Лідія Повх. "Наше місто превеселе", "Різьбив майстер колисочку"
25 квітня 2021, 1:05   Автор: Наталя Марченко

Повх, Лідія. Наше місто превеселе : вірші для дітей / Лідія Петрівна Повх ; іл. О. Федоришиної. - Ужгород : ІВА, 2017. - 46, [1] с. : іл.  

Повх, Лідія. Різьбив майстер колисочку : вірші для дітей дошк. та молод. шк. віку / Лідія Петрівна Повх ; худ. Оформл. М. Ходанич. – Ужгород : Карпати, 2017. – 48 с.; іл.

 

Переконана, що ти вже не раз чув поезії чудової закарпатської поетеси Лідії Повх!

Бо ж хто нині не знає пісеньки «Про грушку», що «як всі грушки проста», чи не чув про ОТАКУ капусту «коло Тиси, коло Хуста»?!

Але у цієї талановитої поетеси є ще чимало інших цікавих і веселих віршів!

Ось ці дві збірочки розповідають про її рідний край – Закарпаття та місто Ужгород, де пані Лідія проживає. Є тут чудові поетичні оповідки про Карпати, гірські річки й усілякі дива, які можуть тобі трапитися в тих краях. Є вірші про красу та казкові куточки рідного поетесі міста.

І кожний віршик вартий твоєї уваги. Бо всі вони легко написані, грайливі та добрі. Кожний – маленька історія незвичайної пригоди чи картинка, котра відкриє тобі щось нове й незвичайне у, здавалося б, буденних речах.

Читаючи ці поетичні збірочки, ти точно знайдеш «свій» вірш, який радує і надихає, який хочеться декламувати друзям чи ілюструвати. А ще дізнаєшся багато цікавого про чудовий куточок України – Закарпаття, його природу та історію.

Наталя МАРЧЕНКО.

Дорослому читачеві

«Вірші Лідії Повх – ненав’язливі, безпосередні, уважні до світу,

позбавлені надокучливої дидактики, проникнуті світлим гумором».

Петро СКУНЦЬ.

Грайливі, сповнені насправді дитячою радістю першовідкриття Божого світу вірші закарпатської поетеси Лідії Петрівни Повх стали знаними в усій Україні, завдячуючи знаковій збірці «Улюблені вірші» від «А-Ба-Би-Га-Ла-Ма-Ги». Навіть серед найретельніше дібраних зразків поезії для дітей її твори вирізнялися своєю самобутністю, неочікуваним і живим поглядом на світ. Зажурена під осінь малесенька жабка і задерикувата, «як всі грушки проста» грушка, та навіть зросла «біля Тиси, біля Хуста» ОТАКА капуста, що не дає спокою зайцям, відразу захоплюють мало читача у чарівну гру слів, образів та емоцій, запам’ятовуються, радують.

Але ці кілька загально знаних віршиків – лише вершечок значного творчого доробку Лідії Повх. Уже перша її поетична збірочка для дітей «Йшла ворона по перону» (Київ: Веселка, 1989), яскраво проілюстрована Олексієм Коханом, була високо оцінена і читачами, і критикою. Галина Малик зокрема відзначала, що вірші написані «…з такою точною інтонацією, що їх хочеться весь час цитувати…», та що говорить авторка про найвагоміші речі – родину, народ, Батьківщину – на щирій дитячій мові, «…яка користується своїми правилами, умовами і навіть має свої непорушні закони».

Оця природна інтонація, здатність розмовляти з дітьми на мові дитинства, розважливий і водночас радісний (а часом і лукавий) материнський тон присутній також у всіх наступних збірочках поетеси. Але значно розширюються обрії світу, про який вона розповідає малечі. Так, у збірці «Політ на кулі» (Ужгород: Закарпаття, 2002), виданій у серії «Письменники Закарпаття – дітям України» з яскравими символічно-орнаментальними ілюстраціями Катерини Малько, малюки дивляться на світ із висоти пташиного польоту, фантазують і подорожують, водночас відкриваючи собі основи гуманістичного світосприйняття, естетичного бачення довколишнього. Авторці вдається відразу настроїти читача на власний лад, художнім чином змінити його «оптику бачення» і тому, читаючи, мимоволі переживаєш певне піднесення, відчуття лету.

