Наше суспільство переживає період переоцінки цінностей. Для нас сьогодні найвищі цінності — людський розвиток і гідність, духовність і свобода, рівність і солідарність, громадянське суспільство та демократія, єдність і правова держава, міжнаціональна і міжконфесійна злагода, взаємна повага і толерантність, справедливість і добро. А основним постулатом Програми Уряду «Назустріч людям» є вільна людина у справедливій державі, задоволення її культурних, духовних, освітніх потреб шляхом створення єдиного національного інформаційного і культурного простору; неухильне забезпечення безперешкодного доступу громадян до інформації, світових електронних бібліотек та інтеграція у світовий науково-освітній простір; розширення кола соціальних гарантій. Отож, у центрі уваги сьогодні людина, а насамперед — дитина. Адже діти, — за твердим переконанням всесвітньо відомої дитячої письменниці Астрід Ліндгрен, — «найважливіше, що є в житті». І якщо ми хочемо зробити світ кращим, то розпочинати потрібно з дітей, бо вони ще не погрузли в буденних упереджених поглядах і здатні до прогресивних змін. Спираючись на цю систему цінностей, Міністерством культури і туризму України розроблено проект програми «Культура великого народу починається з душі маленької дитини» та концепцію «Програми для дітей з обмеженими фізичними можливостями», пов’язані з дитячою культурою та правами дитини. Покращення соціального і правового захисту української родини, дітей–сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, розв’язання проблем дитячої бездоглядності і безпритульності, створення належних умов для соціально-психологічної адаптації дітей, реалізація їхніх прав на сімейне виховання та здоровий розвиток, а також створення, у тому числі, в сільській місцевості, соціальної інфраструктури (навчальних закладів, закладів охорони здоров’я та культури) для дітей — головні принципи і напрями, що зафіксовано у значущому для нас з вами документі — Указі Президента України від 11 липня 2005 року «Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей». Всі ці документи є свідченням пильної уваги з боку держави до дитини — майбутнього громадянина України.
Мета нашого зібрання сьогодні — обговорити ті соціальні гарантії, які дитячі бібліотеки надають тепер, а в майбутньому зможуть їх розширити для своїх користувачів–дітей, а також розглянути модель дитячого читання, розкрити різні підходи до проблеми дитячого читання. Слід зазначити, що однією з найхарактерніших рис сучасного суспільного життя є інформатизація. На сучасного читача значно впливає зростаючий обсяг інформації, збільшення кількості різноманітної друкованої продукції, поширення відео-, аудіо-, електронних документів, зміна психології споживача інформації. А отже, головна проблема сьогодні — це проблема вибору. Як відрізнити потрібну інформацію від непотрібної, глибоку від поверхневої, корисну від беззмістовної? Цілком очевидно, що ні в якому випадку не можна, більше того, небезпечно «навалити» існуючу лавину інформації на дитину, підлітка — він просто «захлинеться» у бездонному інформаційному морі. Наше завдання — навчити дитину читати потрібну літературу, самостійно знаходити інформацію, виробити у неї навички критичної оцінки. Це і стане основою подальшого розвитку, сформує вміння працювати з різними видами інформації, виховає культурну, духовно багату особистість. Одним з головних засобів розвитку особистості, її інтелекту, культури, освіти і поглиблення знань є читання. Дитяче читання — явище не просте, це середовище спілкування, самопізнання, збагачення знаннями про життя та долі різних людей і, звичайно, джерело насолоди. Сьогодні на читання впливають економічні фактори, технічний рівень розвитку суспільства, стан видавничої справи, книжкової торгівлі, бібліотечної справи, рівень освіти читачів–дітей, наявність у них вільного часу. Шановні друзі, ми повинні зрозуміти, що в бібліотеку прийшли нові технології, які відкривають перед юними читачами величезні можливості. Але читання для сучасної дитини за сьогоденної зростаючої функціональної неграмотності, на наш погляд, — це головна технологія вчора, сьогодні і завтра. Тому сьогодні проблема пробудження, поновлення і розвитку інтересу до читання набуває особливого значення.
