ПРИШИВАННЯ ҐУДЗИКА, АБО Ж СПРАВИ ДЕТЕКТИВА СТАСИКА

Публікацією детективної літератури для дітей і підлітків українські видавництва останнім часом здійснили потужний прорив, заповнивши її помітні лакуни. Пригадаймо бодай три книги Астрід Ліндґрен про детектива Калле Блюмквіста («Рідна мова», переклад зі шведської Ольги Сенюк), трилогію Мар’яна Орлоня про детектива Амвросія Носика («Видавництво Старого Лева», переклад із польської Наталки Мелетич), Алана Бредлі – «Солоденьке на денці пирога» («Клуб Сімейного Дозвілля», з англійської переклала Марія Лапенко), Оке Гольмберґа — «Туре Свентон, приватний детектив» («Богдан», переклад зі шведської Галини Кирпи),  детективи Андрія Кокотюхи «Гімназист і чорна рука» («А-ба-ба-га-ла-ма-га», 2017), Степана Процюка «Сорок цистерн любові» («Теза, 2017), Галини Вдовиченко «36 і 6 котів-детективів» (ВСЛ, 2017)… У цій низці історій розслідувань повість-казка Лесі Мовчун «Рожевий записник детектива Стасика» («Фонтан Казок», 2019) вирізняється не тільки жанровою формою, спрямованістю на молодшу авдиторію (6–12 років), що читає детективи, а й особливою дотепністю й фантастичними композиційними поворотами.

Повість завершується незвичним, на перший погляд, запитанням до читача: «До речі, ти не пробував пришити ґудзика?». То що ж то за дивовижний ґудзик і як він змінив звичне життя Малюка Стасика? Саме про це розповідає авторка у своїх «Спостереженнях», що й стають зав’язкою фантастичної історії, яку розпочинають прибульці із планет Рох-Рох-1 і Рох-Рох-2. Предмет із їхньої летючої тарілки, схожий на ґудзика, як виявилося, — прискорювач розвитку. Мовчазний трирічний Стасик, знайшовши його у піску, одразу починає говорити, уважно за всім спостерігати, а згодом, як справжнісінький дорослий детектив, розслідує чимало важливих кримінальних справ. Приміром, про манну кашу, ластокрилого лупастика, окуляри, що належали Гаррі Поттерові та павучка, що пахне шоколадом… Якщо вам ці провадження не видаються важливими, прочитайте «Рожевий записник…»! Так захопливо, весело, повчально про дивовижне і звичайне, про буденне і фантастичне, а подекуди – про кумедне може писати тільки Леся Мовчун: «Стасик їхав трамваєм і думав про переваги свого трирічного віку. По-перше, у тебе не перевіряють квитка. По-друге, можна не переживати, що поїздку зіпсує одна дрібничка… Та, що примушує дорослих кидати всі справи і шукати маленький будиночок із написом «Ч» і «Ж». Адже на тобі легкий, зручний і зовсім непомітний памперс!». Саме так, Стасик — хоч і в підгузку, але вже знаний слідець (або, як тепер кажуть, слідчий), що допомагає близьким і малознайомим людям! Як тут не пригадати «Диктатора» Ульфа Старка?! Він також хоч самостійно ще й зубів не чистить, а вже диктатор, схожий на усіх диктаторів світу! Так Старк, пишучи про дитину і для дитини, створив і незабутню карикатуру на тоталітарний режим, пародіював диктатуру — і цим надав твору іншого, філософського значення.

 Підтекст у «Рожевого записника…» Лесі Мовчун також є. Дорослі його відкриють,  прочитавши про серіал «Життя на дивані», Міністерство крупів і макаронів, про Міністерство лампочок, де «наші проблеми» усім «до лампочки», або ж про самих міністрів: «Синку, зараз усі міністри на канікулах! Хто поїхав у морський круїз, хто пасе корову, хто копається на грядці біля малесенької триповерхової дачі…».

Загалом же «Рожевий записник…» — це ще й пригоди самого Стасика, якому цікаво відкривати незвідане, а воднораз — і злочини, засвоївши навіть методи детективів: «працювати під прикриттям», «упіймати на живця». Саме так Малюк стає потрібним людям, його навіть мама щоразу перепитує: «А скільки ти, синку, сьогодні справ розкрив? Скільком людям допоміг?». Ненав’язливо і весело авторка прищеплює маленькому читачеві любов до праці, потребу допомагати людям добрими справами.

Історії Стасикових проваджень, його пригодницьких квестів захоплять не стільки карколомністю і заплутаністю розслідування, стільки, здавалося б, простотою логічних «ходів» маленького детектива, його увагою до найдрібнішого (кількості крупинок у манній каші, наявності піщинок на знайденому ключі чи гребінця в сумочці виховательки Ірми Іванівни). Розповідаючи про Малюкові розслідування, авторка (ще й досвідчена науковець-мовознавиця) не забуває про гру в слова — як от у розділах «Справа про маніяка» чи «Справа про рідкісну рибку»,  де оповідь про ластокрилого лупастика завершують слова про «чималу рибку — міжнародну злочинну групу».

Мова «Рожевого записника…» — шляхетна українська мова, якої часом так бракує сучасній літературі для дітей. Вибудуваний легко, без обтяжливих словесних конструкцій, зрозумілий і найменшому читачеві, для дорослого текст відкриє цікаві синонімічні ряди, добре вистилізуване речення, питому українську лексику і фразеологізми.

 Ілюстрації Марії Рудюк увиразнюють детективні історії, їхня кольорова гама відтворює настрій оповіді, образи стають зриміші, а персонажі набувають конкретних характерних рис.  «Рожевий записник детектива Стасика» — добрий подарунок кожній дитині, яка, прочитавши чи послухавши  повість-казку, навчиться бути спостережливою, уважною до інших, зуміє розгадувати таємниці, за якими криється світ складних людських взаємин, світ вибору між добром і злом — світ, де добро, як у кожній справжній казці, таки перемагає.

Оксана ШАЛАК

(Київ).