Наша адреса: 03190, Київ, вул. Януша Корчака, 60
	Пошук по сайту

Вічно жива спадщина

Великий німецький письменник Фрідріх Шіллер належить до першорядних драматур­гів світової літератури. Пафос свободи, гуманізм, непохитна віра у силу людського розуму зробили його одним з улюблених письменників у різних країнах світу.

Німеччина другої половини XVIII ст. складалася із невеличких феодальних держав під владою деспотичних правителів. Тяжким було становище народу: величезні податки, свавілля урядовців, рекрутчина. Економічно слабке бюргерство було нездатне очолити боротьбу з феодальним ладом, воно підкоря­лося владі королів та герцогів. За таких умов єдиний можливий опір тиранії чинила література. Сумні часи деспотизму стали в Німеччині періодом розвитку художньої літератури, що ввійшла в світову історію творчістю Готхольда Ефраїма Лессінга, Йоганна Вольфганга Гете, Фрідріха Шіллера.

У 70-ті роки XVIII ст. у німецькій літера­турі зародився рух «Буря і натиск» — рух передової частини бюргерства, яка була пройнята ненавистю до старого ладу. Члени руху оголосили війну нерівності, покірності владі. До «Бурі і натиску» на початку своєї творчості приєднався і Фрідріх Шіллер.

Німецький поет, драматург, філософ і історик — Фрідріх Шіллер народився 10 листопада 1759 року в м. Марбаху, що належало до Вюртемберзького герцогства. Його мати — Доротея, уроджена Кодвейс, дочка пекаря, батько — Іоганн Каспар Шіллер — військовий фельдшер. У вільний від служби час батько охоче читав дружині і дітям уголос або цікаво розповідав їм про свої численні пригоди у далеких військових походах. Він зумів прищепити синові інтерес до літератури, а від матері Фрідріх успадку­вав душевну витонченість і мрійливість.

Коли майбутньому поету виповнилося одинадцять років, він почав відвідувати латинську школу. В тринадцять років, батько, як підданий герцога Вюртемберзького, змушений був віддати сина до так званої Карлової академії, в якій Фрідріх протягом восьми років (1773-1780) вивчав спочатку юриспруденцію, а потім медицину. В цей час юнак починає цікавитися природничими науками, психологією, зв’язком між біологіч­ною та духовною природою людини, пише на ці теми філософські розвідки. Його хвилю­ють філософські вчення того часу, ідеї французьких просвітників, передусім Жана-Жака Руссо. У ті роки в академії панували шпигунство й стеження за учнями, яким категорично заборонялося спілкування із зовнішнім світом, і всі вихованці підкорялися найсуворішій дисципліні. Шіллер міг читати лише крадькома і вночі, багато разів перечитуючи твори Плутарха, оди й поеми Клопштока, ліричні вірші та роман «Страж­дання юного Вертера» свого старшого сучасника Гете. Пізніше він захопився Вільямом Шекспіром. Вийшовши з академії після її закінчення, Шіллер був назначений полковим лікарем, одержуючи за службу жалюгідні гроші.

Його художня творчість розпочалася з поезії. В 1776 році друкується його перший вірш «Вечір», через рік — другий — «Завойовник», у якому автор посилає прокляття тим, хто зі зброєю в руках знищує людські життя. Обидві поезії були опубліковані анонімно, бо вихованці війсь­кової академії не мали права писати й друкувати свої твори.

У одному з ранніх віршів — оді «Пам’ятник розбійнику Моорові» — поет уперше звернувся до теми, що стала потім основою драми «Розбійники». Працювати над нею Шіллер розпочав, ще перебуваючи в академії, і у 1781 році роботу було заверше­но. Фрідріх дав своїй драмі два епіграфи, що визначили основну думку п'єси. Перший епіграф: «На тиранів!» свідчить про те, що зміст спрямовано проти тиранства. Другий — «Що не зціляють ліки, зціляє залізо. Чого не зціляє залізо, зціляє вогонь», взятий з Гіппократа, вказував на засоби боротьби з тиранією. Те, що саме проти тиранів спрямо­вує свою п’єсу «молодий лев» Шіллер, серцем відчули перші глядачі «Розбійників». 13 січня 1782 р. драма була вперше показана на сцені Мангеймського театру і мала колосальний успіх. Громадяни Німеччини

80-х років XVIII ст. несподівано почули зі сцени сміливе слово, спрямоване проти загального лицемірства і мовчазного життя під гнітом деспотів. Тож не випадково, що французькі борці, які зруйнували у 1789 році символ абсолютистської монархії — паризь­ку в’язницю Бастилію, побачили в особі Фрідріха Шіллера свого однодумця та союзника, обравши його почесним громадя­нином молодої Французької республіки.

Уже в першій драмі Шіллер покладає надії не на силу, а на моральне виправлення суспільства. Шалена пристрасність персона­жів, поетичність їхньої мови, напруженість сюжету зробили «Розбійників» зразковим надбанням руху «Буря й натиск». Герцог Вютемберзький, довідавшись про виставу, наказав посадити автора «Розбійників» на гауптвахту, заборонивши писати йому що-небудь, окрім творів з медицини.

Шіллер вирішив покинути володіння герцога. У ніч на 23 вересня 1782 року, скориставшись проведенням пишних при­дворних урочистостей на честь російського цесаревича Павла Петровича, який був одружений з племінницею герцога Карла-Євгенія, автор «Розбійників» таємно покидає Вюртемберг. П'ять років тривали блукання і завзята боротьба за визнання серед німецьких читачів і театральної публіки.