Для майбутнього кожної нації надзвичайно важливо, як проходить процес входження дітей у світ книжкової культури, в якому стані знаходиться сфера підтримки читання юних. Тому кожен виступ бібліотекаря чи педагога на захист дитячого читання це — занепокоєння нашого суспільства зниженням рівня грамотності та читання серед дітей і підлітків. У країнах, де розвиток інтелектуального і культурного потенціалу дитинства є пріоритетними, розробляються програми читання на державному рівні. Усвідомлення важливості підтримки читання і, особливо, читання дітей і підлітків, протягом останніх десятиріч стало предметом опікування з боку держави і суспільства в багатьох країнах світу. У ряді європейських країн дитяче читання введено в ранг національної політики.
У світовій практиці напрацьовано значний досвід щодо вирішення проблеми «кризи читання». Отже, я хочу зупинитися на різних заходах на «захист читання», стимулювання читання, «терапії читання», які проводяться у багатьох країнах. До вирішення проблеми поширення читання все інтенсивніше підключаються впливові міжнародні організації: ЮНЕСКО, ІФЛА, Міжнародна асоціація читання, Міжнародна рада з книг для дітей та інші. Велику увагу ролі дитячих бібліотек та дитячому читанню було приділено на 68-й Конференції ІФЛА, яка проходила у Глазго в серпні 2002 року. Британські колеги відзначили, що в їхній країні діють державні програми, розраховані на подружжя, які тільки чекають дитину. Малюк лише з’явився на світ — його вже чекає перша книга і запрошення до бібліотеки. Співробітники Зразкової дитячої бібліотеки вважають, що діти, які з дитинства звикли жити серед книжок, звикають до читання, як каченята до плавання.
Слід зазначити, оскільки в багатьох країнах читацька активність населення або знижується, або залишається на тому ж рівні, чи росте дуже повільно, політика залучення до читання поступово переходить з рівня відомчих завдань бібліотек, шкіл, книговидавців на рівень національних. У деяких країнах (Франція, Німеччина, Великобританія, Нідерланди, Швеція) вона стає турботою держави, в інших — здійснюється за підтримки держави, навіть у тих випадках, коли нею займаються громадські організації.
Позитивні зміни відбуваються і у наших сусідів — росіян. Російські спеціалісти розробили національну програму «Читання», в якій проблеми читання поставлені в один ряд з важливими державними завданнями захисту, збереження і розвитку національної культури. Було визначено також і головний напрямок у роботі з дітьми — навчити дітей насолоджуватися читанням: «ненависне зробити привабливим, немиле — улюбленим, обов’язкове перетворити в дарунок долі, навчання в потребу душі, батьківські муки — в радість спілкування з читаючою дитиною». А щоб досягти цього, необхідно об’єднати зусилля державних органів, бібліотек, шкіл, видавництв, письменницьких організацій, засобів масової інформації, громадських організацій та благодійних фондів.
Шановні колеги! Ми вивчили світовий досвід, який показує, що велика ефективність досягається лише в тих випадках, коли вдається перебороти відомчі бар’єри й організувати цю політику в національному масштабі, як погоджену і цілеспрямовану систему заходів для вирішення проблем у галузі читання і функціональної грамотності. Останніми роками виник і розвивається міф про те, що діти перестали читати. Так це чи ні? Що читають сучасні діти? Якщо не читають, то чому? Що для них читання? Які зміни проходять сьогодні в дитячому читанні? Як ми їх розцінюємо? Чи можемо ми підтримувати ті з них, які здаються нам позитивними? Чи можемо ми протистояти тим, які нам не подобаються? Сьогодні нам особливо важливо знати реальну картину дитячого читання, картину, яка б ґрунтувалася не лише на емоціях та власному досвіді, але й мала б під собою реальну наукову основу. Та, на жаль, створити повну і достовірну картину читання на сьогодні дуже складно. Це підтверджує і той факт, що в незалежній Україні не було проведено жодного Державного всеукраїнського соціологічного дослідження дитячого читання, не прийнято жодної загальнодержавної програми в галузі дитячого читання. Сталося так, що читаюча дитина «випала» зі сфери академічної науки і стала об’єктом прикладних досліджень, які спираються на різні методичні та методологічні підходи. Бібліотекарі — ті, хто особливо стурбовані проблемами дитячого читання, — впродовж останнього десятиліття не отримували нових багатоаспектних знань про те, як змінюється дитина–читач, як проходить зміна моделі читання, як формується репертуар дитячої книги, як поповнюються фонди бібліотек тощо. Не маючи ніяких даних від соціологів, бібліотекарі самостійно вивчали і вивчають дитяче читання в контексті бібліотечного обслуговування. Але, на жаль, вивчення дитячого читання має одну негативну обставину — відсутність координації навіть тих небагатьох сил, які є. І, як наслідок, значні прогалини в проблематиці. Хочу сказати про те, що сьогодні не досліджується цілий ряд надзвичайно важливих питань, серед яких найбільш виділяються наступні:

• реалізація права дитини на читання і доступність дитячої книги, потреби дітей і особливо в сільській місцевості;
• вплив на дитяче читання «екранної культури», нових інформаційних технологій (таких досліджень дуже мало і носять вони, здебільшого, локальний характер);
• вивчення мало читаючих і практично не читаючих дітей — у перспективі потенційно неграмотні дорослі;
• вплив на соціалізацію особистості масової культури, в тому числі, низькопробної, агресивної, духовно бідної друкованої продукції;
• сімейні читання і проблеми розриву культурних зв’язків між поколіннями (які є результатом виховання в «не читаючих сім’ях»).

