"Потайсвіт" – сучасна українська міфологія

До збірника оповідань "Потайсвіт" входять дев'ять фольклорно-містичних оповідань від семи молодих українських письменниць. Це Вікторія Вирова, Галина Голдінова, Оксана Кириченко, Юлія Легчун, Анна Пахомова, Анфіса Сметаніна та Ніна Ягоджинська.

Всі твори об'єднані спільною тематикою, оскільки присвячені українській міфології. Кожне оповідання має оригінальну форму подачі та свій авторський стиль. Водночас збірник не є простим тематичним зібранням оповідань під однією обкладинкою, упорядник дотримується стрункої концепції під час розташування творів, саме тому книга починається історично-пригодницьким оповіданням "Птиця Сирін" (А. Пахомова), а завершується оповіданням "Блакитні води" (Ю. Легчун), дія якого відбувається у ХХІ столітті здебільшого на території сучасного Києва та прогностично у 2056-му році.

Завдяки такому великому часовому проміжку у читача виникає стійке переконання, що українська міфологія не лише є давньою, фольклорно правдивою, але й живе у наш час, трансформується, набуває нових форм і сенсів. Це робить збірник цінним з точки зору зацікавлення сучасного читача українською міфологією, поданою у доступній і цікавій формі.

Вельми тішить, що місцем дії творів збірника стають як сучасні міста (Київ – "Блакитні води" Ю. Легчун), так і села ("Відьма й гімназистка" В. Вирова), або й хати, які належали старшому поколінню, що нині знаходяться у передмістях, майже поглинутих мегаполісами сіл ("Одна з тринадцяти" Г. Голдінова), Дике поле ("Птиця Сирін" А. Пахомова), Карпати ("Відпустити не можна зловити" А. Сметаніна).

Події містичних сюжетів відбуваються у часи Козаччини, в позаминулому столітті і в нашій сучасності, ще й у різних локаціях, часто чітко позначених у просторі (Дніпропетровщина, Львівщина, Карпати, Київ тощо), що робить хронотоп збірника багатим і цікавим.

Найбільш стилістично колоритним заради правдивого відображення історичної епохи та фольклорної реальності є твір, яким відкривається збірник, – "Птиця Сирін" (А. Пахомова). Оповідання має стійку детективну інтригу, воно метафоричне, авторка використовує національну та фольклорну символіку та вправно створює атмосферу, яка надає твору психологічної глибини. Метафоричність твору, коли один із головних героїв, граф Красінський, виявляється вовкулакою-перевертнем, підкреслюється ще й тим, що події розгортаються у двох історичних площинах – далекому минулому, якому за українською фольклорною традицією приписуються магічні властивості, і сучасністю, що у творі постає як час початку ХІХ століття, коли життя людей може бути зруйноване моровицею, а небезпеки чигають на подорожніх на кожному кроці.

Історична достовірність підсилюється достовірністю психологічною, що проявляється навіть на мовному рівні. Рухаючись із півночі нашої країни на південь, молодий етнограф Василь (головний герой твору) так описує свою подорож: "Що далі ми з Олешком забиралися, то страшнішими ставали легенди" (С.10), і далі: "Усе Дике поле – одна собі легенда" (С.13) – слова, сказані жінкою, яка, відповідно до творчого задуму авторки, може й не сприйматися як людська істота, а належить більше до світу легенд, який у творі постає як живий і часто ворожий та не до кінця зрозумілий людям.

Така моя увага до першого оповідання зумовлена тим, що у колективному збірнику саме перший твір створює відповідний настрій, з яким далі читатимуть книгу. У "Потайсвіті", завдяки майстерності авторки, цікавість читача пробуджується одразу, а всі подальші твори продовжують працювати на цю зацікавленість новітньою літературою, часом роблячи атмосферу збірника досить моторошною.

Від твору до твору змінюючи тональність, але зберігаючи динаміку і драматичність, авторки майстерно впливають на читацькі емоції, викликаючи страх, співпереживання, співчуття до персонажів та змушуючи замислитися не лише над прочитаним, але і над своїм власним життям.

Іншим оповіданням, стилізованим під нашу минувшину, є "Відьма й гімназистка" (В. Вирова), дія якого відбувається у позаминулому столітті, а головна героїня, гімназистка Софія, належить до заможної родини чумаків. Вона бореться з відьмою, яка хоче зжити зі світу її родину, прагне порятувати перетвореного на вовкулаку старшого брата та являє собою приклад цілеспрямованої, щирої і рішучої особистості, що історично правдиво передає часи зародження фемінізму як прогресивної суспільної зміни. Твір вирізняється не лише динамічним сюжетом, але й реалістичністю та яскравістю деталей, які створюють об'ємну картину, таку важливу для якісної сучасної літератури.

