Бібліотечне краєзнавство як джерело
громадянського, естетичного та творчого розвитку

Високий замок ще з часів Данила Про дні минулі зберігає пам’ять. В тобі, мій Львове, предків наших сила, В тобі історією диха кожен камінь. Мій сивий Львове, я в тобі зростаю, З тобою ділю радість і тривогу, Тобою дихаю, з тобою розмовляю, В тобі шукаю в майбуття дорогу. Ти — місто юності моїх і мами, і тата, В тобі стрічаю вечори й світанки, Тебе люблю, немов чудове свято, Бо серцем і душею я — львів’янка.

Цією поезією Світлани Романишин, учениці і нашої читачки, я б хотіла розпочати розповідь. Для львів’ян поєднання цифр 8, 6, 5 не просто випадковість — це знаковий код, бо саме під номером 865 Львів перебуває у Списку світового спадку ЮНЕСКО. Це великий прорив українського іміджу в світі, але і велика відповідальність для львів’ян, бо ж відомо, що, коли тебе якось виділяють, то до тебе завжди посилена увага.

Саме ідея, що юний львів’янин має якось самоідентифікуватися та реалізуватися в рідному місті, і наштовхнула нас на думку створити міський літературно-мистецький центр, який би мав виконувати такі завдання: знайомити дітей з різними видами мистецтва, залучаючи їх до пошукової, інформаційної та лекційної роботи; розвивати їхні таланти; виховувати впевненість у собі; урізноманітнювати проведення вільного часу. Мушу зізнатися, що попервах уявлення про центр у нас були доволі аморфними і розмитими, але було чітке розуміння того, що пора активніше використовувати невгамовну енергію і бажання співпраці багатьох наших дітей. Коли неофіційна робота літературно-мистецького центру вже почалася, він не мав назви, але мав певну структуру, з якої виділялося три напрями діяльності: «Дитяча філармонія» — в ній діти готують і проводять заходи, пов’язані з популяризацією різних музичних стилів та композиторів. Активісти організували молодіжний фестиваль «Акорди творчого єднання» та незвичайний «Пташиний концерт». Дуже популярними були і є вже традиційні виступи юних музикантів, які захоплені музикою, готові нести її у світ та ділитися нею з однолітками. «Екскурс-агенція» — найбільш пошуковий і копіткий напрямок діяльності, адже дітям доводиться готувати уявні маршрути, організовувати тереневі ігри і проводити розвідки, такі як: «Про що мовчать львівські леви?», «Чому посварилися годинники у Львові?» та інші. Діяльність «Арт-салону» завжди повна несподіванок, адже тут щоразу нові гості, зустрічі з якими готують активісти центру.

До офіційного відкриття літературно-мистецького центру, яке відбулося 21 вересня 2000 р., знайшлася чудова відповідна назва — «Пектораль» — це нагрудний знак влади в Давньому Єгипті і Скіфії. Підшукуючи назву центру, ми виходили з позиції капітана Врунгеля «Як ви човен назвете — так він і попливе». І дійсно, робота нашого центру розгорнулася надзвичайно активно, запрацював «Вернісаж», на якому свої мистецькі твори демонструють усі бажаючі. Однією з перших свої малярські роботи виставила наша читачка Оксана Мельник, надалі вона виставлялася вже як студентка Академії мистецтв, а сьогодні допомагає юним талантам як працівник бібліотеки. Зараз експонується вернісаж дебютів наших читачів до ювілею міста.

Тематика засідань «Пекторалі» постійно розширювалася, і сьогодні вибір теми — це щоразу несподіванка, а виглядає це приблизно так: на засіданні розпочинається обговорення усіляких новин і поступово окреслюється тема, яка хвилює усіх, а потім збирається якнайбільше інформації з цього питання. Часто поштовхом до обговорення стають теми з web-сторінок інших бібліотек, а також результати опитувань, які є дуже популярними у бібліотеках міста. Тут ми повністю ідемо назустріч дітям, адже лише те, що цікавить дитину, може надовго утримувати її увагу. Отримавши живу, актуальну інформацію, діти не можуть нею просто володіти, вони бажають перетворити її на результат. Щоразу запальними дискусіями супроводжується підготовка до Дня Львова. Традиційний конкурс «Моє місто — мій світ» вже давно перетворився з просто демонстрації талантів у масштабну акцію у всіх районах міста, учасники якої проводять заходи зі збереження й популяризації архітектури та історії рідного міста. Цікаво пройшов конкурс на кращу фотографію улюбленого куточка Львова — фойє Центральної бібліотеки ледь вмістило всі роботи юних фотографів, які з такою любов’ю ставляться до свого міста. Потім фотоекспозиція вирушила у подорож іншими бібліотеками міста і викликала таке захоплення відвідувачів, що у філії №42 батьки одного з читачів подарували колекцію раритетних фото Львова початку XX ст.