Вивчення читацького попиту, змін у дитячому читанні, які виникають під впливом економічних, соціальних, культурних, освітніх факторів розвитку суспільства, важливі для проведення культурної, видавничої, освітньої політики. Результати цих досліджень повинні послужити базою для прийняття рішень у сфері дитинства (і для захисту кандидатських дисертацій).
В Україні вивчення читачів, читацьких запитів, інтересів та потреб було започатковано у першій половині ХІХ століття видатними педагогами України — Миколою Корфом, Христиною Алчевською, Борисом Грінченком. З 1924 р. в Україні розпочинається період організованого вивчення читачів силами бібліотек. Дитячі бібліотеки, які розглядалися бібліотекознавцями як педагогічні установи, стали основними центрами вивчення дитячого читання. У цей період слід відзначити такі дослідження, як «Що читають сільські діти» (1936) Київської центральної дитячої бібліотеки та «Юний читач — учень 4–7 кл.» (1937), проведеного відділом дитячого читання Українського науково-дослідного інституту педагогіки. Результатом роботи вивчення читачів у
30-х рр. стало формування нових уявлень про технологію молодого читача, структуру читацьких інтересів дітей, рівень їх начитаності, співвідношення попиту на літературу і його задоволення. З 1988 року, згідно з наказом Міністерства культури УРСР «Про створення соціологічної служби по вивченню читання в бібліотеках Міністерства культури УРСР», в бібліотеках почали створюватися самостійні соціологічні служби, при науково-дослідних відділах — сектори соціології читання дітей. Тематика досліджень 90-х років була найрізноманітнішою, причому, проблема вивчення читачів та читання мала суспільне, соціальне та професійне значення і розглядалась у трьох основних напрямках: соціально-демократичному, аналізуванні читацьких потреб і дослідженні психології читача.
Першим дослідженням комплексного характеру, проведеним Державною Республіканською бібліотекою УРСР для дітей, стало «Запити та інтереси дітей у галузі книги і читанні, їх формування і задоволення в умовах сучасного села» (1971–76 рр.). Вивчення показало, що інтерес до книги у сільських школярів сталий, а для 70% учнів 2–8 кл. читання — улюблене заняття у вільний час, 57 % дітей читають щоденно. Слід згадати про соціологічні дослідження «Читацькі інтереси та попит на українську художню літературу в бібліотеках республіки» (1988–1992 рр.) та його другий етап «Особливості читання дітьми молодшого шкільного віку української художньої книги» (1991–92 рр.), проведені трьома республіканськими бібліотеками та Луганською, Одеською, Тернопільською, Черкаською, Київською обласними бібліотеками. За результатами досліджень, перед бібліотеками були поставлені нові завдання: формування національної свідомості дітей засобами української книги, вивчення та задоволення національно-культурних потреб дітей в українській книзі. Матеріали дослідження Державної дитячої бібліотеки України 1991–92 рр. «Читацькі потреби дітей та підлітків та стан їх задоволення в ЦБС України» показали, що 54,7% опитаних дітей звертаються до бібліотеки для задоволення своїх читацьких захоплень, а при виборі книг у них переважають пізнавально-освітні мотиви і вимоги шкільних програм.
