Додатки

      Я, недостойний, дідом своїм Ярославом, благословенним, славним, нареченний у хрещенні Василієм, [а] руським іменем Володимир, отцем улюбленим і матір'ю своєю [з] Мономахів у благочесті наставлений, дітям моїм у доброчесності домогтись успіхів бажаючи, се пишу поучення вам, улюбленіші задля християнських людей, бо скільки оберіг [їх] я по милості Божій і отчою молитвою од усяких бід!
      Сидячи на санях, помислив я в душі своїй і воздав хвалу Богові, що Він мене [до] сих днів, грішного, допровадив. Тому, діти мої чи інший хто, слухавши сю грамотку, не посмійтеся, а кому [вона] люба [із] дітей моїх,- нехай прийме він її в серце своє і не лінуватися стане, а так, як і [я], труждатися.
      Найперше, задля Бога і душі своєї, страх майте Божий у серці своїм і милостиню чиніть щедру, бо се єсть начаток всякому добру.
      Якщо ж кому нелюба грамотка ся, хай не насміються чи так ото скажуть: "На далекій путі та на санях сидячи, нісенітницю ти єси мовив".
      Зустріли бо мене посли од братів моїх на Волзі, кажучи: "Поспіши до нас та виженемо ми обох Ростиславичів, а волость їхню однімем. Якщо ж ти не підеш із нами - то ми [самі] собі будемо, а ти [сам] собі". І сказав я: "Хоча ви й гніваєтеся - не можу я вам іти, ні хреста переступити".
      І, одрядивши їх [та] взявши Псалтир, я в печалі розігнув його, і се мені випало: "Чого печалуєшся, душе [моя] ? Чого непокоїш мене?" Та інше. А потім зібрав я слівця сі любі, і склав по порядку, і написав. Якщо вам останні не до вподоби, то Попередні [хоча] приймайте.
      "Чого печальна, єси, душе моя? Чого непокоїш мене? Уповай на Бога, тому що я буду славити Його!"
      "Не наслідуй лиходіїв, не завидуй тим, що творять беззаконня, бо лиходії винищені будуть, а ті, що надіються на Господа, заволодіють землею. Бо іще трохи - і не стане нечестивого, шукатиме він місця свого - і не знайде [його]. А кроткії унаслідують землю [і] радуватимуться у тривалому мирі. Підстерігає грішний праведного і скрегоче на нього зубами своїми. Господь же посміюється над ним, бо бачить, що прийде день Його [...]"
      Воістину, діти мої, розумійте, як ото єсть Чоловіколюбець-Бог милостив і перемилостив. Ми, люди, грішні є і смертні, а коли нам хто зло вчинить, то ми хочем його пожерти і кров його пролити найскоріш. А Господь наш, володіючи і животтям і смертю, согрішення наші, вищі од голови нашої, терпить [раз], і знову, і до [скону] живоття нашого [...]
      Тож, Бога ради, не лінуйтеся, я благаю вас, не забувайте трьох діл тих, бо не є важкі вони [...]
      А се - мізерного, слабого ума мойого поучення. Послухайте мене, якщо не все прийміте, то [хоч] половину.
      Якщо вам Бог зм'якшить серце, то сльози свої пролийте за гріхи свої, кажучи: "Як ото блудницю, і розбійника, і митника ти помилував єси, [Господи], так і нас, грішних, помилуй". І в церкві се дійте, і [спати] лягаючи. Не пропустіте ж ні одної ночі. Якщо ви при силі, [хоч раз] поклонітесь до землі, а коли вам стане немічно - то тричі. І сього не забувайте, не лінуйтеся, бо тим нічним поклоном і співом [молитви] чоловік побіждає диявола,- і що за день людина согрішить, то сим ізбавляється [од гріха]. Навіть і на коні їздячи, [коли] не буде [у вас] ні з ким діла [і] якщо інших молитов не умієте ви мовити, то "Господи, помилуй" благайте без перестану потай,- бо ся молитва єсть ліпша од усіх. [Молітеся краще], ніж думати нісенітницю, їздячи.
      Усього ж паче - убогих не забувайте, але, наскільки є змога, по силі годуйте і подавайте сироті, і за вдовицю вступітесь самі, а не давайте сильним погубити людину. Ні правого, ні винного не вбивайте [і] не повелівайте вбити його; якщо [хто] буде достоїн [навіть] смерті, то не погубляйте ніякої душі християнської.
      Річ мовлячи і лиху і добру, не клянітеся Богом, ні хрестітеся, бо немає ж [у сім] ніякої потреби. А якщо ви будете хреста цілувати братам чи [іншому] кому, то [робіть се], лише вивіривши серце своє [...]
      Паче всього - гордості не майте в серці і в умі. А скажімо: "Смертні ми єсмо, нині - живі, а завтра - у гробі. Се все, що Ти нам, [Боже], дав єси,- не наше, а Твоє, [його] нам поручив Ти єси на небагато днів". І в землі не ховайте [нічого],- се нам великий єсть гріх.
      Старих шануйте, як отця, а молодих - як братів.
      У домі своїм не лінуйтеся, а за всім дивіться. Не покладайтесь ні на тивуна , ні на отрока, щоби не посміялися ті, які приходять до вас, ні з дому вашого, ні з обіду вашого.
      На війну вийшовши, не лінуйтеся, не покладайтеся на воєвод. Ні питтю, ні їді не потурайте, ні спанню. І сторожів самі наряджайте, і [на] ніч лише з усіх сторін розставивши довкола [себе] воїв, ляжте, а рано встаньте. А оружжя не знімайте із себе вборзі, не розгледівши [все] через лінощі, бо знагла людина погибає.
      Лжі бережіться, і п'янства, і блуду, бо в сьому душа погибає і тіло.
      А куди ви ходите в путь [за даниною] по своїх землях,-не дайте отрокам шкоди діяти ні своїм [людям], ні чужим, ні в селах, ні в хлібах, а не то клясти вас начнуть. А куди підете і де станете,- напоїте, нагодуйте краще стороннього; а ще більше вшануйте гостя, звідки він до вас [не] прийде,- чи простий, чи знатний, чи посол,- якщо не можете дарунком,- [то] їжею і питвом. Вони бо, мимоходячи, прославлять чоловіка по всіх землях - або добрим, або лихим.
      Недужого одвідайте, за мерцем ідіте, тому що всі ми смертні єсмо. І чоловіка не миніть, не привітавши, добре слово йому подайте.
      Жону свою любіте, але не дайте їм, [жінкам], над собою власті.
      А се вам основа всього: страх Божий майте вище над усе.
      Якщо забуваєте [се] все, то часто перечитуйте: і мені буде без сорома, і вам буде добре.
      А коли добре щось умієте - того не забувайте, а чого не вмієте - то того учітесь, так же, як отець мій. Удома сидячи, він зумів знати п'ять мов,- а за се почесть єсть од інших країв. Лінощі ж - усьому [лихому] мати: що [людина] вміє - те забуде, а чого ж не вміє - то того не вчиться.
      А добре поводячись, не лінуйтеся ж ні до чого доброго, а насамперед до церкви [ходити]. Хай не застане вас сонце на постелі,- так бо отець мій діяв блаженний і всі добрії люди достойні [...]
      А тепер я вам розповім, діти мої, про труд свій, тому що труждався я, походи діючи і лови, [з] тринадцяти літ [...]
      А так труждався я, лови діючи: з тих пір, коли сів я в Чернігові, а з Чернігова вийшовши і до [сього [ року - по сто [звірів] загонив я і брав без усякого зусилля,- окрім іншого лову, крім [лову] турів,- тому що з отцем ловив я всякого звіра.
      А се я в Чернігові робив: коней диких своїми руками зв'язав у пущах десять і двадцять, живих коней, а крім того ще, по [ріці] Росі їздячи, ловив я своїми руками тих же коней диких. Два тури на рогах підкидали мене з конем, олень мене один бив [рогами] і два лосі - один ногами топтав, а другий рогами бив. Вепр мені на бедрі меча одірвав, ведмідь мені біля коліна пітник укусив, лютий звір скочив до мене на бедра і коня зо мною кинув [на землю], та Бог мене уцілілим зберіг. І з коня багато я падав, голову собі розбив двічі, і руки й ноги свої покалічив, у юності своїй покалічив, не бережучи живоття свойого, ні щадячи голови своєї.
      Що належало робити отроку моєму - те сам я робив: діла на війні і на ловах, уночі і вдень, на спеці і на холоді, не даючи собі супокою. На посадників не покладаючись, ні на биричів, сам робив я [все], що було треба. Весь порядок і в домі своїм - се я наводив, і в ловчих ловчий порядок сам держав, і в конюхів, і про соколів, і про яструбів [я сам дбав].
      Також і бідного смерда, і вбогу вдовицю не давав я сильним обидити, і за церковним порядком, і службою сам наглядав.
      Та не осудіте мене, діти мої, ні інший хто, прочитавши [се], бо не хвалю я себе, ні одвагу свою, а хвалю Бога і прославляю милість Його, що мене, грішного і недостойного, стільки літ оберігши од того смертного часу, не лінивим мене, недостойного, сотворив був, [а] на всякі діла людські здатного.

