До вітчизняних жінок-сподвижниць, які все своє життя присвятили рідному народові, сміливо можна віднести і видатну українську дитячу письменницю, поетесу, члена Спілки письменників України, знану в літературі під псевдонімом Марійка Підгірянка. Ця славна патріотка, великої душі жінка, ходила поміж нами і була відома, як народна вчителька пані Марія Ленерт, а з 1905 року, після одруження, як Марія Домбровська.

У пам’ять про славну землячку при районній бібліотеці для дітей міста Тлумача Івано-Франківської області у 1992 році створили кімнату-музей, в якому зібрано багато цікавих фактів з життя цієї незвичайної жінки та відображено її творчий шлях і подвижницьку діяльність. Народилася Марія Омелянівна Ленерт-Домбровська 29 березня 1881 р. у селі Білі Ослави на Надвірнянщині, і її дитинство та юність пройшли у мальовничому гірському краї. Після закінчення восьмирічної жіночої виділкової школи вона успішно склала вступні іспити до вчительської семінарії, яку екстерном закінчила у 1900 році. Молода вчителька Домбровська отримує призначення в Уторопинську школу, у 1904 році — вона вже делегат від учителів Галичини у місті Львові, де вперше бачить і слухає Івана Франка. У 1905році Марія Ленерт виходить заміж за Августина Домбровського і переїжджає жити з ним у село Ворона Тлумацького повіту (нині Коломийщина), де у неї народилося її четверо дітей. З 1928 по 1957 роки вчителює і проживає у селах Тлумаччини — Антонівцях, Братишівцях та Вікнянах. У своїй педагогічній діяльності Марія Омелянівна вдало використовувала свій поетичний талант та художнє слово — її щирі мелодійні вірші допомагали учням краще запам’ятовувати букви та засвоювати арифметичні дії, пояснювали різноманітні явища природи. Працюючи вчителькою, вона займалася великою громадсько-політичною діяльністю, активно спілкувалася з місцевими селянами. Літературна спадщина письменниці вагома, вона має велике виховне та пізнавальне значення. З-під її пера виходять такі чудові поетичні твори, як авторська збірка віршів «Відгуки душі», поема «Мати-страдниця», п’єса «Ганнуся», вірші та казки для дітей «Безконечні казочки», «Лисиччина штука», «Осіння казка», «Киці дім», «Про кота Воркота», цикл «Відгадай», «Мої пісні». У Коломиї в 1935 році друкується її оповідання «Марійчин Великдень» — прототипом якого, певне, була одна з її учениць та Антонівська церква Св. Дмитрія, збудована в 1848 р., обсаджена липами, в якій і тепер проводяться богослужіння. Служить храмом науки і школа в селі Антонівці, яку збудувала громада у 1927 році, ще є живі свідки, колишні школярі, яких учила писати і читати вчителька пані Домбровська. В останні роки її життя в журналах для дітей публікуються її вірші «Грай, бджілко», «Ростіть великі», «Ранкові зустрічі». Добре володіючи іноземними мовами — німецькою, чеською та польською, вона успішно займалася і перекладацькою діяльністю. Цілу низку її віршів було покладено на музику.

Над створенням та оформленням музею Марії Омелянівни Ленерт-Домбровської працювало багато шанувальників її творчості, серед яких були й імениті люди — художники Тлумаччини, члени Спілки художників України Олександр Волков, Богдан Татарчук. Самодіяльні композитори Наталія Когуч, Микола Павлюк (вихідці з Тлумацького району) написали музику на вірші Марійки Підгорянки та до п'єси «В чужому пір'ї», а видатний композитор Станіслав Людкевич у 1933 р. написав ноти на поезію «Складаємо присягу», яка стала гімном учителів Галичини. У 1960 році Марію Омелянівну Домбровську приймають до Спілки письменників України.

Сьогодні музей і бібліотека стали основними пропагандистами поетичної спадщини Марійки Підгірянки. Матеріалами, які зібрані тут, користуються діти і вчителі при проведенні дитячих ранків, вікторин, відкритих уроків, а екскурсії збирають не тільки учнів шкіл нашого району — до музею приїздять люди, яким небайдужа історія нашої держави. В 1995 році музей відвідала Хінна Волошин з Австрії, у 1996 році — генеральний директор Національної бібліотеки України для дітей, у травні 2001 року — секретар Спілки письменників Словаччини Василь Дацей, дитячий письменник Василь Довжик. У буклеті про Тлумач є згадка про наш музей.

Хоча, на жаль, вже немає в Білих Ославах того будинку, в якому народилася майбутня письменниця, поетеса, громадський діяч, немає і тієї хати, яка слугувала за школу, і в якій вона вперше сіла за шкільну лавку, майже немає живих свідків, які бачили її, зостались тільки буки, посаджені батьком маленької дівчинки Марійки, але залишилася пам’ять, яка передаватиметься від покоління до покоління — пам’ять про жінку, життєвий та творчий шлях якої і сьогодні є зразком любові до своєї Вітчизни.