Тож, у читачів–дітей ХХ ст. інтерес до книги і читання був великий і різноманітний. Але на межі тисячоліть стрижнем всіх соціологічних досліджень залишається юний користувач з його інформаційними потребами та запитами. І невипадково одним з пріоритетних напрямів сьогодні є вивчення трансформації потреб користувачів дитячої бібліотеки. Результати дослідження, проведені дитячими бібліотеками України — «Що читають діти Криму» (Республіканська дитяча бібліотека Криму); «Шкільна програма і запити читачів» (Запорізька ОДБ); «Твій вільний час і світ твоїх захоплень» (Закарпатська ОДБ); «Читацькі запити дітей і підлітків та стан їхнього задоволення в районних дитячих бібліотеках» (Тернопільська ОДБ); «Трансформація ціннісних орієнтирів читачів на межі тисячоліть» (Житомирська ОДБ); «Сучасний читач дитячої бібліотеки» (Хмельницька ОДБ); «Проблеми та тенденції дитячого читання. Сучасний стан» (Миколаївська ОДБ); «Твоя скарбничка імен і томів ХХІ століття» (Центральна бібліотека ім. Т.Г. Шевченка для дітей м. Києва). Всі вони підтверджують, що сьогодні юний читач — якісно новий тип читача з новою моделлю читання. На початку ХХІ століття діти дійсно читають «не те» і «не так», як попередні покоління. Однак, вони, безумовно, читають. Слід зважити на те, що зараз інтенсивно йде процес трансформації, докорінної зміни читацьких уподобань юних. Змінюються практично всі характеристики дитячого читання: статус читання, його тривалість, характер, способи роботи з друкованим текстом, репертуар читання дітей, мотиви і стимули читання. Змінюються і джерела отримання друкованої інформації. Відбувається заміна старої моделі засвоєння дітьми книжкової культури новою. Діти, безумовно, читають, але інакше, ніж раніше, а також не завжди ті твори, які любили їхні батьки.
Як правило, більша частина тих, хто любить читати — дошкільники та діти молодшого шкільного віку. Та, на жаль, сьогодні помітна тенденція повільного входження дитини–дошкільника у книжкову культуру, а також зниження інтересу до читання деяких груп молодших школярів і підлітків. Суттєва різниця спостерігається між читанням дівчаток і хлопчиків. Чим старшою стає дитина, тим менше часу відводить вона на читання, і її читання стає більш «діловим», ніж «вільним». Як свідчать соціологічні дослідження, читання у структурі дозвілля перемістилося на 4–6 місця. Змінюється і сприйняття друкованого тексту та інформації, воно стає поверхневим і фрагментарним, «мозаїчним», «кліповим», і як результат, дитині все важче сконцентрувати увагу на великому за розміром тексті, особливо — повістях і романах. Сьогодні, на превеликий жаль, можна зробити висновки, що учні не прагнуть охопити тему цілком, подивитись на неї під різними кутами зору, прочитати щось додатково.
Змінюються мотивація читання і репертуар читацьких переваг, наприклад, під впливом теле- і відеопереглядів посилився інтерес до тем і жанрів, які широко представлені на телебаченні і відеопрокаті — детективи, триллери, фентезі, кіноромани.
За результатами соціологічних опитувань, проведених Інститутом соціології НАН України, у сучасного підлітка є великі можливості вибору того чи іншого способу проведення дозвілля. Це — різні засоби масової комунікації та електронні мас-медіа. Саме діти сьогодні є найбільш активними соціальними групами, які легко засвоюють нові інформаційні технології. Це нове «мультимедійне» покоління, в якого інші цінності, моделі поведінки та орієнтири у світі інформації. Оточуюче середовище і доступність різних каналів масової комунікації, друкованих та інших матеріалів мають сильний вплив на ставлення дітей до книги, на їхні читацькі навички. Електронна культура сприймається як конкурент друкованому слову. Безумовно, на першому етапі засвоєння нових можливостей виникає гострий інтерес до них, але, пізніше, коли це нове вже засвоєно, воно займе своє належне місце у структурі життєдіяльності дитини. Однозначно, що книга не зникне і читання також. Справа навіть не в тому, що дитина вибере — книгу чи комп’ютер, справа в іншому — дитина буде читати тоді, коли йтиме процес сприйняття і розуміння тексту, коли інформацію та знання, культуру і мистецтво для розвитку юної особистості представлятимуть різні типи медіа. Сьогодні кількість проблем, пов’язаних з дитячим читанням, продовжує зростати. Поки ми ще живемо в рамках старої літературної традиції. Батьки, педагоги, бібліотекарі орієнтуються на стару літературну модель, тоді як більшість сучасних дітей мають зовсім інше сприйняття книжкової культури. Вони ставляться до книги не як до «підручника життя», а як до одного із засобів інформації та масової комунікації, і, якоюсь мірою, між поколіннями проходить розрив у передачі традиції засвоєння літературної культури.