Окремо можна розглядати твори О. Кириченко "Ворожіння серця" і "Морська діва", стилістично наближені до популярних серед молоді творів у фентезійному стилі. Обидва твори належать до оригінального всесвіту авторки і є самостійними історіями, пов'язаними з романними циклами. Описаний авторкою світ магічний і водночас зберігає зв'язок із національною українською міфологією ("Академія бойової магії", чиїм символом є міфічний Див, вшанування Перуна і святкування Купала тощо) та водночас має власну міфологію. Це, наприклад, переосмислення образу русалок, які стають морськими дівами "ктенакантами". Це не вигадане слово, а посилання до хрящових риб, які населяли океани нашої планети понад 200 мільйонів років тому. Таким чином, авторка привносить у фентезійний текст пізнавальну складову.

Збалансованість композиції збірника дає читачеві можливість у повній мірі відчути емоційні гойдалки: від страхів і драматичності перших оповідань до фентезійної романтики, а після – гумору, і знову до страхів, які плавно підводять аудиторію до соціально-філософських творів. Подібна композиція, на мою думку, є дуже вдалою, оскільки дозволяє з цікавістю читати твори як окремо, так і весь збірник за один раз.

Найбільш гумористичним у книзі є оповідання "Однооке Лишенько" (Н. Ягоджинська), дія якого відбувається у наш час. Оля, головна героїня твору, неначе притягує до себе нещастя, про що читач дізнається від першої особи, оскільки оповідання передбачає, що він дивитиметься на події через призму світогляду героїні (цікавий сучасний прийом, який нині є типовим для світової літератури у новому тисячолітті). Переживаючи разом із Олею кумедні та часом дуже небезпечні події, читач не лише відпочиває від емоцій, пережитих у попередніх творах, але й бачить, наскільки важливо орієнтуватися у ситуації та не втрачати самовладання, що є вельми важливим досвідом.

Подібно до оповідання Н. Ягоджинської, всі наступні сюжети творів також відбуваються у сучасному світі, а їхніми героями стають молоді люди. Оповідання "Одна з тринадцяти" (Г. Голдінова) має протилежний емоційний вектор і є найбільш похмурим з усіх у збірнику. Він про те, що не всі погані події у житті людини є заслуженими або відбуваються через порушення якихось міфологічних правил. Це додає тексту психологічної реалістичності, оскільки вносить у твір мотиви фатуму та випадковості, мізерності і важливості людини. Водночас будь-які вчинки мають наслідки, і саме тому гинуть знайомі Андрія, а він сам отримує психологічну травму й сивіє від дотику до світу міфологічних істот, ворожих до людей, та фінал твору залишається відкритим, а герой має право на подальше життя і можливе щастя.

Оповідання "Відпустити не можна зловити" (А. Сметаніна) окрім того, що за формою є містичним трилером, що робить пошук Сергієм, головним героєм твору, своєї коханої, талановитої художниці, яка зникла в горах, ще більш цікавим, має сильну романтичну складову. Але це не любовна історія, а насамперед розповідь про те, як людина осягає свої почуття і призначення, вчиться цінувати те, що насправді є цінним, – дружбу, взаємну підтримку, щирість, кохання. Важливою у творі є соціальна лінія: опікунство над дівчинкою, яка виховується у дитячому будинку, що є значимим соціальним вчинком і дарує радість і дитині, і тим, хто стане її родиною.

Останнє у збірнику оповідання "Блакитні води" (Ю. Легчун) незвичне за формою і є найбільш філософським і психологічно складним. Його головними героями стають Олег, незвичайний щирий чоловік, який тривалий час психологічно розривається між людським і міфологічним світом, що ще більше ускладнює твір; і берегиня річки Либідь, її душа та єство, яке може втілюватися у подобі жінки. Ця пара є міфологічною навіть на рівні символіки, коли жіноче втілюється у воді, а чоловіче – у вогні. Дух ріки відображає те, чим є, і з того черпає свою світлу або темну силу. А отже, брудна, захаращена сміттям річка не буде доброю до людей і може стати їхньою згубою, як і кожна стихія. Але люди, які очищують простір навколо себе та допомагають природі, змінюють і самих духів природи, роблячи світ дружнім до себе. Цей важливий світоглядно-філософський та екологічний мотив прописаний у творі напрочуд чітко та цікаво.

Загалом оповідання українських авторок написані відповідно до сучасної світової стилістики, в якій одними з головних структурних елементів художнього твору є кінематографічність, достовірність психологічної реальності, чіткість і змістовність описів, які не є антуражними. Це особливо добре видно в оповіданнях "Птиця Сирін" (А. Пахомова), "Відьма й гімназистка" (В. Вирова), "Морська діва" (О. Кириченко), "Однооке Лишенько" (Н. Ягоджинська), "Одна з тринадцяти" (Г. Голдінова), "Блакитні води" (Ю. Легчун), "Відпустити не можна зловити" (А. Сметаніна).

