчі зусилля формують у особистості нові якості.

Таким чином, віддаючи належне інформаційним технологіям, які потамовують сучасному рівневі надання бібліотечно-інформаційних послуг, входженню вітчизняних публічних бібліотек у національну і світову інформаційну інфраструктуру, ми дотримуємось думки, що вони є важливим засобом втілення гуманістичної парадигми їхнього розвитку.

Проти абсолютизації науково-технічних досягнень у розвитку бібліотечної справи виступав свого часу відомий американський вчений Дж. Шира. Він радив частіше згадувати про гуманістичні витоки бібліотеки, бо вважав, що існує загроза випустити з поля зору людину з її потребами і закладеними в неї гуманістичними цінностями [18, с. 13]. Його думки не втратили своєї актуальності і сьогодні.

Виступаючи на Генеральній конференції Міжнародної федерації бібліотечних асоціацій у 1998 р., її президент К. Дешан звернула увагу присутніх на те, що сьогодні важливо забезпечити доступність електронних засобів, не забуваючи про загальнолюдські, гуманістичні завдання, що стоять перед бібліотеками і виходять з благородних традицій бібліотечної професії, складаючих її основу [19, с. 70].

Якщо звернутися до історії, то публічні бібліотеки створювалися як осередки культури і освіти, а бібліотекарі виступали у якості культурних місіонерів. В культурно-просвітницькій традиції вітчизняної публічної бібліотеки література, мистецтво, гуманістичне виховання завжди були нероздільними. Світова і національна літературна класика, сучасна художня література, історико-художні, історичні, біографічні та інші твори закладали моральні і духовні основи особистості, формували у неї уявлення про громадянськість, добро, честь, совість, національну гідність, пробуджували такі особистісні якості, як : милосердя, співчуття, співпереживання, готовність прийти на допомогу.

Соціальні орієнтири розвитку публічної бібліотеки завжди визначалися тими завданнями, які вирішувало суспільство у певний період свого історичного руху. У теперішній час це - розвиток людини для людини, гуманізація особистості й суспільних відносин.

Гуманізм як загальнолюдська цінність передбачає "значущість людини як особистості, її право на волю, щастя, розвиток і вияв своїх здібностей, визнає благо людини критерієм оцінки соціальних інститутів, а принципи рівності, справедливості, людяності - бажаною формою взаємин між людьми" [20, с. 139]. Згідно з розумінням сутності гуманізму, специфіки публічної бібліотеки як соціального інституту, тенденціями, що склалися у її розвитку за роки незалежності України, нами сформульовані такі положення:

1. Робота бібліотеки повинна ґрунтуватися на визнанні самоцінності людини, її права на вільне одержання різносторонньої, вичерпної інформації, знань, необхідних для духовного, соціального, інтелектуального, фізичного розвитку, самоактуалізації і самореалізації.

2. Центральною ланкою, яка визначає і спрямовує політику бібліотечної роботи (формування, розміщення та розкриття бібліотечного фонду, побудова довідково-бібліографічного апарату, види і форми бібліотечних послуг тощо), є реальні і потенційні користувачі бібліотеки, їхні потреби, запити, інтереси, очікування, пов'язані з життєвим циклом, основними сферами людської діяльності, які можна задовольнити як у стінах бібліотеки, так і поза ними за допомогою інформаційно-документних ресурсів, новітньої техніки й технології.

3. Зміст роботи, форми і методи інформаційно-бібліотечного обслуговування повинні сприяти розкриттю користувачам бібліотеки сутності гуманізму, його витоків, ролі і призначення в удосконаленні суспільства і життя людини, форм практичного вияву (милосердя, філантропія, альтруїзм), вихованню особистої моральної етики, поширенню духовних цінностей світової і національної культури.

4. В організації роботи публічної бібліотеки, прогнозуванні її структурних, технологічних та інших змін необхідно зважати на ціннісні вимоги, якими керується людина у виборі послуг: комфортність, доступність, зручність, естетичність тощо.