Ці висновки красномовно підтверджують і глобальні всеукраїнські дослідження останніх років, проведені Національною бібліотекою України для дітей. Так, результати соціологічного дослідження «Українська художня література у читанні дітей–учнів 5–9 кл.» доводять, що покоління, яке росло в незалежній Україні і формується в епоху розвалу і хаосу, не звикло читати, а тим більше — українську книгу. І, як виявляється, школа тут виступає найпершою установою примусового читання. У дітей різко зростає потреба в інформації, і відповідно, стає більше дітей, які читають програмну літературу. Тобто, значно збільшується доля прагматичного читання, а дозвіллєве — стає необтяжливим засобом відпочинку. Результати досліджень 2000–2001 рр. «Книга року ...» показали, що діти, в основному, називали твори за шкільною програмою та майже одних і тих самих авторів. І, звичайно, такий перелік не давав чіткої картини читання дітей. Тому в 2002 р. було вирішено, що «Анкета школяра» щодо визначення кращої книги 2002 р. стосуватиметься лише книг, які не входять до шкільної програми, і міститиме лише питання: Яка з прочитаних книг тобі найбільше сподобалася? Яку книгу ти хотів би придбати для домашньої бібліотеки?
При визначенні кращої книги 2 296 респондентів назвали 1 776 творів, вказавши 579 авторів та назв. 10 кращих творів були представлені такими книгами, як: «Гаррі Поттер» Дж. Роулінг (названо 201 раз), «Володар кілець» Р. Толкієна (74 рази), «Робінзон Крузо» Д. Дефо (28 разів), «Тореадори з Васюківки» В. Нестайка (27 разів), «Три мушкетери» А. Дюма (26), «Пеппі Довгапанчоха» А. Ліндгрен (25), «Пригоди Шерлока Холмса» А.К. Дойла (23), «Ромео і Джульєтта» В. Шекспіра (19), «Вершник без голови» М. Ріда (18) і «Чарівник Смарагдового міста» О. Волкова (16). Загалом, до репертуару читання дітей та підлітків увійшли казки — у молодших, фентезі — у старших. Крім того, діти з інтересом читають пригоди та «страшилки», дитячі детективи, книги про комп’ютер. Слід також зазначити, що серед кращих видань було названо і багато енциклопедичних.
Досить цікаві і несподівані результати дало бліц-опитування, яке проводила Центральна бібліотека ім. Т.Г. Шевченка для дітей м. Києва серед читачів дітей 10–14 річного віку трьох центральних районних бібліотек для дітей. На запитання «Яку книгу залюбки взяли б із собою на безлюдний острів?» респонденти відповіли так: «Кобзар» Т. Шевченка, «Тореадори з Васюківки» В. Нестайка, «Робінзон Крузо» Д. Дефо, «Біблію», «Умілі руки» та енциклопедії з географії та біології. Серед періодичних видань, за даними соціологічного дослідження, до десятки кращих увійшли: «Барвінок», «Казковий вечір», «Пізнайко», «Клас», «Однокласник», «Соняшник», «Ліза», «Наталі», «Арт-мозаїка», «Cool».
Хочу також зазначити, що стан дитячого читання певною мірою залежить від видавничої політики нашої держави. Не все, що сьогодні потрібно дітям, видається та потрапляє до магазинів та бібліотек. Чого чекають від держави працівники дитячих бібліотек, видавці і розповсюджувачі дитячої літератури, а найголовніше — підростаюче покоління, наші читачі? Відповідь напрошується сама — системного комплектування. Не перебільшуватиму, якщо скажу, що 2000–2004 рр. відрізнялися від попередніх певною увагою держави до бібліотек, і це виявилося у розробці та реалізації низки державних програм, направлених на забезпечення бібліотек новими виданнями. Так, у 2002 р. Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову «Про затвердження Державної програми поповнення бібліотечних фондів на період до 2005 року». Фактично, в ній були відображені нормативи поповнення фондів бібліотек різних рівнів — від наукової до сільської. За умови виконання цієї Програми кожна сільська бібліотека могла б мати, навіть за нинішніми цінами, щонайменше десять дитячих газет і журналів та з півсотні нових книжечок для дітей. Хоча Програма поповнення бібліотечних фондів у повному обсязі не виконувалася у жодному регіоні, вона була законодавчою підставою для надання бібліотекам коштів для поповнення фондів. І у 2004 р. переважній більшості обласних бібліотек для дітей (75%) суми коштів на комплектування виділялися більші, ніж у попередні роки.
