Як я люблю Карпати! Люблю вечірній прохолодний вітерець, захід сонця, довгі і холодні річки. Для мене Карпати назавжди пов'язані з красою і романтикою. Адже як приємно посидіти увечері біля багаття у колі найкращих друзів!
     Я завжди любила збирати гербарій, лікувальні трави - такі як м'ята, полин, черемош та інші. Великою загадкою для мене була і є природа. Люблю слідкувати за тваринами та доглядати їх.
     Прокидаєшся вранці, відкриваєш вікно і… бачиш, як приємно усміхається тобі вранішнє сонце, чуєш, як безперестанно й весело гомонить річка з потічками… Як приємно скупатися в прохолодній гірській річці!
     Також, Карпати для мене пов'язані з пригодами. Кожна поїздка готувала для мене урок. Літні табори-палатки, здорова їжа, нові друзі, нове захоплення.
     Одного разу, під час поїздки в гори, наша група вирішила прогулятися лісом. Високі ялини і модрини красувалися перед нами і манили нас досебе. Ми йшли, і раптом хтось скрикнув:
     - Дивіться, косуля!
     Ми оглянулися і побачили милу тварину схожу на оленя - тільки без ріг і меншу. Вона нахилила свою довгу шию, їла траву і листочки.
     - Вона ще маленька, видно зголодніла і вирішила попоїсти.
     - Еге, а де її мама? Не може вона сама гуляти! - скрикнула Наталка.
     - Стривайте, не кричіть. Зараз я її сфотографую, - тихо сказала я. Витягнула з рюкзака фотоапарат і натиснула на кнопочку. Тільки я її сфотографувала, як косуля кинулася з переляку і невдовзі зникла за кущами ліщини.
     А ми рушили далі, в гору. Піднімалися весело.
     - Ніколи б не подумав, що в наших лісах ще водяться косулі, - сказав Михайло.
     - А чому ні? - усміхнулася наш провідник, пані Оксана, - У деяких лісах водяться олені і навіть ведмеді. Ми страшенно дивуємося, побачивши в лісі зайця, а для мешканців Карпат це цілком нормально.
     - Щастить їм - кожного дня насолоджуватися такою красою! - зауважила Марійка.
     - Але не всі її розуміють…
     - Як це не розуміють?
     - Для нас надзвичайними є гори, поля, річки, - пояснила пані Оксана, - а для мешканців села цікавими є будинки, трамваї, маршрутки "Пежо"… Трапляються люди, що нищать природу, не думаючи про її красу…
     - Ах, як сумно це чути! - сумно зітхнула Марійка.
     Ліс був густий і темний. Гілки дерев сплелися між собою і закрили голубе небо. Нарешті, ми побачили сонячне проміння, що пробивалося крізь плетево гілок. Наша група вийшла на полонину. Тут паслися отари овець і корів. Пройшовши крізь кущі ліщини, ми помітили дивну хатину, що була схожа на халабуду.
     - Дивіться! - скрикнула Наталка, - Яка дивна хатка!
     - Що це за халабуда? - спитав Михайло.
     - Це не хата, і не халабуда, а справжня карпатська колиба, - пояснила пані Оксана.
     Ми зайшли і остовпіли. Прямо посеред колиби на вогні у величезному казані варилася кулеша. Кімната була мала, а на підлозі - незвичайні "ліжка": гілки ліщини, покриті рядном. Якась дивна атмосфера панувала в колибі. Один чоловік варив кулешу, а другий пильнував овець.
     - Чабани живуть тут і працюють ціле літо, - пояснила нам пані Оксана.
     Увечері нас пригостили кулешею і напоїли теплим молоком. Ось так тепло і смачно закінчилась наша зустріч з Карпатами.