Авторки постають як сучасні письменниці-етнографи, які через свою творчість переосмислюють традиційний фольклор. Це не загравання з фольклором, а його справжнє нове прочитання, коли письменник проживає створене. Варто відмітити автентичність історичних епох та глибоке знання письменницями українських національних традицій та міфології. Саме тому бачимо у збірнику правдиво описані весільні традиції і змалювання магічних перетворень, вірування, обряди і забобони ("Відьма й гімназистка" В. Вирова), охоронну символіку, обереги і духи предків ("Одна з тринадцяти" Г. Голдінова), міфологічний світогляд та його магічні прояви ("Блакитні води" Ю. Легчун) тощо.

Найбільш цікавими для письменниць у втіленні творчого задуму виявилися відьми та вовкулаки, які нерідко зустрічаються і в традиційній українській літературі. Водночас велика увага приділена міфологічним істотам, як то мавкам, кікіморам, русалкам, чугайстру, повітрулям, берегиням, домовикам й іншій різноманітній низовій нечисті та духам природи.

Міфологічні персонажі не є однозначними. Злі духи можуть жити поряд із людьми, а їхнє чарівництво діє навіть тоді, коли люди у нього не вірять або не підозрюють про існування надприродного. Різноманітність подібних ситуацій прояву такої надприродної сили навчає читачів більш уважно ставитися до того, як вони живуть, і чи своїми діями мимовільно не впливають на навколишній світ, або чи не опиняються в халепі через свої нерозумні дії. Коли ж люди у своєму суєтному житті забувають про духів природи, з того взагалі може бути велике лихо. Особливо яскраво ці ідеї розкриваються у творі "Одна з тринадцяти" (Г. Голдінова), головний герой якого дивом уникає загибелі завдяки заступництву предків та національних оберегів; а також в оповіданні "Блакитні води" (Ю. Легчун), головною героїнею якого є берегиня річки Либідь, а один із героїв гине через те, що зробив собі татуювання зі черепом – знаком смерті.

Ще одним суттєвим об'єднавчим моментом для всіх творів є морально-етична складова, що дуже важливо на сучасному історичному етапі зміни світоглядних парадигм, коли постмодерна література поступається новітній, яка має зовсім іншу, не ігрову стилістику.

Герої творів переживають різноманітні емоції, вчаться знаходити в собі добро, долати підступність, хоча це вдається не всім, що також є цінним для життєвого досвіду читачів. Наприклад, в оповіданні А. Пахомової "Відьма я" невірний чоловік перетворюється на віслюка; або в оповіданні Г. Голдінової "Одна з тринадцяти" знайомі головного героя, які покинули свого друга самого у складній ситуації, гинуть через втручання містичних сил, так розплачуючись за свою зраду.

Разом із героями творів читачі проходять складні випробування, стають внутрішньо сильними, бо лише за таких умов можливо отримати винагороду, знайти своє щастя і романтичне кохання. Останнє є найбільш розповсюдженим сюжетним ходом, оскільки тема закоханості і пошуку своєї другої половини напрочуд актуальна для молодої аудиторії, але й цікава читачам, по віку значно старшим за героїв творів.

Деякі фрази можуть стати сучасними афоризмами і містять глибокий смисл, при цьому подаються у цілком зрозумілій сучасній молодіжній стилістиці. Наприклад, "Кохання не любить підступів, не терпить перевірок і таємниць. Воно чисте й прозоре, як кришталева вода" (С.68), "Щоб наша дружба була міцнішою за всяку магію" (С.79) – "Ворожіння серця" (О. Кириченко). Або "Що відбилося у воді, тим вона й стала. Даси любов – стане цілющою Живою, пошлеш ненависть – і буде отруйною Мертвою. І так з усім, у чому є ця стихія" (С.190) "Блакитні води" (Ю. Легчун).

Варто також відмітити гарну, синонімічно багату, сучасну українську мову кожного твору, чого часто не вистачає новітній українській літературі.

Як люди нового покоління, щоб показати, що вони не є авторами кількох оповідань, кожна авторка наприкінці свого твору подає QR-код, який містить посилання на авторську сторінку у мережі Інтернет, де можна ознайомитися з іншими книгами сучасних українських письменниць. Це нетипова, але дуже цікава практика для художньої літератури.

Авторкам збірника "Потайсвіт" вдалося у сучасній цікавій формі оживити традиційний український фольклор і міфологію та зробити їх захопливими для молодіжної аудиторії. Сам збірник є композиційно й сюжетно гармонійним, не суто розважальним, а сповнений сенсами. Тому він може бути цікавий дуже різним читачам, що виразно виокремлює його серед сучасних літературних видань.

Наталія ДЕВ'ЯТКО,

кандидат філософських наук,

член Національної спілки письменників України

та Національної спілки журналістів України,

доцент кафедри філософії

КЗВО "Дніпровська академія неперервної освіти" ДОР,

М. Дніпро.