Протягом 2003–2004 рр. за участю Національної Парламентської бібліотеки та Національної бібліотеки України для дітей активно реалізовувались державні програми «Українська бібліотечна серія» та «Комплексні заходи щодо всебічного розвитку української мови», за якими у публічні бібліотеки України було придбано 332 назви книг (610 тис. примірників) на 5 млн. грн., з них — дитячих книг — 112 назв, 243 тис. примірників на суму 1 млн. 883 тис. грн. Фонди дитячих бібліотек поповнилися енциклопедичними, довідковими виданнями, кращими творами класичної та сучасної української літератури. До дитячих бібліотек надходили також книги, видані за Програмою соціально значущих видань. Кошти для реалізації даної Програми з кожним роком збільшувалися, і в 2004 р. складали 20 млн. гривень. З 2005 р. ця Програма носитиме назву «Українська книга», і в рамках даної Програми за видавничим проектом «Читаймо разом» буде видано 500 кращих українських дитячих книг тиражами, які дадуть змогу забезпечити кожну бібліотеку, що обслуговує дітей, цією літературою. Тобто, створити для дітей незалежно від їхнього місця проживання «Золоте ядро» дитячої української літератури. На сьогодні ж за рахунок цих Програм бібліотечні фонди поповнилися кращими вітчизняними друкованими виданнями, і насамперед, це стосується районних бібліотек, для більшості з яких ці Програми були основним або ж єдиним джерелом поповнення своїх фондів.
Та, на жаль, ці заходи не змогли повністю покращити картину з поповнення фондів бібліотеки. Як і раніше, спостерігається нерівномірність у забезпеченні дитячих бібліотек новою книгою, особливо це стосується районних бібліотек. Не вирішені також проблемні питання щодо фондів дитячої літератури в сільських бібліотеках, які катастрофічно зменшуються через мізерні обсяги надходжень та надмірні обсяги вилучення. Сьогодні ще існує дисбаланс між реальними фінансовими можливостями бібліотек та їхніми зобов’язаннями перед суспільством стосовно забезпечення доступу до інформації.
Хочу сказати, що не всі видання, наявні у фондах дитячих бібліотек (а це найкращі зразки вітчизняної та зарубіжної літератури), викликають інтерес у дітей. Вище я вже згадувала, що ці процеси відбуваються у зв’язку зі значними змінами у дитячому читацькому середовищі, зі змінами акцентів і пріоритетів. Тому саме зараз на перший план виходить дитяча бібліотека і дитячий бібліотекар, які сьогодні визначають долю читання майбутнього України.
«Книги — кораблі думок, що подорожують на хвилях часів і несуть свій дорогоцінний вантаж від покоління до покоління». Ці слова англійського філософа Френсіса Бекона актуальні і сьогодні. А книги, прочитані в дитинстві, часто запам’ятовуються на все життя, Саме сьогодні необхідно донести до юного покоління вічні людські цінності, пробудити, відкрити для вражень душу маленької людини, створити середовище духовності й творчості. Спеціалісти різних галузей знань — психологи, педагоги, соціологи, криміналісти — довели, що не читаюча дитина — це не тільки перепона для соціальної успішної реалізації особистості, але й великий ризик для суспільства. Ризик поповнення людей з нездатністю співпереживання, не спроможних засвоювати елементарну інформацію, людей зі зниженою здатністю до адаптації.
У наш складний час бібліотека залишається чи не єдиним місцем, де культуру — спілкування, читання і просто загальну культуру — зберігають і культивують. Сьогодні саме ці завдання повинні об’єднати всі бібліотеки і всіх бібліотекарів. Ось чому так важливо правильно організувати дитяче читання, спрямувати його так, щоб дитина не розгубилася у безмежному книжковому морі, щоб до її рук потрапили саме необхідні документи, щоб спілкування з ними стало для неї звичайним, щоденним і, що дуже важливо, приємним заняттям.