Минулорічна кампанія «Якби я був мером» перевершила всі наші фантазії та сподівання. Адже листи з дитячими пропозиціями було передано міському голові, який завітав до бібліотеки на свято Миколая. Найцікавіші з них мер досі зберігає в себе і жартує, що жоден з політичних радників не дасть таких корисних порад. Але найбільше мера і всіх нас вразив лист п’ятикласниці, де дівчинка розповіла про те, що вже два роки відкладає кишенькові гроші, щоб у майбутньому витратити їх на реставрацію найстаршого кам’яного лева у Львові.

За роки роботи «Пекторалі» центр став відігравати роль інституції, яка розкриває можливості дитини і допомагає їй позбавлятися різноманітних комплексів, адже дитина, демонструючи свої вміння, обмінюючись своїми думками з однолітками, без сумніву підвищує власну самооцінку та впевненість у своїх силах. У рамках «Пекторалі» ми працюємо не тільки з відвідувачами дитячих бібліотек міста, але й з дітьми, яких доля привела до сиротинців та приймальників–розподільників. Ця робота стала можливою та більш ефективною завдяки «Вітальні пана Ігоря». Не секрет, що чоловіків, які готові працювати у бібліотеці, небагато, особливо таких, що мають музичну освіту та грають на різних інструментах. А господар «Вітальні» Ігор Харачко, ще й неабияка харизматична особистість, і звернення «пан Ігор» у назві вітальні — це швидше данина галицькій традиції звертання до чоловіка, тому що, Ігор для своїх шанувальників перш за все добрий друг, порадник, і, безумовно, приклад для наслідування. Щочетверга з усього міста приїздять діти, аби пройти майстер-клас гри на фортепіано, трубі чи гітарі та поспілкуватися зі своїм порадником на різноманітні теми. А теми виникають далеко не прості і часом дуже делікатні як, наприклад, «Музика і наркотики». «Вітальня» порадувала нас музичним екскурсом «Слово, музика, гітара», спробою дослідження українського романсу, про який до цієї розмови не знали не тільки читачі, а й деякі бібліотекарі. Діти весело жартували на посиденьках «Галицьке ретро», разом співали пісні на зустрічах, присвячених ювілеям Назарія Яремчука та Ігора Білозіра. Деякі заходи «Вітальні» повторюються і для читачів філій у різних районах міста, які з нетерпінням чекають цікавих зустрічей з прекрасним.

Сьогодні можна зробити висновок, що діти, постійні учасники «Вітальні» зокрема, і «Пекторалі», поступово долучаються до справ, які ще рік тому були їм байдужі. Так Ігор Харачко поставив за мету ближче познайомити гуртківців з українським фольклором, хоча попервах це викликало байдужість і посмішку. Але коли діти, що відвідують «Вітальню», поринули у світ народної творчості, багато хто з них був вражений почутим і став великим шанувальником українських народних пісень. Це велике досягнення, бо ж значно легше робити вигляд, що діти байдужі до свого, рідного, що вони існують десь там, не біля нас, але значно корисніше і приємніше не ігнорувати сучасних потреб підлітків, а намагатися їх делікатно скоригувати. Не сумніваюсь, що відверта, з яскравим словесним описом розповідь Ігора про життя музикантів, які передчасно «згоріли» через наркотики та алкоголь, надовго відвернуть слухачів від першої сигарети і чарки. Такі довірливі розмови ще більше зближають нас з нашими читачами, і деякі з них стають справжніми друзями бібліотеки, помічниками бібліотекарів. Сьогодні вони, як волонтери, допомагають іншим дітям ставати активними «пекторалістами» (як вони самі себе називають).

Взагалі, спілкування у рамках центру приносить багато позитивних емоцій, як суто професійних, так і просто людських, тому всю майбутню роботу «Пекторалі» ми бачимо в ще більшій співпраці з нашими читачами.