От де, люде, Т. Шевченко |
Відкриття, знахідки, гіпотези в біології є результатом діяльності вчених усього світу. Свій внесок у розвиток цієї науки зробили й українські вчені-біологи. Проте не всі вони відомі як у рідній країні, так і за її межами. І тому сьогодні нашій державі, за словами академіка Івана Дзюби, «... конче потрібно повернути Україні імена видатних діячів, митців та вчених “привласнених”.., бо серед них є чимало таких, чиїми іменами пишається весь світ». «Привласнених», або з різних причин замовчуваних.
У виданнях, що рекомендуються в розділі, ти прочитаєш про академіків та членів-кореспондентів НАН України, а також учених — засновників науково-дослідних інститутів і лабораторій, фундаторів нових напрямів досліджень, авторів численних відкриттів у біології. Окремі біобібліографічні розповіді присвячені вченим М.Ф. Кащенку, В.І. Липському, А.М. Окснеру, М.Г. Холодному, І.І. Шмальгаузену. Через астериски рекомендовано спочатку довідкові видання, в яких коротко подано біографії вчених-біологів, а потім — окремі статті про них. Зокрема, про О.В. Палладіна, М.І. Вавилова, М.М. Гришка, К.М. Ситника, О.В. Фоміна, М.О. Максимовича, Ю.Д. Клеопова, О.А. Грановського, О.М. Сєверцова, С.М. Виноградського, О.С. Роговича та ін.
Його називали чарівником. Щоправда, цей титул йому не зовсім подобався. Адже тільки невтомною працею і великою вірою у свою справу Микола Феофанович Кащенко, видатний український зоолог, ботанік, ембріолог, досяг значних успіхів. Народився він на хуторі Веселий (тепер – с. Московка Запорізької області). У 1875 р. закінчив Катеринославську гімназію і вступив до Московського університету на медичний факультет. Ще під час навчання в гімназії він виявив великий інтерес до природничих наук, особливо до зоології і ботаніки. В університеті М. Кащенко захопився працями Ч. Дарвіна і у вільний від лекцій час працював у зоомузеї.
Через матеріальні нестатки М. Кащенко в 1876 р. був змушений перевестися на медичний факультет Харківського університету. Навчаючись, він проводив наукові дослідження у галузі ембріології під керівництвом професора З.І. Стрєльцова. У 1880 році після закінчення університету Микола Кащенко два роки працював асистентом професора. Згодом він захистив докторську дисертацію. У 1886–1888 рр. молодий учений стажувався у Німеччині, пізніше — в Італії на зоологічній станції в Неаполі. У 1889 р. М.Ф Кащенка було призначено професором у щойно відкритий Томський університет на кафедру зоології і порівняльної анатомії. Тут яскраво виявилися багаті обдарування М.Ф. Кащенка, його велика енергія і любов до науки. Учений продовжив дослідження в ембріології. Проте згодом його зацікавила велична і сувора природа Сибіру, особливо фауна цього краю. За короткий час М.Ф. Кащенко зумів створити і добре обладнати кафедру зоології у Томському університеті, налагодити наукову роботу, приділивши найбільше уваги хребетним тваринам, зокрема ссавцям. Микола Феофанович — один з піонерів дослідження фауни Сибіру. Він організував чимало експедицій і написав близько 70 праць, присвячених фауні Сибіру. Важливою заслугою вченого є створення ним у Томську зоологічного музею.
З 1900 року професор М. Кащенко зацікавився плодівництвом. Його захопила ідея створити плодові сади в Сибіру, де їх ніколи не було через несприятливі кліматичні умови. У 1902 р. М.Ф. Кащенко біля купленого ним будинку заклав сад. Тут він вирощував яблуні, вишні, малину, аґрус, смородину, троянди та багато городніх культур: томати, кукурудзу, савойську і брюссельську капусту та ін. У результаті наполегливої праці український учений вивів цінні сорти яблуні, аґрусу, дині, кукурудзи та ін., ставши основоположником наукового садівництва Сибіру.
У 1912 році через погіршення здоров’я М.Ф. Кащенко разом із сім’єю переїхав до Києва. Тут він працював до 1921 р., очоливши кафедру зоології в Політехнічному інституті.
