МАЙ СМІЛИВІСТЬ СКАЗАТИ
"НІ" - ЯКЩО ВОНО ТОБІ НЕ ПОДОБАЄТЬСЯ
Ну і властива ж нам, українцям, здатність зациклюватися на чомусь
одному. Спочатку нам щось дуже подобається, а потім ми уже не знаємо,
як цього "чогось" позбутися. Не встигнеш озирнутись, як
це "вподобане" стане для тебе камінцем, де-де - у нирках.
Або ще гірше, піском у печінках... Здогадуєтесь, про що це я? Та
про нашу нікчемну попсу (різновид музики або суміш її з чимось іншим).
Проте вона нам іноді такі "перли" підсовує...
Однією із таких "дорогоцінних перлин" є всіма уже переслухана
і знана напам'ять наша рідна супер-пупер-рок-поп-блюз-соул і дане
вкупі-група "ОЕ". Добре, що українська. Узагалі-то, їм,
на перший погляд, нібито важко чимось "таким" дорікнути.
Файних п'ятірко хлопчиків (особливо, фронт-мен!). Співають виключно
українською мовою. Популярні навіть у Росії! Шанують батьків, часто
приїжджають до рідного Львова. Ввічливі із журналістами, фанатами
і фанатками... Здавалося б, кому ж як не їм, суперменам, та й стати
легендою українського рок-н-ролу! Музичка у них така мелодійна,
романтична і, на перший погляд, не така вже й попсова. Та чи це
рок-н-рол? Аніскільки.
Звичайно, хлопці з "ОЕ", як тільки-но прозвучала критика
з боку шанувальників жанру щодо їхніх зазіхань називатися рокерами,
відразу ж знайшли собі "залізне" виправдання, яке їм самим,
схоже на те, дуже сподобалося. От і вхопилися вони за нього, як
потопаючий хапається за останню соломинку, мовляв, ми - український
мелодійний рок! Це ж треба таке - новий напрям у музиці! До того
ж, суто український. Ги-ги... Мабуть, замало вони слухали цієї музики.
Рок - це штука цікава, але й примхлива. Розумієте, про що я? Він
або рок, або це не він, а -"воно". Мелодійне чи не мелодійне,
а таки "воно". Можна ще -романтичне, любовне чи сексуальне...
Що ж ми маємо? "Там, де нас нема" - це перша круто розкручена
пісня, що з'явилася відразу після набридливого і надокучливого "Мікі
Мауса". Ця пісенька надто вже нагадує одну із невиправдано
забутих або й не знану зовсім переважною більшістю сучасних підлітків
композицію Володимира Івасюка "У мріях ти була". Ця пісенька,
яка піднесла "ОЕ" на вершину популярності, уже тоді не
мала нічого спільного з рок-музикою. Куди їм було до "Ми помремо
не в Парижі" Півнів чи "Країни мрій" ВВ. Може, "Кішка"?
Та за цю пісню їх цілком можна було б притягнути до відповідальності
за відверте переспівування легендарних "Doors" (композиція
"Hallo, I Love You"), а їхнього фронтмена - висміяти за
безсоромне мавпування Джима Мо-ріссона. Що ж до останньої їхньої
"Суперсиметрії", то аж плакати хочеться. Так жалібно Славко
завиває... Не зрозумію тільки, що ж у нього за "таке"
там сталося.
Був ще у них концерт у Львівській опері, зовсім недавно. Нібито
нічого. Та у мене мимоволі з'явилося неприємне відчуття - то вони
що, тепер під Металіку нам закосили? Але все ж, файно було... Талановиті
хлопці, ніде правди діти! А що совісті у них ні краплини немає,
то ми вже їм пробачимо. Сльози течуть повноводними ріками, коли
чуєш їхній "мелодійний рок". Особливо, коли надходить
черга соло на гітарі, то Павлік Гудімов і Юрко Хусточка уже так
вишивають. А тут ще Славко Вакарчук як заплаче... Повний торчок,
коротше.
А ще, написав би котрийсь талановитий сучасний український аналітик
від рок-музики (на зразок російського Арсєнія Троїцкого) якусь-таку
книжечку чи посібник для юних рок-музикантів. Бо вони уже зовсім
з пантелику збилися... Таке враження, що обслухались у магазинах,
маршрутках і барах "Віа гри" і давай на гітарах щось подібне
лабати. А що, людям подобається! До чого тут справжнє мистецтво?
А, може, ми надто суворі до них? Може, вони і справді нічого поганого
не хотіли? Може, вони, бідолахи, і справді хотіли грати рок-н-рол?!.
Та щось їм дуже заважало. Можливо, це було "воно"... Але,
як ми усі знаємо, не буває нічого поганого, щоб у ньому не було
частинки чогось хорошого. От і "ОЕ" продемонстрували нам
те, чого не повинна собі дозволяти справжня рок-група. Нічого, іншим
наука буде. Послухайте, фанати "ОЕ", озирніться довкола
себе! Чи потрібний вам такий рок-н-рол? Якщо так, то продовжуйте
його слухати...
Соломія Паляниця
Школа журналістики ЦТДЮГ, м.Львів
А что Вы думаете по этому поводу?
Если хотите написать нам письмо, щелкните
здесь
К началу раздела
К домашней странице Государственной
библиотеки Украины для детей
|