Наукові дослідження




«Не варто себе дурити: образ інших народів чи власний образ,
який живе в нашій душі, залежить від того, як у дитинстві
нас вчили історії. Це вкарбовується на все життя»
М. Ферро

Від початку історія у свідомості та практиці людства існує у двох нероздільних формах — власне наукового знання про минуле та історичної розповіді як його мистецького відтворення [6]. Власне, взаємодія цих двох дискурсів шляхом різнотипної нарації і витворює феномен історії як усвідомленої у межах окремого соціуму тяглості сенсів. Відтак, кожна зміна наративної моделі чи стратегії веде до зміни історичних сенсів і стереотипів (це явище на профанному рівні відоме як «переписування історії»). У той час як накопичення інформації (не зважаючи на рівень її достовірності та якості) поза наративним дискурсом жодним чином на дані процеси не впливає [5]. У цих межах особливого значення для формування єдиного історичного поля суспільства та держави набуває відстеження, аналіз і корекція біографіки як найбільш персоналізованої, а отже, поширеної та дієвої наративної форми представлення історії у суспільній свідомості. Ще більш значимим видається дане завдання щодо дитячої страти як такої, що найбільш легко піддається зовнішнім впливам і природно змінювана по-суті.

Журнал для дітей: дискурсивні характеристики
20 червня 2012, 10:46   Автор: Ірина Юріївна Круть

Найважливішу роль у формуванні мовного світу дитини відіграє безпосереднє спілкування — з мамою і татком, з бабусями і дідусями та іншими близькими людьми. Саме вони формують перші комунікативні моделі, закладають перші культурні стереотипи. Другий значимий шлях — друковане слово. Тому важливо проаналізувати, що слухають, а пізніше й читають українські діти.
Комплексний аналіз дитячих видань запропонувала львівська дослідниця Емілія Огар, вона висвітлює питання класифікації, особливостей адресата, проблеми редакторської і видавничої підготовки [6]. Дитячі періодичні видання були об’єктом дослідження Ніни Вернигори, Юлії Стадницької, Тетяни Давидченко [1; 3; 7], типологію періодичних видань загалом і дитячих зокрема запропонувала група російських вчених на чолі із Ясеном Засурським [5]. На розвідки цих учених ми і будемо покликатись, намагаючись виокремити типологічні домінанти дитячих журналів і описати окремі труднощі укладання класифікації, спираючись на реалії сучасного українського видавничого ринку. Головну увагу звернемо на видання для І і ІІ вікової категорії читачів (до 6 років і від 6 до 10 років включно).

«За характером я циган-непосида. Прописаний у Бердянську, а вважай щоранку зустрічаю сонце де завгодно – на березі моря, лиману, в полі. Там мені все знайоме – трави, квіти, комахи, пташки, звірята. Я там, як кажуть, своя людина» – щиро зізнався Богдану Чалому письменник Олексій Огульчанський (30.03.1912–13.08.1996) у листі, написаному в переддень свого 70-річного ювілею [6, с. 252].
Свою любов до всього живого О. Огульчанський не просто проніс через усе життя, насичене науковими дослідженнями і краєзнавчими пошуками, а й зумів прищепити її юним вихованцям – допитливим школярам гуртка юних природолюбів Палацу піонерів міста Бердянська. За його словами, під час «відвідин природи діти не тільки пізнають цей дивовижний світ, але й вчаться бути його захисниками» [8, с. 3].

Розвиток сковородинської ідеї «сродної праці»...
30 квітня 2012, 13:27   Автор: Ольга Будугай

Розвиток сковородинської ідеї «сродної праці» у пригодницько-шкільних повістях для дітей 1960-1980-тих років (на матеріалі прози Олексія Огульчанського, Бориса Комара, Анатолія Давидова)

«Людина народжується двічі: вперше – коли з’являється на світ, удруге – коли стає трудівником», – стверджує народна мудрість. Органічною складовою філософського вчення Г. Сковороди є його засадниче поняття про «сродну працю». На думку мандрівного філософа, мудрою і щасливою можна назвати лише ту людину, яка усвідомила спорідненість своєї душі й тієї справи, яку вона обирає головним заняттям у своєму житті, до якої прагне з дитячих літ. Ця природна відповідність, спорідненість душі й справи всього життя і є «сродною працею».
Про філософське й літературне освоєння концепції «сродності» в духовній спадщині Г.Сковороди писали такі дослідники: Д. Багалій, Ю. Барабаш, Г. Верба, І. Головаха, В. Ерн, А. Єфименко, В. Житченко, І. Іваньо, М. Кашуба, І. Ковалівський, О. фон Кульчицький, О. Лисенко, М. Маслін, О. Мишанич, А. Мудрик, Ф. Поліщук, П. Попов, Л. Рижак, Б. Рубчак, І. Табачников, Л. Ушкалов, Н. Юхименко та ін.
У цій статті ми робимо спробу окреслити найсуттєвіші грані засадничого сковородинівського поняття «сродність», розкрити тлумачення цього поняття у творчій спадщині філософа й показати особливості відтворення ідеї «сродної праці» у пригодницько-шкільних повістях для дітей 1960-80-х років О. Огульчанського, Б. Комара, А. Давидова.

Специфіка змалювання культури первісних людей...
30 квітня 2012, 12:25   Автор: Ольга Будугай

Специфіка змалювання культури первісних людей періоду неоліту в історико-пригодницьких повістях для дітей «Країна інкурів» Олексія Огульчанського та «Цілющий камінь» Анатолія Давидова

Література для дітей є вагомим чинником у справі залучення юного покоління до вивчення вітчизняної духовної і матеріальної культури. Змістовно й художньо вартісна історична книга допомагає сформувати у дитини-читача інтерес до дослідження своїх витоків і повагу до національних та світових надбань. З особливим зацікавленням діти сприймають пізнавальний історичний твір, в ідейно-тематичне осердя якого покладена пригода – надзвичайна подія.

Пригодницький сюжет приваблює мотивом таємничості, ігровим началом. Наявність активного героя, ровесника юного адресата, робить історико-пригодницький твір більш доступним для рецепції підлітка. Найчастіше пригода пов’язана з мандрівкою, із розкриттям якоїсь таємниці. Ми зосередимося на зразках такої прози в українській літературі періоду 1960-1980-х років.