ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ
Дійсність і вигадка в книжках
Письменник, який пише гарні книжки, завжди добре знає життя, глибоко розуміє характери і вчинки людей. А ще він вміє вигадувати. Та його вигадка також зустрічається в дійсності. Лариса Письменна — автор багатьох книжок для дітей різного віку — не приховувала свого творчого наміру. Вона закликала читачів не розмежовувати в її творах правду і художню вигадку, бо була твердо переконана, що справжнє і казкове — то і є наше з вами життя. І тому улюбленими жанрами письменниці були літературна казка і оповідання. Вона по-справжньому любила своїх читачів і мала неабиякий талант розповідати у своїх творах про живу природу і людину, найбільше ж — про дитину.
Лариса Михайлівна Письменна народилася 11 лютого 1914 року в селі Чоповичах на Житомирщині в сім’ї фельдшера та вчительки. В оповіданні „Кіт Микита” письменниця розповідала, що батько „був веселий та добрий на вдачу, вмів усіх розважити, хоч як би там не було скрутно й сумно. І то дуже добре, бо працював він фельдшером, а розвеселити хвору людину іноді й краще, ніж давати їй ліків. Та й ліків у ті роки часто зовсім не було.
А мама була строга. Сумна і строга. Навіть батькові не завжди вдавалось її розвеселити. Я її трохи побоювалась, бо мене за пустощі карала тільки мама і ніколи не карав батько. Правда, карала завжди справедливо, тут уже нічого не скажеш”.
Проте пустощів та веселощів у дитинстві майбутньої письменниці було небагато. Часи були голодні і тривожні. Йшла громадянська війна. А по її закінченні Лариса вчилася у трудовій школі, працювала на пришкільній ділянці, допомагала по господарству вдома і багато читала. Навіть пробувала сама щось вигадувати. Час ішов швидко. Вона закінчила семирічку, вирішила вчитися далі — вступила до технікуму в м. Біла Церква, що на Київщині. Писала вірші. Один із них сподобався її товаришу і він надіслав його до журналу в Харків. Вірш надрукували. І юна поетеса не знаходила собі місця від радощів, однак вчасно зрозуміла, що для справжньої творчості потрібні літературні знання. Лариса спробувала вступити в Інститут народної освіти в Києві, але їй не пощастило. Не довго думаючи, пішла вчитися в Київській лісотехнічний інститут. Проте це не було її покликанням. У той час Л. Письменна вийшла заміж, народила сина.
Війна з німецькими загарбниками змінила життя Лариси Письменної. Як і тисячі мирних жителів, виїхала вона на схід, у Сибір. Там, у невеличкому шахтарському містечку Анжеро-Судженську, що в Кемеровській області, не було чути вибухів снарядів і бомб, але відгомін війни долинув і туди. Скорботна звістка надійшла з фронту і Ларисі Михайлівні — загинув її чоловік. Невдовзі тяжко захворів її маленький син. Підкосила недуга і її саму. Допомогли їй у військкоматі — запропонували організувати садочок для дітей фронтовиків. Нова робота допомогла молодій жінці здолати недугу, загоїти душевний біль. Одного разу, коли діти в обідню пору лягли в ліжечка, Лариса Михайлівна, знаючи, як вони сумують без іграшок і книжок, розповіла казку, яку сама вигадала — про воїна, котрий переміг усіх фашистів. Маленьким слухачам казка сподобалась і вони просили розповідати ще і ще. Ларисі Письменній нічого не залишалось, як щодня вигадувати все нові й нові казки та оповідання. Адже вона, як рідна мати, любила своїх вихованців, брала близько до серця їхнє горе, прагнула розважити і розвеселити.
Робота з дітьми захопила Ларису Михайлівну. Вона закінчила Кемеровське дошкільне педагогічне училище і вже з новою улюбленою спеціальністю повернулася після війни додому, в Україну. Працювала завідувачкою дитячого садочка в місті Черкаси і продовжувала складати казки та оповідання для своїх вихованців. Згодом, записавши їх, наважилася надіслати до журналу „Радянська жінка”. І перше її оповідання побачило світ на сторінках цього часопису в 1951 році. А вже у 1955 році видавництво „Молодь” надрукувало і першу книжку оповідань „Томка з Боготола”. У цей же час молода письменниця одержала на республіканському конкурсі заохочувальну премію за пригодницьку повість „Скарб Вовчої криниці”.
І надалі Лариса Письменна не поривала з дітьми: переїхавши у Київ, працювала завідувачкою редакції дошкільної літератури у відомому всім дитячому видавництві „Веселка”. Відтоді вона написала велику низку казок, оповідань, повістей як для дошкільнят і дітей молодшого шкільного віку, так і для підлітків та старшокласників. Найвідоміші з них: „Золотогривий” (1957), „Павлик-Равлик”(1959), „Як Петрик на дні моря жив” (1960), „Голубий олень” (1961), „Богатир Жовте Око” (1963), „Як у Чубасика сміх украли” (1965), „Жар-пташенята” (1967), „Півень Зелене Колесо” (1970), „Тисяча вікон і один журавель” (1971), „Чарівник на тонких ніжках” (1972), „Чап-Чалап” (1973), „Чарівний штурвал” (1975), „Не за синіми морями” (1980), „Неспокійні друзі” (1981), „Там, де живе Синя Ластівка” (1986), „Казки небом криті, а вітром підбиті” (1990). У кожному своєму творі письменниця ненав’язливо, весело, вигадливо навчає людяності, доброті, вірності, дружбі. І про щоденну людську працю вона розповідає гарно, романтично, з усмішкою. Легко і радісно читаються її оповідання про живу природу, яку Лариса Письменна тонко відчувала, любила тварин і вміла іншим прищепити любов до всього живого.