Наступна збірка Лідії Повх «Біла хата на горбку» (Ужгород: Карпати, 2006) натомість на повну силу відкрила поетесу як питомо Закарпатську авторку. Колоритні яскраві ілюстрації Михайла Ходанича збагачують сприймання дітьми віршів, які буквально дихають Карпатами, їхньою ритмікою, топонімікою та навіть буденними клопотами, які лише увиразнюють неповторність тутешнього буття. Важливо, що авторка розповідає дітям як про красу Закарпаття («Наші гори»), так і про складнощі дорослого життя (згадаймо кицю, що намагається говорити псевдо угорською мовою, або котів, які так нагадують злиденних заробітчан, чи раків, котрі, подавшись у Краків за черевиками, стопчуть у дорозі більше, ніж придбали). Але робить поетеса це невимушено та легко, з гумором і сердечною довірою до читача. Тому книжка вийшла світла, наповнена дитячою безпосередністю та грою.

Лідія Петрівна своїми вчителями в літературі для найменших Марійку Підгірянку, Володимира Ладижця та Степана Жупанина, котрі чудово знали життя школи, вміли піймати й художньо передати дитячий погляд на т. з. «шкільний світ». Тай сама поетеса – відомий вчений-методист, дослідник дитячої літератури. Тому цілком закономірно у її творчому доробку з’являються ошатно видані «Видавництвом Олександри Гаркуші» збірочки «Школярі-школярики» (Ужгород, 2007) та «Канікули» (Ужгород, 2010), де шкільна тематика розкривається із притаманною авторці глибиною, легкістю і вишуканістю художнього втілення та гумором. Так само на сторінках збірки «Саламандра йде у мандри» (Ужгород: Карпати, 2011), яскраво й водночас вишукано ілюстрованих Михайлом Ходаничем, розгортаються веселі історії, що засвідчують неповторність кожної миті дитинства й водночас соціалізують дитину. Адже, як і в попередніх збірочках, йдеться найперше про світ навчання та розваг школярів. А ще вірші збірочки вирізняються словогрою, звуконаслідуванням і вибухово неочікуваними образами, котрі стимулюють творчу уяву дитини, відкривають їй новий погляд на буденне.

Збірка «Як цуценя сніжинки ловило» (Ужгород : Карпати, 2015), котру скали веселі та серйозні вірші й оповіді про рідний край, життя дітей і світ природи, ведуть малюків від близького й зрозумілого їм рідного дому у широкий світ, де кожний – від малої комашини до акули має власну Батьківщину, де кожний шлях – від найближчого горбка до найвищої гори – важливий і здоланий. Авторка відтворює неповторний і складний внутрішній світ сучасної української дитини, помічає зміни в її ментальності й намагається привити юному читачеві недекларативний патріотизм, любов до живої природи навколо, відкрити йому неповторність миті життя. Вірші приваблюють вишуканістю поетичної форми та свіжою образністю. Водночас вони сюжетні, з цікавою ритмомелодикою та дещицею гумору, тому легко читаються і запам’ятовуються дітьми.  

***


Видані 2017 року збірочки «Наше місто превеселе» (Ужгород: ІВА) та «Різьбив майстер колисочку» (Ужгород: Карпати) об’єднує внутрішня зосередженість авторки на красі та історії Закарпаття. Ці дві книжечки ніби урбаністичний і пасторальний погляд на СВІЙ світ, який гармонійно поєднує собою вічне й сьогоденне, природне та культурне, всезагальне й особисте. Навіть зоровий ряд видань – ілюстрації Олександри Федоришиної («Наше місто превеселе») та Михайла Ходанича («Різьбив майстер колисочку»), настроєві, динамічні, близькі за технікою малюнку, водночас – дві різні «оптики», що в подібних образах помічають і фіксують різне.

Поезії збірки «Різьбив майстер колисочку» занурюють малого читача у світ природи та історії, культурну традицію українського Закарпаття. Місцеві діалектизми («Ліг туман дрімати в зворах», «Яфинка маленька зростає у горах», «Славнозвісний бокораш» та ін.) і топоніми (скажімо, у віршах «Ворота Карпат» чи «Карпатські ріки»), коломийкові ритми – усе це творить неповторний і впізнаваний світ. Від початку й до завершення художньої подорожі малого читача супроводжує величний, сповнений загадок і казки образ гір. Із першої сторінки авторка підбадьорливо запевняє «Гарний буде день у горах», а на останній у грайливому вірші-діалозі «Карпати» підсумовує:

Гей, Карпати! Ви чудові,

Радісні і загадкові.

