Іван Петрович Котляревський
(1769-1838)

...він З великого пожару України Найбільшу спас народну святість - слово... І.Франко Він перший розпочав писати мовою, якою розмовляло населення цілого краю... Він зробив цю м'яку, виразну, сильну, багату мову мовою літературною... В. Короленко

     Іван Котляревський... Ім'я це викликає у кожного низку асоціацій: і безсмертний парубок Еней, і невмируща Наталка-Полтавка - героїня однойменної п'єси, п'єси, що стала праматір'ю нового українського театру, і рядки "Будеш, батьку, панувати..." Т. Г. Шевченка, який перший передбачив світову славу І. Котляревського, оцінив значення творчості поета для розвитку української літератури, становлення українського національно-культурного середовища на всій території України, в усі часи.
   Безумовно, така яскрава особистість хвилювала серця майстрів художнього слова. Свої поезії І. Котляревському присвятили М. Рильський ("Іванів гай"), В. Сосюра ("І. Котляревський"), С. Олійник ("Поважна причина"), П. Усенко ("Іванів гай"), М. Нагнибіда ("Вітання"), В. Коломієць ("Слово на вінок І. Котляревському"), Я. Шутько ("Слава Енеїди") та ін.
   Життя І. Котляревського послугувало сюжетом для роману відомого українського письменника Бориса Левіна "Веселий мудрець" (Післямова К. Волинського.- К.: Дніпро, 1990.- 797 с.). Життєвий шлях великого полтавця-життєлюба автор подав у вигляді семи "книг" - повістей, що висвітлюють певні періоди біографії письменника, кожна з яких має завершений сюжет. Борису Левіну вдалось, за його ж словами, "проникнути не лише у внутрішній світ великого митця, а і в його час, - відчути через товщу століть, спізнати тодішній побут, обставини, реалії життя, саму його людську і предметну фактуру...". Оскільки цей твір художній, то поряд з дійсними, відомими фактами з життя І. Котляревського у творі є домислені автором епізоди, персонажі, картини, події.
   Перед вашою уявою промайне своєрідний літопис життя письменника, багатий на події, цікаві випадки, драматичні та комічні ситуації. Уже з перших рядків повісті "Веселий мудрець" вас захопить опис берегів чарівної Ворскли, де у товаристві босоногих ровесників проходило дитинство майбутнього письменника. Старовинні обряди та звичаї, стихія народної мови та пісні, легендарні перекази про татарські наскоки, війну зі шведами, про героїчні подвиги козаків оточували його ще з дитинства і залишили слід у душі на все життя.
   Діставши початкову освіту, як і водилося тоді, у місцевого дяка, Іван пішов учитися у Катеринославську (за назвою єпархії) семінарію Полтави. Нелегко було звикати хлопцеві до бурсацького життя. Проте бажання вчитися перемогло відразу до семінарських звичаїв. Учився І. Котляревський чи не найкраще від усіх, але залишив семінарію, не закінчивши навіть повного курсу. Про причини цього вчинку ви дізнаєтесь, коли прочитаєте розділ "По колючих тернах". Як і перший учитель І. Котляревського, дяк Никодим, що "за молодих років у запорожцях ходив", так і семінарський учитель Іоан Станіславський (до речі, дійсна особа, відомості про яку "розкопав" в архіві священного синоду Б. Левін) часто розповідав у своїй науці про Г. Сковороду. Вплив мандрівного філософа досить відчутний і у творчості Івана Петровича, і у його житті, коли за оповіддю Б. Левіна "Пробудження грози" ви зустрінетесь уже з І. Котляревським-учителем. Саме у роки вчителювання у поміщицьких маєтках (один із яких був маєток Коврай, уже знайомий вам з розповіді про Г. Сковороду) обдарованість І. Котляревського знайшла свій найкращий вияв у дзвінких строфах "Енеїди". У ці ж роки до нього прийшло кохання, на жаль, - нещасливе, і автор "Енеїди" раптово вирішив вступити на військову службу.