З 1919 р. М. Кащенко — дійсний член Академії наук УРСР. Як і в Сибіру, на невеликій ділянці біля свого будинку вчений заклав дослідний сад. Згодом цей сад було розширено і у 1919 році він став державним академічним Акліматизаційним садом, а М.Ф. Кащенка призначили його директором. Основну увагу він спрямував на вивчення і створення нового асортименту південних плодоягідних рослин, придатних для вирощування у північних областях України. Завдяки роботам М.Ф. Кащенка персик, абрикос, мушмула тут стали звичайними рослинами. Теоретичні основи та практичні прийоми акліматизації, розроблені українським ученим, стали класичними і не втратили свого значення до тепер. Праці М.Ф. Кащенка пережили свого творця і ще довго служитимуть нашій науці.
Помер Микола Феофанович 29 березня 1935 р., похований на Лук’янівському кладовищі, поряд з тим місцем, де колись було його дітище — Акліматизаційний сад, в якому він трудився до своїх останніх днів.
Про великого українського вченого ти прочитаєш у наступних виданнях:
Конотопець Н.І. Микола Кащенко : біогр. повість / Н.І. Конотопець ; худож. оформ. Є.В. Попова .— К. : Молодь, 1980 .— 228 с. : ілюстр. — (Уславлені імена ; вип. 42).
* * *
Береговий П.М. Микола Феофанович Кащенко (1855–1935) / П.М. Береговий, М.А. Лагутіна // Видатні вітчизняні ботаніки .— вид. 2-е .— К., 1969 .— С. 91–96.
Кащенко Николай Феофанович / Т.П. Бабий, Л.Л. Коханова, Г.Г. Костюк [и др.] // Биологи : биогр. справ. — К., 1984 .— С. 294.
Клименко С.В. Ідеї М.Ф. Кащенка надихають на нові звершення / С.В. Клименко // Дім, сад, город .— 2002 .— № 7 .— С. 32–34.
Мазурмович Б.М. Дослідник тварин і творець нових форм рослин / Б.М. Мазурмович // Невтомні шукачі .— К., 1975 .— С. 52–56.
Володимир Іполитович ЛипськийВидатний український учений-флорист, систематик рослин, ботаніко-географ, неперевершений знавець гербарної справи і роботи ботанічних садів Володимир Іполитович Липський народився 1863 року в селі Самостріли на Рівненщині. Його батько, дід і прадід були священослужителями. У 1873 р. родина Липських переїхала до м. Житомира. Після закінчення гімназії Володимир продовжив навчання в Києві в Колегії Павла Галагана. У 1882 р. він закінчив її із золотою медаллю і вступив до Київського університету св. Володимира на природниче відділення фізико-математичного факультету. У вільний від навчання час студент В. Липський під керівництвом завідувача кафедри І.Ф. Шмальгаузена досліджував флору Київської губернії і Поділля, впорядковував гербарій.
Після закінчення в 1886 р. університету В.І. Липський працював у ньому до 1893 р. Його було прийнято у члени Київського товариства природодослідників, за дорученням якого він вивчав флору Бессарабії. Протягом 1889–1895 рр. молодий учений досліджував мало вивчену флору регіонів Кавказу. В одній із праць Володимир Іполитович згадував, що пройшов пішки Кавказом близько 10 тис. верст. Підсумком цих досліджень стала праця В.І. Липського «Флора Кавказа...». На той час це було найповнішим зведенням із флори Кавказу. Свого значення ця праця не втратила і тепер. Неоціненний вклад вніс український вчений і в дослідження флори Середньої Азії. Його праця «Флора Средней Азии» використовується багатьма науковцями як першоджерело. В.І. Липський — один з небагатьох природодослідників, який побував на всіх континенти земної кулі крім Австралії та Антарктиди. Він один з перших описав флору Індонезії, Тунісу, Алжиру та Середньої Азії. В Україні вчений дослідив рослинність сухого лиману на півдні, мінеральні радіаційні джерела на Житомирщині, водорості Чорного моря.
