УМКА     О себе, стране и мире Русский
Українська

Выпуск 2 - 2004



Давайте обсудим













Давайте обсудим

ЧИ ПОВИНЕН Я ТЕРПІТИ НАСИЛЬСТВО?

     Чому у нашому суспільстві сильніший ставиться зневажливо до слабшого? Чи має він право насміхатися, принижувати, знущатися? Чи, може, це нормально? Ніхто з пригноблювачів ніколи не замислюється над тим, що відчуває жертва їхнього насильства. Вони ні на мить не дають собі звіт у тому, що подібні вчинки породжують ненависть...
     Якось ідучи на перерві по коридору своєї рідної школи, я стала свідком досить неприємного для мене епізоду - двоє хлопчаків десь класу шостого насміхалися зі свого однокласника.
     А той, бідолаха, похиливши голову, спокійним кроком ішов собі далі. Вони услід йому вигукували: «Зайка йде! Ха-ха! Подивіться на причанькуватого зайку! Ха-ха!» Мені стало його страшенно шкода, тому й вирішила розповісти про це всім. У той момент у мене виникло бажання підійти до цих розбишак і дати їм скуштувати цей «солодкий пиріг». Та якщо б я так вчинила, то стала б такою, як вони. Тому й пройшла повз них. Та відразу ж запитала себе, що б я відчувала на місці цього учня? Як би я повелася? Як би вчинила?
     Один мій знайомий з дитинства цікавився фізикою. Мріяв стати вченим. Усі називали його диваком. І справді, він жив у власному світі... Проте саме це стало приводом для щоденних насмішок, побоїв і знущань з боку його однокласників. Він довго витримував. Та одного разу вирішив, що стане таким, як усі. Почав випивати, курити, прогулювати уроки і розмовляти ні про що. Одне слово, став «нормальною» людиною. Із мріями довелося попрощатися...
     Ось як мислить жертва насильства:
     «Я учень однієї з львівських шкіл. У моєму класі є хлопець по кличці Портфель (прізвисько змінено з етичних міркувань - автор). Він мене постійно б'є. Я до нього зараз ставлюся дуже погано і ненавиджу його всією душею. Наді мною, звичайно, знущалися й інші, але, так як він, ще ніхто. Пригадую один випадок. Одного разу Портфель взяв баклашку води і обілляв мене. Я тоді пішов і розказав усе класній керівничці, бо що мені лишалося... Тепер про це шкодую, бо це призвело до того, що він почав ще більше знущатися з мене. Ще був один такий випадок, про який мені аж неприємно згадувати. Десь в місяці жовтні на одному з уроків (він тоді сидів за мною), Портфель взяв маркер і обмалював мене. За це мені вдома ще й добряче перепало від батьків. Чи є справедливість? Якби я міг, то я б його убив. Звичайно, до знущань я ставлюся негативно. Я б їх (пригноблювачів - авт.) забив до смерті. Особливо цього Портфеля... Але нічого зробити я не можу.»
     Звичайно, ми можемо цьому тільки поспівчувати. Але багато в чому винна і жертва насильства. Психологія жертви переважно проходить повний цикл насильства.
Це так зване «колесо насильства». Воно, як бачимо, є замкнене. Цикл може повторюватися знову і знову... Проте жертві необхідно у будь-який спосіб вийти з цього замкненого кола.
     Як ми знаємо, у кожному колективі (класі чи компанії) завжди існує чітка ієрархія. Хтось бере на себе роль лідера, а хтось залишається цапом-відбувайлом. Щоб виправити своє становище, жертві не можна приймати запропоновану їй (чи йому) роль. Потрібно виробити чіткий план власної безпеки і припинити боятися. Важливо розповісти про свою проблему людині, якій довіряєш. Така людина зможе зарадити і допомогти. Та у будь-якому разі не забувай, що ти особистість. І справедливість на твоєму боці.

Ірина Братина
Школа журналістики ЦТДЮГ, м.Львів

     А что Вы думаете по этому поводу?
Если хотите написать нам письмо, щелкните здесь

К началу раздела
К домашней странице Государственной библиотеки Украины для детей