Після «Розбійників» Шіллер створює другу драму, але вже на історичному матеріалі — «Змова Фієско в Генуї» (1782), жанр якої він визначив як «республіканська трагедія». Дія драми відбувається в Італії в 1547 році. За її сюжетом змову очолює спритний політичний авантюрист Фієско, котрий прагне стати таким самим тираном, як його попередник, владу якого вдалося повалити. Сучасники доволі критично сприйняли цю п’єсу, а Мангеймський театр навіть відмовився її ставити.

П'єса «Підступність і любов» (1783) увійшла в історію світової драматургії як перша «міщанська трагедія». До Шіллера героями трагедій були винятково монархи й аристократи, «третій стан» дозволялося зображувати тільки в комедіях. У цій драмі автор довів, що трагічні колізії можливі, а іноді неминучі й в житті простої скромної людини — «міщанина», за тогочасним уявленням. Постановка була тріумфальною. Ця п'єса є найбільш особистою в драма­тургічній спадщині Ф. Шіллера. Свою долю, юнацькі враження, те, що він знав про придворне життя Карла-Євгенія, свідком чого був, — усе, художньо переосмисливши, автор втілив у своїй драмі.

Період кінця 80-х і початку 90-х років XVIII ст. був для поета складним у творчому плані, позначеним і високими художніми злетами, і прикрими невдачами. Він публіку­вав теоретичні праці «Листи про естетичне виховання людини», трактат «Про наївну та сентиментальну поезію» та інші, які мали значний вплив на розвиток естетичної думки Європи. Фрідріх глибоко вивчав німецьку історію: з-під його пера з'являються історичні дослідження, написані рукою справжнього митця.

Тоді ж таки Шіллер написав і чимало поетичних творів. Він збагачує справжніми шедеврами філософську лірику, громадську поезію. Його уславлена ода «До радості» знайшла схвильований відгук не лише у звичайних читачів. Її достойно оцінив навіть Людвіг ван Бетховен, написавши на її слова фінальний хор своєї Дев'ятої симфонії. Поезія становить меншу частину творчого доробку Ф. Шіллера, хоч більшість його драматичних творів написана віршами.

Найбільш уславленими в поетичній спадщині Шіллера є його балади — це створений ним особливий тип коротко-сюжетного динамічного вірша, глибоко драматичного за змістом, з сильними почуттями і психологічно виразними героя­ми. Класичними зразками цього поетичного жанру в його творчості є: «Полікратів перстень», «Івікові журавлі», «Зарука», «Рукавичка», «Рицар Тогенбург». Вони перекладені різними мовами, в тому числі й українською.

Особливо плідним у плані драматургії було останнє десятиліття творчого шляху письменника. Після тривалої перерви, у 1787 році він написав п’єсу «Дон Карлос» — драматичну поему, яку можна охарактеризу­вати як трагедію політичного ідеалу. Наприкінці 90-х років XVIII ст. з’являється його історична драма-трилогія «Валлен­штейн» (1797-1799) — твір барвистий, багато в чому новаторський. Тут подані образи відомих діячів німецької історії, а також зображено народ як могутню спільноту яскравих індивідуальностей.

Згодом Шіллер пише трагедію «Марія Стюарт» (1800), що мала багату сценічну історію і дала можливість великим актрисам світу розкрити свій талант у ролях двох королев-суперниць — Марії Стюарт і Єлизавети I Англійської. Великий успіх мали п’єси «Орлеанська діва» (1801) та «Вільгельм Телль» (1804). У цих творах аналізуються поворотні етапи історії європейських народів.

Роки надзвичайного напруження фізичних і творчих сил, довгих блукань Німеччиною в пошуках притулку і заробітку фатально позначилися на здоров’ї письменника. За три роки до смерті, хворому на сухоти Шіллеру, імператор Карл Август надав дворянський титул. Останні роки письменник прожив у місті Веймарі в невеличкому будиночку, який стоїть до цього часу. 9 травня 1805 року Шіллера не стало.

Знайомство українських читачів і глядачів із творчістю Фрідріха Шіллера розпочалося у XIX ст. Творча спадщина цього видатного німецького просвітителя не обійшла і українську літературу. Інтерес до неї не згасає і сьогодні. Ще Іван Франко із захопленням писав про нього як про митця, що вирізняє «огнистий» гуманізм і людя­ність. Перші переклади творів Ф. Шіллера були здійснені Остапом Левицьким, Юрієм Федьковичем, Борисом Грінченком і Панте­леймоном Кулішем. Згодом їх перекладали Олена Пчілка, Дмитро Загул, Борис Тен, Іван Стешенко, Євген Дроб’язко, Микола Лукаш, Марія Овруцька та інші.

Твори Фрідріха Шіллера, як і поезії Йоганна Вольфганга Гете й Генріха Гейне, стали вершинами німецької класичної літератури. Три великі митці, як ніхто до них, втілили у своїй творчості геній німецької культури.

«По-справжньому я відчуваю силу лише у творчості», — сказав якось Ф. Шіллер. У правдивості цих слів пересвідчуються все нові й нові покоління читачів і глядачів драматичних творів великого німецького класика.

У цьому інформаційно-бібліографічному списку представлено книги, статті з періо­дичних видань та сайти в мережі Інтернет про життєвий та творчий шлях великого німецького поета Фрідріха Шіллера, якому 10 листопада 2009 року виповнюється 250 років. Ці матеріали, призначені для вчителів зарубіжної літератури, організаторів дитячо­го читання та всіх, хто цікавиться складною долею письменника, драматурга, теоретика епохи Просвітництва. Їх доцільно використо­вувати при розробці уроків, бесід, шкільних конференцій та інших масових заходів.

До змісту Наступна