На початку 1894 р. В.І. Липський переїхав до Петербурга і майже чверть століття віддав найстарішій науковій установі — Петербурзькому ботанічному саду. Саме тут розкрився його талант флориста-систематика, ботаніко-географа, невтомного мандрівника. Він дав повну характеристику рослин Петербурзького ботанічного саду, підготував путівник для відвідувачів, а також написав його історію.
У 1918 р. В.І. Липський переїхав до Києва. Він брав найдіяльнішу участь в організації Української Академії наук та розробці плану її ботанічного саду. Постановою уряду 1919 року його будівництво планувалося на території Голосіївського лісу, але цьому не судилося збутися. Пізніше В.І. Липський порушив питання щодо придбання земельної ділянки для ботанічного саду на схилах Дніпра. Його клопотання було задоволено і нині цей сад носить ім’я послідовника В.І. Липського Миколи Гришка. Не всі знають, що теперішній Державний ботанічний сад Академії наук України — гордість української науки — побудовано за планом Володимира Іполитовича Липського.
1919 року В.І. Липського одноголосно обирають дійсним членом Української Академії наук, 1920 р. — членом правління УАН, 1921 р. — віце-президентом, 1922 р. — президентом ВУАН. У 1928 р. академіка В.І. Липського було обрано членом-кореспондентом Академії наук СРСР. Учений мав світове визнання, займав посаду президента найвищої наукової організації, проте він добровільно залишив цей пост. Будучи високоосвіченою і глибоко інтелігентною людиною академік В.І. Липський не міг миритися з кон’юнктурщиною та вульгаризацією науки, що поступово охоплювали всі сфери діяльності Української Академії наук у 20-ті роки. Він переїхав до Одеси і став директором ботанічного саду університету. В.І. Липський доклав багато зусиль для організації в ньому науково-дослідної роботи, розширення та покращення його колекцій.
Академік В.І. Липський був геніальним ученим. Він особисто відкрив і описав 4 нові для науки роди і понад 220 видів рослин, зібрав величезні колекції для природничих музеїв, написав понад 100 наукових праць. На його честь вітчизняні і зарубіжні вчені назвали два нові роди (Липскія і Липскіелла) та 54 нові види рослин (ковила Липського, молочай Липського, чебрець Липського, клен Липського тощо), які ввійшли у флористичні зведення всіх країн. Випадок унікальний: небагато є у світі вчених-ботаніків, чиє ім’я було б відзначено такою великою шаною.
В.І. Липський помер 24 лютого 1937 р. в Одесі. У 50-х роках могилу вченого і надгробний пам’ятник було зруйновано, а місце поховання втрачено. Так неперевершений знавець рослинного світу залишився без останнього прихистку на своїй рідній землі. Лише на прохання Президії Академії наук України у 1990 р. виконком Одеської міської ради прийняв постанову «Про увічнення пам’яті академіка Володимира Липського». А до цього часу вітчизняні дослідники з невідомих причин майже зовсім не згадували про видатного українського вченого.
Про його життя та діяльність ти зможеш прочитати в наступних виданнях:
Береговий П.М. Володимир Іполитович Липський / П.М. Береговий, М.А. Лагутіна // Видатні вітчизняні ботаніки .— Вид. 2-е .— К., 1969 .— С. 119–123.
Доброчаєва Д.М. Життя, повне сонця і тепла / Д.М. Доброчаєва, Г.П. Мокрицький // Аксіоми для нащадків : укр. імена у світовій науці .— Л., 1991 .— С. 169–185.
Липский Владимир Ипполитович / Т.П. Бабий, Л.Л. Коханова, Г.Г. Костюк [и др.] // Биологи : биогр. справ. — К., 1984 .— С. 373–374.
Осіюк Л. Дослідження вищих рослин ученими Київського університету св. Володимира / Л. Осіюк // Біологія і хімія в шк. — 1999 .— № 5 .— С. 47.
Салівон А. Володимир Іполитович Липський (1863–1937) / А. Салівон // Біологія і хімія в шк. — 1998 .— № 4 .— С. 41–42.
Шендеровський В. Неперевершений знавець природи / В. Шендеровський // Уряд. кур’єр .— 2003 .— 19 лип. — С. 11.
