Не дивно, що саме цю дівчинку зацікавила одна з найвишуканіших сучасних дитячих авторок, чий художній світ потребує тонкої душевної організації та вдумливого читання, Зірка Мензатюк.

КЛЮЧ щиро сподівається, що розмова між цими двома справжніми Книжниками буде цікава багатьом.

 – Що Вас надихнуло на написання книжки "Таємниця козацької шаблі"?

"Я дуже люблю мандрувати. Мандрую по-всякому: літаками й автомобілем, а то й пішки з наметом, з рюкзаком на плечах (маю хороших друзів, охочих до подібних подорожей, тож гуртом мандрується весело). Звичайно, у мандрівках трапляються різні пригоди. З часом пригод набралося багато, от я й вирішила написати про них. Та найдужче мені хотілося показати, яка цікава земля Україна. Необов'язково їхати у хтозна-які далекі краї, щоб  гарно відпочити, в Україні теж багато і мальовничих, і таємничих, і просто гарних, чудових місць, де варто побувати. Тому я дуже тішуся, коли дізнаюся, що діти не тільки прочитали мою повість, а ще й побували в Кам'янці-Подільському, чи в Хотині, чи в Олеську, чи в іншому українському замку або фортеці – що це їм стало цікаво".

– Чи була у Вас у дитинстві власна бібліотека?

"З цим мені пощастило: я народилася в сім'ї, в якій книжки особливо цінували. Ще мій прадід Олекса, багатий селянин, купував релігійні книжки і передплачував українські журнали. Прадід помер задовго до мого народження, але його книжки залишилися. Вони були великі й важкі, у твердих палітурках, оправлених темною шкірою. Написані вони були церковно-слов'янською мовою, тому читати їх мені було важко. Часом ці книжки в нас позичали батькові сестри, щоб помолитися (у радянський час друкувати релігійні книжки було заборонено, тому їх мало хто мав). Змалечку я теж любила книжки, а ляльками не гралася, можливо, тому, що лялька в мене була тільки одна, негарна й гола, - таких уже давно не продають. А книжки були яскраві й барвисті. Тож на день народження і до Різдва мені завжди дарували книжечки, чим я дуже тішилася. Згодом батькам довелося придбати мені книжкову шафу, бо я купляла книжки замість цукерок, купляла їх замість сувенірів, коли наш клас їздив на екскурсії, діставала їх у школі як нагороду за відмінне навчання. Попри все моя бібліотечка була невелика, тому багато книжок я позичала – у сільській бібліотеці, у своєї вчительки Люби Петрівни Косован, у родини, в однокласників – ми тоді часто обмінювалися книжками".

– Чи писали Ви вірші?

"Так, писала, їх навіть друкували в районній газеті "Радянське життя", а згодом і в інших газетах. Але поета з мене не вийшло. Та все ж віршування дало неабияку користь: я вчилася уважно працювати зі словом, висловлюватися образно, збагачувала свою мову. А це такі речі, які важливі не тільки для письменників".

– Яка Ваша улюблена страва?

"Напевно, це вже не секрет: я написала про свої улюблені страви книжку казок "Зварю тобі борщику". Це казки про борщ, вареники, голубці та інші традиційні українські страви. У поїздках я залюбки пробую різну екзотичну їжу, наприклад, виноградних равликів чи хумус (який, до речі, так мені сподобався, що я навчилася готувати його сама), але своїх гостей частую, як правило, українськими стравами. Люблю вишукувати майже забуті старовинні рецепти. Борщ завжди варю по-давньому - з буряковим квасом, тоді він має особливий смак і насичений колір. Одного разу мені навіть довелося з'їздити у Страсбург у Франції та наварити борщу для політиків, яких приймали в українському посольстві. Раджу й моїм читачам вчитися готувати українські страви. В житті воно неодмінно знадобиться".

– Легше писати для дітей чи для дорослих?

"Багато хто вважає, що писати для дітей – легше, бо це має бути щось простеньке й коротеньке. Тому, буває, наші колеги, які пишуть для дорослих, трошки зверхньо ставляться до дитячої літератури. Мені здається, що в хорошу книжку - чи то для дітей, чи то для дорослих, - треба вкласти багато думок, почуттів, багато праці. Зрештою, йдеться не про те, щоб писалося легше. Значно важливіше, щоб було написано добре".

– Яка Ваша улюблена книжка була в дитинстві?

"О, це буде цілий список! "Кобзар" Тараса Шевченка, поезія Лесі Українки, повісті Миколи Гоголя, казки Ганса-Крістіана Андерсена, "Лісові казки" Оксани Іваненко, вірші Наталі Забіли, Максима Рильського, "Морське вовченя" Майна Ріда,  "Кораловий острів" Роберта Белентайна… Це лиш невеличка частина того, що я читала з любов'ю й захопленням. Кожна книжка відкривала щось нове, - чи то давні історичні події, чи далекі невідомі краї; їхні герої мовби ставали моїми друзями, які допомагали багато чого зрозуміти".

– Яке у Вас хобі?

"Вирощувати квіти. Маю дачу, де все росте, цвіте, буяє, влітку перетворюється на густі дебрі, через які буває нелегко пролізти. У мене зростають деякі рідкісні рослини, які значаться в Червоній книзі: тис – така собі зелена ялинка, яка щоліта родить яскраві червоні ягідки (неїстівні, навіть отруйні), примхливий воронець, гісоп, про який згадується в Біблії, синя тоя (аконіт), якої, за українським повір'ям, боїться нечиста сила, рябчики з клітчастими пелюстками, пізньоцвіт… Кілька років я вирощувала едельвейси, і вони навіть непогано цвіли, але з ними багато клопоту, їм надто спекотно під Києвом, не те, що в карпатських верховинах. Часом у своїх садівничих справах я зазнавала невдачі. Туберози у мене чомусь не зацвітали, а ясенець - неопалиму купину – досі не вдалося знайти, щоб посадити. Але все ще можна поправити, хіба ні?

Настю, дякую за питання – мені було приємно й цікаво відповідати на них. Бажаю тобі радісного літа, в якому буде час і на мандрівки, і на ігри з друзями, і на нові захопливі книжки. Успіхів тобі!"

Зірка Мензатюк