Мене попросили порадити читачам свої улюблені книжки для читання. Певна річ, що таке прохання штовхає письменника у нелегкі роздуми, бо гарних і розумних книжок сотні і тисячі. І кожна з них по-своєму неповторна і цікава. Щоразу беручи до рук вартісний літературний твір, дивуєшся авторській фантазії та майстерності.

Тому, аби не писати довжелезний список таких книжок-відкриттів, які трапляються у мене чи не щотижня,  розкажу про ті, які саме зараз стали важливими для мене, надихають власним прикладом у письменницькій повсякденній роботі.

Останні кілька років я працюю над циклом фантастично-історичних повістей під умовною назвою «Музей пригод», що розповідає як про відомі українські музеї, так і про нашу славну минувшину.

Головним художнім прийомом у цьому книжковому серіалі харківського видавництва «Фоліо» є «машина часу». Термін належить відомому англійському фантасту Герберту Уелсу, який вперше описав такі мандрівки у часі в своєму однойменному романі, що побачив світ у далекому 1895 році.

Наразі мої герої мандрують у Київ до українських першодрукарів у 1624 рік («Музей пригод»), у Київ 1847 року («Врятувати Тараса Шевченка), в Карпатську Україну 1939 року («Героїчні канікули») та в Київ 1886 року, де саме одружується Іван Франко («Геніальне кохання»).

Художній прийом зіткнення в одній точці двох часових пластів набув неабиякої популярності, адже дає можливість авторові показати історію в несподіваному ракурсі: в гумористичному, як-от у романі Марка Твена «Янкі при дворі короля Артура», або в авантюрному – як-то у романі Артура Конана Дойла «Утрачений світ», чи більш науково обґрунтованому в пригодницьких книжках відомого вченого Володимира Обручева «Плутонія» та «Земля Саннікова». Ці твори стали літературним надбанням людства, попри, здавалося б, такий казковий сюжет.

Перенесення наших сучасників в інші історичні епохи характерне і для української літератури. Згадаймо «Нащадки скіфів» Володимира Владка, де йдеться про часову мандрівку в давню Сікіфію, «Загадку старого клоуна» Всеволода Нестайка», де відбуваються перенесення в першу половину ХХ століття та в козацькі часи чи «Сторожову заставу» Володимира Рутківського, де звичайний хлопчина потрапляє в Київську Русь до легендарних багатирів.  

Усі ці твори, як зарубіжних авторів, так і наших класиків, що писали для дітей та юнацтва, я рекомендую для прочитання тим, хто надміру втомився від реалізму. Бо, на моє переконання, історію найкраще осягати саме в такій захопливій, атракційній формі. Адже читаючи згадані книжки, мимоволі ставиш себе на місце героїв, що опинилися в іншій історичній епосі. 

І хтозна, може, колись «машина часу» стане такою ж реальністю, як і нинішні безпілотні автомобілі чи  польоти на Марс та Венеру? Людство досягало незвіданого саме завдяки нестримній фантазії.

Ваш Олександр ГАВРОШ