Відомий учений-ліхенолог1, фундатор Національного ліхенологічного гербарію України, професор, доктор біологічних наук, член-кореспондент НАН України — людина з надзвичайною всебічністю інтересів та уподобань, Альфред Миколайович Окснер народився 8 лютого 1898 р. у м. Єлизаветграді (нині Кіровоград). У 1917 р. він закінчив гімназію, а в 1924 р. — Київський вищий інститут народної освіти (тепер Національний університет ім. Т.Г. Шевченка). Ще в студентські роки він виявив нахил до наукової роботи і працював у лабораторії університетського ботанічного саду.
Водночас з навчанням у 1920–1922 роках А.М. Окснер викладав природознавство в середніх школах та сільськогосподарському технікумі Кіровограда. Він захоплено вивчав місцеву флору вищих рослин. За наслідками цих досліджень у 1922 р. вийшла перша друкована праця Альфреда Миколайовича — про рідкісні та цікаві квіткові рослини Кіровоградщини. У 1935 р. за значний вклад у ліхенологічну науку А.М. Окснеру без захисту дисертації було присуджене наукове звання кандидата біологічних наук, у 1942 р. — наукове звання доктора біологічних наук, у 1943 р. — звання професора. У 1972 році вченого було обрано членом-кореспондентом НАН України.
Сьогодні важко переоцінити значення досліджень А.М. Окснера в таких напрямах науки, як флористика (наука про різноманітність рослинного світу, особливості розподілу рослин за географічними, кліматичними та екологічними факторами), систематика, філогенія лишайників (наука про походження та генетичні зв’язки біологічних груп, про їх спорідненість та подібність), ботанічна географія та фітоценологія (наука про рослинні угруповання, їх класифікацію та поширення на земній кулі).
Професор А.М. Окснер був блискучим систематиком. Він опи-сав близько ста нових для науки таксонів рослин. Підсумком досліджень ліхенофлори України є фундаментальна робота вченого «Флора лишайників України».
З ім’ям А.М. Окснера пов’язаний дуже важливий етап у розвитку ботаніки та географії рослин у цілому. Він є одним із засновників всесвітньо відомої української школи історичної географії криптогамних рослин.
А.М. Окснер вражав оточуючих інтелігентністю, глибокими знаннями в декількох науках, вільним володінням багатьма європейськими мовами. Також він захоплювався історією культури, живописом, театром і літературою, музикою, особливо класичною.
Вивчення спадщини професора А.М. Окснера розпочалося лише після 1987 р. (через 14 років після його смерті). Йому довелося працювати в часи сталінських репресій та лисенківських переслідувань, і, мабуть, через це залишились неопублікованими такі відомі його роботи, як «Ліхенофлора Уралу», «Определитель лишайников Советской Арктики» та інші.
Альфред Миколайович Окснер залишив по собі багато учнів та послідовників. У 1998 році до 100-річчя від дня народження видатного вченого було приурочено декілька наукових форумів, випущено ювілейний конверт України. У тому ж році на базі Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України було засновано премію А.М. Окснера за кращу молодіжну роботу в галузі практичного використання лишайників, яку присуджують за результатами конкурсу раз на 2–3 роки.
Про А.М. Окснера ти прочитаєш у наступних статтях:
Кондратюк С.Я. До 105-річчя з дня народження Альфреда Миколайовича Окснера / С.Я. Кондратюк // Все для вчителя .— 2003 .— № 1–2 .— С. 22–23.
Кондратюк С.Я. Альфред Миколайович Окснер : до 100-річчя з дня народж. / С.Я. Кондратюк // Паросток .— 2000 .— № 1 .— С. 10–14.
Окснер Альфред Николаевич / Т.П. Бабий, Л.Л. Коханова, Г.Г. Костюк [и др.] // Биологи : биогр. справ. — К., 1984 .— С. 468.