Бібліотека, як соціальний інститут, виконує функцію посередника в процесі донесення соціально значущої інформації до споживача. Останнім часом ця функція стає все більш важливою, — інформаційний потік документів зростає, орієнтуватися в ньому стає все важче, інтереси читачів–дітей постійно змінюються. Завжди варто пам’ятати, що інформація потрібна дітям «сьогодні», і що їхні інтереси як швидко виникають, так не рідко й швидко зникають. Тому для бібліотекарів–практиків постійне вивчення читацьких інтересів дітей і підлітків багато в чому залежить від стану довідково-бібліографічного обслуговування, яке є важливою найскладнішою сферою бібліографічної діяльності. Це значною мірою залежить від правильної організації системи каталогів і картотек, зокрема, — електронного каталогу. Можливість пошуку інформації в каталозі природною мовою за допомогою рубрик та ключових слів значно поліпшує якість довідково-бібліографічного обслуговування.
Розширення фонду бібліотек за рахунок ресурсів Інтернет вимагає від бібліографів навичок пошуку інформації у глобальній мережі, формування так званої «вебліографії» — політематичних списків якісних електронних ресурсів. Сучасна дитяча бібліотека стає «прозорою». Вона не замикається на обслуговуванні «власних» користувачів, а відкриває свої каталоги і надає консультаційну допомогу широкому загалу читачів незалежно від місця їх проживання. Так, на сьогодні вже п’ять бібліотек для дітей надали можливість пошуку у власному електронному каталозі через мережу Інтернет. Все більшої популярності серед сучасних користувачів набуває «швидка бібліографічна допомога» — віртуальна бібліографічна довідка. На жаль, поки що далеко не всі бібліотеки зрозуміли важливість і необхідність цього сучасного електронного сервісу. «Віртуальні бібліографи» Національної бібліотеки України для дітей протягом дня виконують різноманітні довідки користувачів з України, близького та далекого зарубіжжя. Основними користувачами довідки є старшокласники, студенти і вчителі. За перше півріччя поточного року наші бібліографи виконали біля 1500 запитів, проте, кількість задоволених запитів є значно більшою завдяки можливості гнучкого пошуку в «архіві» попередніх запитів. Зараз база даних виконаних довідок становить більше ніж 3000 документів, і з кожним днем зростає. Приємно відзначити, що ми вже непоодинокі у своєму прагненні максимально задовольнити інформаційні потреби наших користувачів: починаючи з березня 2005 року віртуальна довідка стала корпоративною — до нас приєдналися бібліографи Центральної бібліотеки для дітей м. Миколаєва. Окрім нашої бібліотеки, віртуальні довідки на сайтах розмістили Черкаська обласна бібліотека для дітей і Центральна бібліотечна система для дітей м. Севастополя. Відзначаючи цей факт, хочемо закликати всі бібліотеки, які мають стабільний доступ до Інтернет та розвинену систему каталогів і картотек, до кооперації — це заощадить сили та кошти і надасть можливість максимально задовольнити інформаційні потреби наших користувачів
Шановні колеги, мені хочеться сказати і про те, що формування громадянина розпочинається саме з родини, що основними вихователями для дитини були, є і залишаються її батьки. Бібліотекарю ж відводиться роль консультанта, досвідченого порадника при вирішенні різних проблемних питань. Більшість дитячих бібліотек залучає батьків своїх читачів до бібліотечних рад, проведення традиційних сімейних читань, різних свят, урочистостей, відзначення пам’ятних дат тощо. Як бачимо, дитячі бібліотеки роблять все для того, щоб підтримати дитяче читання для формування майбутнього функціонально-грамотного інформаційного суспільства. Сьогодні роль читання дітей у духовному, економічному і соціальному розвитку нашого суспільства ще не повністю усвідомлюється як загальнонаціональна проблема. Всі ці проблеми в читанні дітей і підлітків не можуть бути турботою лише ентузіастів та професіоналів–бібліотекарів. Добрі результати будуть лише тоді, коли до свідомості кожного дійде, що розвиток читацької культури дитини повинен бути частиною національної політики в галузі читання, культури і освіти. Я маю надію, що незабаром дитячі бібліотеки за підтримки держави і громадськості будуть розвиватися як інститути вивчення психології дитячого читання, і будуть необхідні сучасному суспільству. І, що дитяча бібліотека неодмінно стане в житті і в розвитку кожної дитини «унікальним соціальним інститутом дитячого життя».