Сучасний вчитель-філолог повинен бути добре обізнаний з художньо-літературними скарбами рідного краю, щоб вміло донести їх красу і неповторність своїм учням. Твори письменників-земляків відновлюють у читача історичну пам’ять, розкривають культурні цінності свого народу, залишають у серці глибокий слід, повертають до стежини дитинства, протоптаної у тому рідному куточку на великій планеті, де людина вперше спинається на ноги і починає усвідомлювати найважливіші істини Буття.
У час повернення до своїх витоків з особливим інтересом гортаємо сторінки історії Північного Приазов’я. Ця щедра земля не лише розкинула перед світом на всю широчінь свої безкраї степи і величне Азовське море, а й подарувала історії цілу плеяду цікавих особистостей, митців слова і пензля, невтомних трудівників на ниві культури. На сьогодні творчий доробок поетів і прозаїків, уродженців Приазов’я, досліджений мало. Це спричиняє певні труднощі для вчителів-філологів при ознайомленні школярів із літературою рідного краю. Цінні знання фактичного матеріалу можна здобути шляхом літературно-краєзнавчого пошуку, а саме: вирішення конкретних питань про життя і творчість письменників-земляків через співпрацю із науковими співробітниками музеїв, архівів, бібліотек, а також родичами і близькими митців слова. Отож, звернення до творчого доробку письменників Бердянщини не випадкове і є вимогою сьогодення.

У вік суцільної комп’ютеризації, у час, коли перевага в школі надається науковому дослідові та практичним знанням, казку з її природними почуттями нерідко витіснено аж на задвірки навчального процесу. Тим часом дитяча психіка гостро потребує саме цього, віками перевіреного духовного харчу. Казка, стверджує своєю статтею “В оборону казки” Софія Русова, “безкраю більше має доброго впливу на дитину, аніж цілі купи книжок, що дають багато розумові, та мало серцю” [6, 8]. На думку авторки статті, особливої ваги набуває казка народна, що “зародилася ще на зорі свідомого життя в простій хаті, серед пантеїстично зачарованого світогляду” [6, 5]. Але не обминає С. Русова й казки літературної, наголошуючи, що з казок цього ґатунку “треба давати найкращі з боку художньої краси й найближчі до народньої творчості своєю глибокою правдою” [6, 6].

“...А я у гай ходила...”, “Ми дзвіночки, лісові дзвіночки...”. Хіба не з цього починається любов до життя, любов до рідної землі, до поезії в наших маленьких синів і дочок, у наших дошкільнят-онуків?” — риторично запитував свого часу письменник-учитель Ю.Збанацький [8, 117].
Справді, своїм віршем “А я у гай ходила...” (1917) Тичина мовби дбайливо й лагідно вводить дитину в світ природи. Захопившись зайчиком та зозулею, вона й не помічає, що заодно потрапила ще й у світ народної потішки, колискової (“...а там дерева люлі...”), зрештою — у світ Української Душі, м’якої, доброї, кордоцентричної. Дитина сприймає це все як щось природне, рідне, таке, що виходить не ззовні, а зсередини. Адже це навіть не Поет, а вона сама каже — по-своєму, по-дитячому:

Зарубіжна дитяча література – особливий пласт світової літератури, написаної письменниками різних національностей на різних мовах і адресованої дітям;  це твори світової літератури, які ввійшли до кола дитячого читання. Вивчення історії становлення і розвитку зарубіжної дитячої літератури, як і теорії дитячої літератури загалом – питання актуальні і на часі. Нерозв’язаними залишаються не тільки проблема розбіжностей тлумачення поняття "дитяча література", окреслення її специфічних рис, а й проблема критичного переосмислення творів, які пропонувались юним читачам і з яких формувався своєрідний канон світової дитячої літератури. Професійних інтерпретацій потребують перекладені українською мовою твори для дітей сучасних зарубіжних письменників.
Метою статті є спроба висвітлити історичний та теоретичний аспекти вивчення зарубіжної дитячої літератури; окреслити її специфіку  та функції.

Слова французького письменника-льотчика Антуана де Сент-Екзюпері, автора «Маленького принца», про те, що всі ми родом «з дитинства, як із країни», відомі, напевне, кожному. Але в плані нашої розмови хотілось би трішечки уточнити: …з дитинства і — казки.
А втім, чи не є ці поняття синонімічними? Бо чи можливо дитинство без казки назвати справді дитинством? І чи можлива поза дитинством казка?
Жоден комп’ютер не замінить затишних сімейних вечорів, що на них гостює її величність Казка, щедро обдаровуючи кожного, зокрема й дорослих, ні з чим не зрівняними відчуттями — радості, мрії, домівки, зрештою — Батьківщини.
Хоч у чомусь казки — це ще й найперші няньки. Вистрибуючи з бабусиної скриньки барвистим клубочком, визираючи з дідусевої торбини хитруватим окрайцем «від зайчика», мружачись на тарілці товстобокими маминими пиріжками-колобками чи ховаючись із татусем у темних чагарях якоїсь місцини, казки непомітно оточують нас, навіюють нам найпростіші уявлення про добро і зло, наставляють на щось гарне, застерігають від негідного вчинку, оберігають від нещасть і небезпек...