Видатний український ботанік, фізіолог рослин, мікробіолог, засновник вітчизняної школи фізіологів рослин, академік Всеукраїнської академії наук, заслужений діяч науки Микола Григорович Холодний народився у російському місті Тамбові, де його батько (родом з Переяслава, що на Київщині) учителював у місцевій гімназії. У 1900 р. після закінчення з золотою медаллю гімназії Микола Холодний вступив до університету св. Володимира (нині Національний університет ім. Т.Г. Шевченка) на природниче відділення фізико-математичного факультету. Після завершення навчання в 1906 році та отримання диплому М.Г. Холодний залишився на факультеті для підготовки дисертації і подальшої викладацької роботи. У 1909 р. майбутній учений прочитав пробні лекції з мікробіології і йому було присвоєне звання приват-доцента з правом читання лекцій на кафедрі фізіології рослин. Упродовж сорока років Микола Григорович викладав мікробіологію в університеті. двосторонній характер зв’язку між атмосферою Землі та її біосферою. М.Г. Холодний та В.І. Вернадський накреслили програму досліджень «повітряних» вітамінів.
Значні дослідження академік М.Г. Холодний провів у галузі мікробіології. Вивчаючи мікроорганізми водойм і ґрунту він застосував власні методи. Тепер ними користуються мікробіологи всього світу.
Академіку М.Г. Холодному належать оригінальні гіпотези щодо виникнення органічних речовин на Землі абіогенним шляхом. У світоглядно-філософських працях учений порушує кардинальні питання взаємовідносин людини і природи, місця людини в космосі та проблеми сталого гармонійного розвитку. Свої філософські погляди він узагальнив у книзі «Думки натураліста про природу і людину».
Микола Григорович Холодний жив для науки, усього себе віддаючи улюбленій роботі. Ім’я вченого у 1971 р. присвоєне Інституту ботаніки НАН України. З 1972 р. в Академії Наук УРСР заснована премія імені М.Г. Холодного, яка присуджується за видатні праці у галузі ботаніки і фізіології рослин. Перший президент Академії Наук України В.І. Вернадський називав М.Г. Холодного одним з найбільших вітчизняних біологів.
Докладніше про видатного вченого можна прочитати у виданнях:
Береговий П.М. Микола Григорович Холодний / П.М. Береговий, М.А. Лагутіна // Видатні вітчизняні ботаніки .— Вид. 2-е .— К., 1969 .— С. 192–196.
Матвійчук О. Його іменем названо інститут / О. Матвійчик, Н. Струк // Пам’ять століть .— 2006 .— № 6 .— С. 188–189.
Микола Григорович Холодний — ботанік і мікробіолог / Матеріал підгот. М. Кушнір, С. Мілюкова // Біологія .— 2007 .— № 16–18 .— С. 8–9.
Холодный Николай Григорьевич / Т.П. Бабий, Л.Л. Коханова, Г.Г. Костюк [и др.] // Биологи : биогр. справ. — К., 1984 .— С. 674–675.
Хомляк М.М. Микола Григорович Холодний та його фітогормональна теорія / М.М. Хомляк // Країна знань .— 2003 .— № 1 .— С. 27–29.
Шаров І. Холодний Микола Григорович / І. Шаров // 100 видатних імен України .— К., 1999 .— С. 449–452.
Іван Іванович ШмальгаузенПраці І.І. Шмальгаузена ввійшли до золотого фонду вітчизняної і світової науки. Як людина і вчений він відзначався великим талантом дослідника, глибокою принциповістю, величезним працелюбством, безмежною любов’ю до людей і науки. І.І. Шмальгаузену були властиві почуття нового, невпинний пошук істини. Він написав понад 200 наукових праць з еволюційної морфології, ембріології, експериментальної біології, екології, генетики, філогенії тварин і теорії еволюції.
Один із найвидатніших учених ХХ століття Іван Іванович Шмальгаузен народився 1884 року в Києві. Його батько, Іван Федорович, — відомий ботанік, професор Петербурзького та Київського університетів, помер дуже рано. Іван, закінчивши у 1901 році Першу київську чоловічу гімназію, вступив до Імператорського університету св. Володимира на фізико-математичний факультет. Під впливом лекцій видатного вченого О.М. Сєверцова Іван Шмальгаузен уже в студентські роки розпочав дослідження з порівняльної анатомії. Його праця з вивчення розвитку кінцівок земноводних була відзначена золотою медаллю університету. Навчався І.І. Шмальгаузен з перервами: спочатку був виключений з університету за участь у студентських заворушеннях, потім відновився, але невдовзі (під час революції 1905–1907 рр.) університет було закрито. І.І. Шмальгаузену довелося заробляти на життя. Диплом він одержав тільки 1909 року.
