Слон Трубальский
Був собі слон,
Великий — як слон.
Звався цей слон
Томаш Трубальський.
Та у слона
Хиба одна:
Був оцей слон —
Забувальський.
Ноги здорові,
Справжні слонові.
Ікла — дві кістки слонові чудові.
Хобот трубою — усе у слона е,
Тільки от пам'яті в нього немає.
Друга слона запросив і дружину
На п'яту годину.
Приходять: — Добридень! — гукають до нього.
Не чути нічого!
Де ж це Трубальський?
Забув! Десь подівся!
Потім іще обіцяв крокодилу
В гості прийти на водичку із Нілу.
Де ж він? А також забув. Не з'явився!
Є в нього дуже хороші малятка:
Слоник-хлоп'ятко й слонятко-дівчатко.
Батько їх любить, завжди пригортає.
Тільки як звуть їх — не пам'ятає.
Звуть його донечку — просто Кася,
А батько кличе: «Товстася», «Пухкася».
І навіть як власне ім'я вимовляє,
Коли він, наприклад, когось зустрічає,
Теж помиляється Томаш Трубальський
І каже про себе: «Я Тобіаш Бімбальський».
Ще у слона і слониха-жона є
(Звуть її Баня, та він забуває).
Раз чоловікові й каже слониха:
— Йди вже до лікаря, що це за лихо!
Хай хоч на старість тебе полікує! —
Слон це забув — до шевця чимчикує.
Потім заглянув до адвоката.
«Пам'ять у мене,— поскаржився,— клята!
Все, що я знаю, за мить забуваю.
Може, хто скаже, чого я блукаю?»
Потім до кузні зайшов випадково.
Каже коваль:
«Вам потрібна підкова?»
Хтів підкувати. Тут слон стрепенувся,
Все пригадав, що, на горе, забувся.
Зараз коваль його міхом обдмухав,
Глянув у горло, глянув у вуха.
Молотом гарно обстукав ковальським.
— Ось вам рецепт,— каже,— пане
Трубальський!
Ранком на голову воду з відерця,
І вузлик на хоботі — раджу від серця! —
Хлюпнув водою:
— Оце ваші ліки! —
І хобот вузлом зав'язав навіки.
Томаш до жінки потупав, додому.
— Що це? — та в крик.
— Не кажи-бо нікому!
Вузлик — для пам'яті. Я бажаю...
— Що ж ти бажаєш?
— Забув... не знаю...