5. Міжособові стосунки у бібліотеці повинні будуватися на засадах поваги до особистості незалежно від віку, статі, соціального походження, національності, віросповідання, її фізичного стану і бути прикладом практичного втілення ідей гуманізму.

6. Матеріально-технічна база, управління бібліотекою (бібліотечними процесами), загальнокультурна і професійна підготовка фахівців мають забезпечити необхідні умови для гуманізації бібліотечної роботи в усіх її аспектах та напрямах.
Перелічені положення створюють теоретичне підґрунтя для гуманізації діяльності публічної бібліотеки. Кожне з них може бути конкретизоване і стати предметом окремої розмови.

Як відомо, у давні часи церква, університет, бібліотека були духовними наставниками суспільства. Вони формували моральні ідеали і цінності, визначали основи духовності, сприяли моральним пошукам людини. Відродження гуманістичних традицій, збагачення їх новим змістом і надбаннями бібліотечної теорії і практики, науково-технічної думки слугуватимуть утвердженню принципу гуманізму у діяльності вітчизняних публічних бібліотек, употужненню їх іміджу у суспільстві.


Використана література:
1. Сегодня. - 2000. - 17 марта.
2. Українське суспільство: моніторинг. - 2000 р.: Ін-форм.-аналіт. матеріали. - К., 2000. - 390 с.
3. Печчеи А. Человеческие качества. - М., 1980. - 301 с.
4. Барулин В.С. Социально-философская антропология. - М., 1994. - 252 с.
5. Ситник П.К. Гуманістичні засади консолідації україн-ського суспільства. - К., 1996. - 44 с.
6. Бітаєв В.А. Гуманізм. Пропозиція нової парадигми // Вісник ДАКККіМ. - 1999. - № 1. - С. 30-34.
7. Волков Ю.Г., Малицкий В.С. Гуманизм и общество бу-дущего // Соц. исслед. - 1993. - № 5. - С. 51-56.
8. Русская культура без границ: Информ. сб. - Вып. 2. - М., 1999. - С. 7-9.
9. Поппер К.Р. Открытое общество и его враги. - М., 1992. - 430 с.
10. Копенгагенская декларация о публичных библиотеках // Информационно-библиотечная сфера: международные акты и рекомендации. - М., 2001. - С. 41-43.
11. Библиотеки для России: новые технологии и тради-ционные ценности // Библиотековедение. - 1999. - № 3. -
С. 40-46.
12. Багрова И. Есть ли у библиотек будущее в ХХ веке // Библиотековедение. - 1999. - № 1. - С. 138-151.
13. Грачев В.И., Рудич Л.И. Библиотека в системе соци-ально-коммунистической деятельности и проблема подготов-ки специалистов нового профиля // Науч. и техн. б-ки. - 1989. - № 6. - С. 3-6.
14. Столяров Ю.Н. Назвался груздем - полезай в кузов, или комментарий к дискуссии об информатике // Науч. и техн. б-ки. - 1991. - № 4. - С. 28-32.
15. Черняк А.Я. По поводу "информатики", "социнфоло-га" и некоторых других вещах // Науч. и техн. б-ки. - 1989. - № 6. - С. 6-9.
16. Терешин В.И. Перспективы библиотеки и подготовки кадров для нее // Науч. и техн. б-ки. - 1991. - № 4. -
С. 24-28.
17. Арнольдов А.И. Информация - общечеловеческая культурная ценность // Проблема информационной культуры: Сб. ст. - М., 1996. - Вып. 3. - С. 13-24.
18. Шира Дж.Х. Введение в библиотековедение. Основ-ные элементы библиотечного обслуживания: Пер. с англ. - М., 1983. - 256 с.
19. Дешан К. Вавилон как благословение? Политика об-щения в мировом библиотечном сообществе // Библиотека. - 1998. - № 12. - С. 69-70.
20. Философский энциклопедический словарь. - М., 1989. - 320 с.

 

Для редагування, видалення інформаціі про дитину з сайту або повідомлення про нелегальний контент Ви можете звернутися за адресою library@chl.kiev.ua

 
Останнє оновлення: 11.10.2026
© 1999-2010р. Національна бібліотека України для дітей