У 1912 р. на запрошення свого вчителя О.М. Сєверцова — професора Московського університету, І.І. Шмальгаузен переїхав у Москву і став працювати асистентом, а потім доцентом на його кафедрі порівняльної анатомії. У 1913 р. він блискуче захистив магістерську дисертацію, а в 1916 р. — докторську. З 1918 по 1921 рік І.І. Шмальгаузен працював у Воронезькому університеті, з 1921 по 1937 рік — у Київському. У 20–30-і роки вчений працював дуже напружено, паралельно в Москві й Києві, поєднуючи наукову, викладацьку й організаторську діяльність. Він був професором і завідувачем кафедри Вищого інституту народної освіти (з 1921 р.), дійсним членом Всеукраїнської академії наук (з 1922 р.), організатором і керівником кафедри експериментальної зоології та ряду інших наукових установ, об’єднаних у 1930 р. в Інститут зоології і біології ВУАН (нині Інститут зоології ім. І.І. Шмальгаузена НАН України). Академік І.І. Шмальгаузен був першим директором цього інституту (1930–1941 рр.).
Створивши власну наукову школу, І.І. Шмальгаузен не втратив тісних зв’язків зі своїм вчителем. Після смерті О.М. Сєверцова він став визнаним лідером радянських еволюційних морфологів і ембріологів, безпосереднім керівником досліджень, які проводилися тоді в цих напрямах у Москві та Києві.
Лабораторії, в яких працював учений, стали центрами розвитку експериментальної біології — нової галузі науки. Праця вченого «Фактори еволюції» є цінним внеском не лише в теорію еволюції, а й у нову галузь знань — еволюційну генетику.
В останні роки життя академік І.І. Шмальгаузен захоплювався розробкою математичних методів біологічних досліджень. Великого значення він надавав біологічній кібернетиці, цікавився проблемами біоніки та іншими найновішими напрямами в науці. Учений показав, що організм — складна система, здатна до авторегуляції, тобто до саморозвитку і виправлення порушень розвитку, викликаних несприятливими умовами. Розвиток від яйцеклітини до дорослої особини І.І. Шмальгаузен розглядав як процес, який суворо регулюється на всіх рівнях організації — на рівні клітини, тканини і організму. Іван Іванович працював над книжкою з біологічної кібернетики, але закінчити її не встиг. Посмертно вийшла збірка його статей «Кібернетика та еволюція».
Видатний учений І.І. Шмальгаузен помер у Москві 7 жовтня 1963 р. Детальніше про його особисте життя та вчення ти прочитаєш у наступних статтях:
Дзеверін І. Іван Іванович Шмальгаузен : (до 120-річчя від дня народж.) / І. Дзеверін // Хімія. Біологія .— 2004 .— № 22 .— С. 3–11.
Мазурмович Б.М. Невтомний шукач / Б.М. Мазурмович // Невтомні шукачі .— К., 1975 .— С. 65–71.
Шмальгаузен Иван Иванович / Т.П. Бабий, Л.Л. Коханова, Г.Г. Костюк [и др.] // Биологи : биогр. справ. — К., 1984 .— С. 709–710.
* * *
Биологи : биогр. справ. / авт. Т. П. Бабий, Л. Л. Коханова, Г. Г. Костюк [и др.] .— К. : Наук. думка, 1984 . — 815 с. : портр.
Мороз І. В. Учені-біологи України : додаток / І. В. Мороз // Словник-довідник з біології / І. В. Мороз, Л. І. Мороз .— К., 2001 .— С. 350–377.
Шухова Е. Учені-біологи України : [довідник] / Елеонора Шухова, Вікторія Гончарова // Біологія і хімія в шк. — 1998 .— № 1 .— С. 36–43.
