Слухати

КІСТОЧКА ДЛЯ КОШЕНЯТ

    Червень - перший місяць чудової сонячної пори року - літа. Його назву дуже легко запам'ятати. Саме в червні достигають черешні, червоніють сунички та полунички, а ще - щічки у малят і дорослих, від засмаги. Звернули увагу на те, скільки слів починаються, як і назва місяця, складом «чер-»? Ця схожість допоможе її запам'ятати.

    У червні зовсім не хочеться сидіти в кімнаті. Гратися на вулиці, купатися в річці чи ставку, або ж засмагати - значно краще. От добре, що найдовші шкільні канікули саме влітку!

    Не сиділося в господі і двом маленьким кошенятам Нявчику та М'явчику. Вони щодня залюбки вовтузилися під кущем смородини, доки їхня мама ходила у справах. Братики котики народилися на по­чатку квітня, тому були ще маленькими і не досвідченими, але такими допитливими, що не мали жодної вільної хвилинки. Якщо кошенята не бавилися одне з одним, то неодмінно вирушали вивчати світ. На­приклад, вилазили на паркан і спостерігали за життям мешканців сусідського двору. У просторій буді там жив песик Ґудзик. Так госпо­дарі назвали його за кумедного носика, чимось справді схожого на чорний лискучий ґудзичок. Появу кошенят песик завжди зустрічав голосним гавкотом, бігав по-під тином і навіть підстрибував, намага­ючись дістатися непроханих гостей. Захекавшись, Ґудзик спирався на огорожу передніми лапами і грізно гукав, звичайно, своєю, собачою мовою:

    -   Кошенята, ану злазьте! Гар-р-р-р...

    А ті - дивилися на Ґудзика зверху вниз і тільки посміхалися. М'яв­чику взагалі дуже подобалося, як кумедно підлітали довгі вуха песи­ка, коли той підстрибував. Здавалося, що то не вуха, а волохаті криль­ця. Ну, як тут не посміхнутися? Ґудзик, проте, думав, що кошенята з нього глузують і лютував ще дужче. Та одного разу появу кошенят песик проспав. Господиня саме нагодувала його смачним обідом, в мисці залишилася тільки одна кісточка, тож песика розморило на сонці. М'явчик облизнувся.

    -     Б'юся об заклад, що зараз зіскочу і з'їм кісточку, - сказав він братику.

    -    Хіба ж ти не знаєш, що чужого брати не можна?! - здивовавно запитав Нявчик.

    -   Знаю. Але ця кісточка нічия. Якби вона була Ґудзикова, то він би її з'їв. А він - сам поглянь - спить, не їсть.

    Нявчик замислився, а за хвильку сказав:

    -    Мабуть, твоя правда. Тоді і я закладаюся, що першим добіжу до кістки і з'їм її сам!

    Кошенята одночасно зістрибнули з паркана і рушили до собачої миски. Та щойно вони вхопилися за протилежні кінці кістки, як прокинувся Ґудзик...

  -  Грр-р-р... Грр-р-рабу-у-ують!!! - щосили заволав песик, а нажахані котики шугонули врізнобіч. Кинувшись за обома зразу, Ґудзик не впіймав жодного. Головним для нього було інше - кісточка залишилася лежати на місці.

    Опинившись на своєму подвір'ї, перелякані кошенята притьмом кинулися до мисочки з водою і почали хлебтати. А вже коли спрагу було втамовано і обидва відхекалися, Нявчик скоса зиркнув на брата. Той зухвало пирхнув:

    -  А я, до речі, зовсім не злякався Ґудзика.

    -  А чому ж тоді побіг? - уїдливо поцікавився Нявчик.

    -   Ти побіг, то й я за тобою, - пояснив М'явчик.

    -  Я побіг?! - зашипів від обурення Нявчик. - Та, щоб ти знав, я кістку вже геть надкусив і, якби ти не здійняв галасу, спокійнісінько з'їв би її.

   -  Та то ж я зумисне галасував, щоб увагу Ґудзика відволікти, - почав вигадувати вже М'явчик. Братик, звісно, не повірив жодному слову. Він раптом заспокоївся і підморгнув М'явчику:

    -  Але ж і хоробрі ми з тобою коти!

    -  Еге, - погодився той.

    -    Тільки, - затнувся Нявчик, - давай мамі про пригоду розповідати не будемо.

    -Еге...

    -   Та що ти «егекаєш»?! Хіба інших слів не знаєш?

    -  Еге, - знову сказав М'явчик і обидва котики засміялися.

    -      Стомився я, спати піду, - на весь ротик позіхнув Нявчик, і, куняючи на ходу, почвалав до куща смородини. Братик рушив за ним. Згорнувшись клубочками, обидва поринули в солодкий сон. Треба ж набратися сил для нових пригод?