   Цей період з життя Івана Петровича - його перебування у війську під час російсько-турецької війни - відтворив також письменник В. Стрепет в історичній повісті "Над Дунаєм, над рікою" (Мал. О. Губарєва.- К.: Веселка, 1967.- 240 с.). У повісті перед вами постає, перш за все, освічена, інтелігента, передова людина свого часу. Він - штабс-капітан, офіцер, дворянин, але, як справжній гуманіст, із співчуттям ставиться до простого народу. Це видно із його взаємовідносин з майбутніми декабристами, з кріпаком Ігнатом Хоменком, який везе І. Котляревського з Брацлава до Умані. Особливо цінні та цікаві епізоди присвячено запорожцям Усть-Дунайського козацького війська. Що це було за військо? А це ж запорозькі козаки, які оселилися за Дунаєм після зруйнування царицею Катериною ІІ Запорозької Січі та запровадження в Україні 1775 року кріпосного права.
   У повісті В. Стрепета оживають скупі рядки біографії І. Котляревського, зокрема його зустрічі із запорожцями, які знали "Енеїду" і навіть просили її автора бути їм за головного. Але, як людина військова, Іван Петрович не міг узяти в свої руки пернач кошового. Мабуть, зацікавить вас, друзі, і знайомство та листування письменника з Наталі - дочкою поміщика Люльки.
   У повісті "Особлива місія", що входить до роману "Веселий мудрець", також розповідається про воєнний період життя І. Котляревського. Перебуваючи на військовій службі, Іван Петрович вів "Журнал військових дій" Задунайської армії. Тобто відомості, викладені у цьому документі, це відомості "з перших рук", написані рукою І. Котляревського. Зі сторінок роману ви дізнаєтесь про важливе завдання - дипломатичну місію, яку виконав ад'ютант командира корпусу І. Котляревський, а саме: схилив сорокатисячну орду буджацьких татар на російський бік, що дало можливість вільного проходу царського війська через буджацькі степи до фортеці Ізмаїл на Дунаї. Автор дає свою версію раптової відставки І. Котляревського саме у той час, коли перед ним відкривалася блискуча кар'єра військового. Після поїздки письменника до козаків, вони хоробро билися на боці росіян під мурами Ізмаїла. А по успішнім завершенні війни, не дивлячись на обіцянки, козачий полк було розформовано. Людей ошукали. На думку В. Левіна, це й було однією з основних причин відставки І. Котляревського. Його вчинок показує поета як людину обов'язку та честі.
   Після звільнення з війська І. Котляревському знову випала доля бути наставником юнацтва - він жив і працював у Полтаві наглядачем Будинку виховання дітей бідних дворян. Як вихователь і учитель він відзначався гуманністю, теплим ставленням до дітей, батьківською ласкою і теплотою. Цим і зумів полонити душі своїх вихованців "... їжакуватих, упертих, невгамовних отроків - не дітей вже і не юнаків ще". Про цей період життя Івана Петровича В. Левін розповідає у повісті "Пансіон". Автор динамічно описує розмови І. Котляревського з його учнем - великим другом Т. Шевченка Михайлом Остроградським - майбутнім відомим математиком, академіком Петербурзької академії наук та кількох іноземних академій, конфлікт із законовчителем. Хвилююче змальовано зустріч І. Котляревського з Марією Семикон, яка багато років тому запалила в його серці іскру першого кохання.
   Частково цей період життя письменника висвітлено у повісті Т. Шевченка "Близнецы" (Ил. В. Василенко. К., 1984.- С. 143-256). Тарас Григорович відзначав, що автор знаменитої пародії любив "...все благородное, в каком бы образе оно не являлось".