* * *
Береговий П. М. Володимир Миколайович Любименко (1873–1937) / П. М. Береговий, М. А. Лагутіна // Видатні вітчизняні ботаніки .— Вид. 2-е, (переробл. і доповн.) .— К., 1969 .— С. 168–171.
Береговий П. М. Михайло Олександрович Максимович (1804–1873) / П. М. Береговий, М. А. Лагутіна // Видатні вітчизняні ботаніки .— Вид. 2-е, (переробл. і доповн.) .— К., 1969 .— С. 31–33.
Береговий П. М. Панас Семенович Рогович (1812–1878) / П. М. Береговий, М. А. Лагутіна // Видатні вітчизняні ботаніки. — Вид. 2-е, (переробл. і доповн.) .— К., 1969 .— С. 31–33.
Береговий П. М. Олександр Васильович Фомін (1869–1935) / П. М. Береговий, М. А. Лагутіна // Видатні вітчизняні ботаніки . — Вид. 2-е, (переробл. і доповн.) .— К., 1969 .— С. 31–33.
Вівчарик О. Тріумф і трагедія вченого : 60 років тому загадково помер Юрій Клеопов : [Ю. Д. Клеопов (1902–1943)] / Олександр Вівчарик // Укр. сл. — 2004 .— 14–20 квіт. — С. 12.
Кобів Ю. Й. Дослідник карпатської флори : [О. Волощак (1835–1918)] / Ю. Й. Кобів // Аксіоми для нащадків : укр. імена у світовій науці : зб. нарисів / упоряд. і передм. О. К. Романчика .— Л., 1991 .— С. 212–219.
Кобів Ю. Й. Творці українського природознавства Іван Верхратський та Микола Мельник / Ю. Й. Кобів // Аксіоми для нащадків : укр. імена у світовій науці : зб. нарисів / упоряд. і передм. О. К. Романчика .— Л., 1991 .— С. 220–235.
Козирський В. Видатний американський учений ... з Волині : [О. А. Грановський (1887–1976)] / Володимир Козирський, Василь Шендеровський // Уряд. кур’єр .— 2002 .— 12 січ. — С. 13.
Кокіна О. В. Бессер — видатний учений-ботанік ХІХ ст. / Ольга Кокіна // Біологія і хімія в шк. — 1997 .— № 4 .— С. 46–47.
Мазурмович Б. М. Він розкривав закони еволюції : [О. М. Сєверцов (1866–1936)] / Б. М. Мазурмович // Невтомні шукачі .— К., 1975 .— С. 57–64.
Матвійчук О. Біолог Олександр Топачевський : [О. В. Топачевський (1897–1975)] / Олена Матвійчук, Неонім Струк // Пам’ять століть .— 2006 .— № 6 .— С. 162–163.
Матвійчук О. Видатний біохімік і педагог : [Є. Ф. Сопін (1917–1973)] / Олена Матвійчук, Неонім Струк // Пам’ять століть .— 2006 .— № 6 .— С. 128–129.
Матвійчук О. Перший український палеоботанік : [О. С. Рогович (1812–1878)] / Олена Матвійчук, Неонім Струк // Пам’ять століть .— 2006 .— № 6 .— С. 126–127.
Мацелюх Б. Тридцять років у Пастерівському інституті : (до 150-річчя від дня народж. укр. мікробіолога Сергія Виноградського) : [С. М Виноградський (1856–1953)] / Богдан Мацелюх, Василь Шендеровський // Уряд. кур’єр .— 2006 .— 16 верес. — С. 11.
Стріха М. Портрет ученого на тлі сучасності : (до 80-річчя академіка Костянтина Ситника) / Максим Стріха // Україна молода .— 2006 .— 3 черв. — С. 5.
Шаров І. Палладін Олександр Володимирович (1885–1972) / Ігор Шаров // 100 видатних імен України .— К., 1999 .— С. 301–304.
Шендеровський В. Африка, метелики і Київ : виповнилося 100 років від дня народж. всесвітньо відомого біолога Бориса Балінського [1905–1997] / Василь Шендеровський // Україна молода .— 2005 .— 15 верес. — С. 13.
1. Ліхенологія — наука про лишайники, їхню будову, особливості поширення та практичне значення.