      Андреева М. Мы живем среди людей: Лит. игра по искусству общения для учащихся 7-9 кл. // Шк. б-ка.- 2001.- № 5.- С. 34-36.
      Бойчук Л. Турнір лицарів: Сцен. до тижня культури // Розкажіть онуку.- 1996.- № 21-22.- С. 23.
      Іваницька П. Міцне коріння дітей у доброму ґрунті батьків // Іваницька П. Шлях до вівтаря власного серця.- Рівне, 2000.- С. 92-110.
      Козакова В. Привітання - прояв ввічливості // Розкажіть онуку.- 1998.- № 9, трав.- С. 22-23.
      Кравченко Е. "Звездночас" вежливости // Воспитание школьников.- 2001.- № 1.- С. 76-77.
      Тиждень ввічливості // Дивоколо веселих та кмітливих: Зб. ігрових конкурс. програм, свят, театраліз. дійств.- Кам'янець-Поділ., 2000.- С. 66-72.
      Федун Г. Ласкаво просимо в "Школу ввічливості": Сцен. ранку // Розкажіть онуку.- 1998.- № 20, жовт.- С. 49.
      Чернецкая Ю. Наш друг светофор // Воспитание школьников.- 2001.- № 1.- С. 76-77.
      Чистяков В. Леді та джентльмени: Гра для підлітків / Худож. О. Александрова, О. Яроханова.- К.: Грайлик, 1993.- 15 с.:
      Школенко Ю. Сценарій конкурсу "Турнір ввічливості" // Шкіл. світ.- 2000.- № 4 (20), лют.- С. 6.

Додаток 3

Додаток 4

Додаток 5

Додаток 6

Схема розсаджування гостей за столом