   1808 року у Полтаві було засновано перший в Україні професійний театр, директором якого призначено Івана Петровича. Про це йдеться у повісті "Театр" - п'ятій книзі роману "Веселий мудрець". Автор тактовно, без перебільшень, розкриває декабристську атмосферу в Полтаві, розповідає про знайомство з Сергієм Волконським - рідним братом Рєпніна, Матвієм Муравйовим-Апостолом - ад'ютантом Рєпніна, і особливу дружбу з Я. Новиковим - управителем канцелярії Рєпніна. Добре відтворено й ту театральну атмосферу, в якій народилася славнозвісна п'єса "Наталка-Полтавка", висвітлено дружбу із М. Щепкіним - талановитим актором, колишнім кріпаком, якого викупили з неволі за допомогою письменника, розповідається про теплі почуття до Тані Пряженківської, яка грала роль Наталки та інші події. Це був час розквіту творчості Івана Петровича. 1819 року на сцені Полтавського театру було поставлено його п'єси "Наталка Полтавка" та "Москаль-чарівник".
   У двох останніх книгах роману "Вчена республіка" та "...і навіки його привітала" Б. Левін тепло змальовує зустріч І. П. Котляревського з М. В. Гоголем, наводить записи його розмов із друзями, розповідає про останні роки життя письменника.
   Пропонуємо вашій увазі ще один твір - повість І. Пільгука "Грозовий ранок" (Пільгук І. Грозовий ранок.- К., 1979.- С. 9-180). Автор заглиблюється в атмосферу відтвореної доби, вдається до художніх вимислів, які щільно вплітаються в характер епохи. Ось перша сцена у корчмі, де розважаються решетилівські чоботарі. Тут зав'язується сюжет, тут ви вперше "зустрічаєтесь" з молодим І. Котляревським, домашнім учителем поміщика Сухопні. Одягом своїм учитель подібний до возного, але він не цурається народу, й чоботарі відчувають у ньому душу справжньої людини. Молодий учитель виступає не тільки дотепним співрозмовником, хорошим співаком, здібним скрипалем, а й пристрасним збирачем народної мудрості. Часто його, переодягненого по-селянському, можна було зустріти на досвітках і вечорницях, на святкових гуляннях молоді чи на ярмарку, де він любив слухати кобзарський спів. Уміло вводить автор читача в атмосферу народної поезії і уже здається, що разом з героєм повісті слухає він кобзареву пісню: "... струни кобзи, понесли невимовну печаль у сиві присмерки. Юнак прислухався до кобзарського співу. Такої пісні ще не чув... Пісня билася в захмарене крайнебо, стогоном котилася, шепотом прокляття розносилася очеретами і завмирала". Ось так, схвильовано ведеться оповідь про те, як народжувався поет, якого ще на семінарській лаві прозвали римачем; як визрів у нього намір написати "Енеїду"; як були сприйняті її перші розділи. Добре знання епохи (першої половини ХІХ століття) допомогло І. Пільгукові силою творчої фантазії ввести у розповідь образи Наталки, Семена Битого та інших кріпаків, у стосунках з якими виразніше розкривається образ автора славетних "Енеїди" та "Наталки-Полтавки".
   Письменник не доводить розповідь до смерті І. Котля-ревського. Він обриває її реченням, в якому розкривається назва твору: "Чимраз ширше освітлювалося блискавками небо, пеленався грозами ранок над скаламученими широкими плесами Ворскли...". А епілог ніби пророкує майбутню славу та визнання: у гурті друзів Тарас Шевченко читає "На вічну пам'ять Котляревському": "Не вмре кобзар..!" Так народжується новий поет, який несе з собою грозу, бурю...
   Як бачите, друзі, життя автора "Енеїди" та "Наталки-Полтавки" не менш наповнене цікавими подіями, ніж життя героїв його творів. Проте у цій бесіді ми познайомили вас лише з деякими епізодами біографії великого письменника. Отож, візьміть до рук згадані у цій бесіді книги, і перед вами відкриється широка картина життя першого класика нової української літератури, талановитого художника -майстра меткого, дотепного українського народного слова.

Афоризми з "Енеїди"