І за синім небокраєм

Інших гір таких немає.

Поетеса веде читача казковими галявинами й полонинами, річками й перевалами, разом із ним приглядається до дрібної яфинки й високих ялин, старого буку та калини-іменинниці. Ненав’язливо й весело розгортає вона перед ним щоденне буття людини в Карпатах. Копички сіна й вівці, хатина й стежинка, лошатко й вовк, лісники, вівчарі й рибалки, писанкарі й різьбярі – усім і всьому є місце в цьому живому поетичному світі. І все тут – неповторне, все – цікавий сюжет чи яскрава картинка, що відразу постає в уяві дитини.

А ще поезії цієї збірочки напрочуд інформативні, покликані легко, весело й непомітно додати малюкам знань. Так, вірш «Наші птахи» містить чималий перелік пташок (синиці, ластівки, горобці, сови, лелеки, жайворонки, одуди, зозулі, журавлі, соловейки), назви яких легко запам’ятати завдяки римі,  у вірші «Карпатські ріки» йдеться по Тису, Боржаву, Уж, Тереблю, Тур’ю та Латорицю тощо.

Натомість збірочка «Наше місто превеселе» запрошує дітей до Ужгорода, розкриваючи їм красу й ритми сучасного міського дитинства. Лейтмотивом, своєрідним ліричним камертоном звучить заключний вірш «Вдома», що дуже тонко й точно фіксує новітнє почуття СВОГО місця, «малої» Батьківщини:

І запах бузку, й рідний хтось у вікні,

І стіни у замку старому…

Тут сходинка кожна радіє мені,

Тут липи шепочуть: «Ти вдома…»

 

І хто у цім місті, як я, виростав,

Той, певно, також добре знає:

Нехай десь на світі є славні міста,

Та кращого міста немає!

У цьому урбаністичному просторі розкішна природа Закарпаття, котра буяла неосяжністю гірських просторів, ніби увиразнюється, скоротившись до парків і водночас наблизившись до людини. Лірична героїня оповіді приглядається до цвітіння слив у парку, фіалок у ботанічному саду, сакури і міських ялинок, яку питають хмар «Як наші сестри гірські ся мають?» На шляху їй стрічається старий голуб і ворони (одна з них навіть любить дивитися мультики!), котрі живуть у місті століттями, бо

Якби в місті не шумілось,

Не кричалось, не гриміло,

Не дзижчало, не мелось,

Завжди знайдеться містечко,

Де сховається гніздечко,..

Це світ будівельних майданчиків, парканів і «відомих споруд», прогулянок із мамою у дворі та походів із татом на стадіон, світ читання, малювання й конструювання та навіть нічних жахастиків. Із любов’ю і гумором, сердечно й грайливо Лідія Повх розповідає про річку Уж і сім мостів Ужгорода, про годинникову вежу та Замкову гору, пригоди на вулиці Стрільничій і грозу в місті, пекарню та ліхтар, який змінює світлом світ.

Є тут вірші-рахівнички й вірші-лічилки, вірші-страшилки, й вірші-колисанки. Але кожна з поезій – чарівна історія відкриття Божого світу, віднайдення радості та краси в буденному, близькому, доступному кожному з нас щодня.

Читати поезії Лідії Повх легко і цікаво. Вони завжди додають світла та спокою, запам’ятовуються і спонукають уважніше придивитися до світу довкола, спробувати й собі помітити в ньому казкове, неповторне, СПРАВЖНЄ. Ця поезія пробуджує у дитині Людяність, настроює дитячу душу на високу гармонію духовного, спонукає до гідного життя і творчого розвитку.

 Наталя МАРЧЕНКО.

 


Коментарі до статті

N.marchenko


Твори Лідії Повх у виконанні авторки:
https://www.facebook.com/100056154346421/videos/237623504786126

Лідія Повх читає "Як цуценя сніжинки ловило" у проекті #ЧитаєАВТОР сторінки «Знайлики Читайлики:
https://www.facebook.com/100015519422901/videos/1034454170415221

Лідія Повх про книжку «Наше місто привеселе»: https://www.youtube.com/watch?v=EK9rL-jcDrk