У творчому доробку Лариси Михайлівни є романи і повісті для дорослих. Та їх ти прочитаєш, коли виростеш. Недарма за письменницьку й громадську працьовитість та активність Ларису Михайлівну нагороджено орденом „Знак Пошани”, Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР. Твори письменниці перекладалися російською, грузинською, естонською, литовською, німецькою, румунською мовами.
„Тисяча вікон і один журавель”
Так називається збірка повістей та оповідань Лариси Письменної, яка надрукована у видавництві „Веселка” у 1988 році. До неї увійшли дві повісті: одна дала назву всій збірці, друга — „Чарівник на тонких ніжках”. Також у збірці вміщено п’ятнадцять оповідань — цікавих спостережень письменниці у світі живої природи.
Повість „Тисяча вікон і один журавель” — один з кращих творів у літературному доробку Лариси Письменної. У ній розповідь ведеться від імені першокласника Славка, який мешкає з батьком в комунальній квартирі у великому місті. На його очах відбувається багато звичайних і незвичайних подій. Хлопець намагається зрозуміти їх відповідно до свого невеликого життєвого досвіду, розтлумачити і збагнути, а головне — прагне зробити щасливими всіх учасників цих подій. Крім Славка у повісті змальовано привабливих дорослих. Це Славків батько, який працює на екскаваторі і будує новий мікрорайон „Веселий”, головний механік Іван Іванович, екскаваторниця Маруся і сусіди по комунальній квартирі: дідусь Панчишин, який дозволяє хлопцю читати книжки зі своєї бібліотеки, дещо таємнича Леокадія Андріївна, Ганна Павлівна, яка доглядає малого Сашуню. А ще тітка Марина, яка живе у підвалі. Коли Славко був малим, вона відводила його у дитячий садок, а ввечері забирала до себе. У татка не вистачало часу, а мама хлопчика померла. На прохання Славка, тітка Марина розповідала найстрашніші казки, в яких неодмінно був найвеселіший кінець. Проте серед цих гарних людей була і пліткарка та злюка Раїса Демидівна, яка отруювала життя усім сусідам.
Славко зрозумів, що злі люди нещасливі. Тому він запропонував свої ліки від злості. Що це за ліки, кому Славко довірив свою таємницю, в кого попросив допомоги, щоб здійснити задумане, дізнається той, хто прочитає цю повість.
Друга повість цієї збірки „Чарівник на тонких ніжках” про хлопчика Федя, який живе на лісовому кордоні. „Ні, це не той кордон, на котрому стоять озброєні прикордонники й охороняють нашу країну, — лісовий кордон — то просто велика ділянка лісу, її доглядає Федів тато — лісовий об’їждчик”. Ідучи лісом разом з дорослими Федь дізнається багато незвичайного: як зітхає ліс, виграє сопілкою біла берізка і дивується з цього поважний дуб, як постійно тремтить осика, як живуть мурашки і чим вони корисні, що каже вивірка, виглядаючи з дупла і ще багато чого цікавого.
Сміливий цей хлопець Федь. Одного разу він допоміг батькові затримати браконьєрів. Думаєш, що допоміг йому в цьому якийсь „чарівник на тонких ніжках”? Запевняю тебе, що це не так. А втім — розберешся сам.
В оповіданнях, вміщених у збірці „Тисяча вікон і один журавель”, Лариса Письменна запрошує своїх читачів у світ живої природи. Вона навчить спостерігати і бути уважними до кожної травинки, пташки і метелика. Надовго запам’ятовуються оповідання про зрізану черемшину, яка зацвіла весною („Черемшина”), про тендітний пагінець тополі, який, тягнучись до сонця, проламав твердий асфальт („Тополятко”), про вигадливого злодійкуватого кота („Кіт Микита”), про невеличку курочку, яка стала справжньою матір’ю для чужих курчат („Мачуха”), про драматичну долю надто розумного чорного з рудими підпалинами собаку („Джек”), про „благородну” кицьку Мавру, яка довірила людині своє дитинча („Мавра”) та про інших птахів і звірят.
„Казки, небом криті, а вітром підбиті”
Збірка, що складається із тринадцяти кращих казок Лариси Письменної, вийшла друком у видавництві „Веселка” 1990 року. Цікаві малюнки до неї виконав художник Валерій Мануйлович.
Відкриєш першу казку („Чарівна книжка”) і разом з її героєм — малим Івасиком, потрапиш на сторінки Чарівної Книжки. Його старший брат Микола сказав, що ця „книжка відкриє тобі велику таємницю: бачити те, чого досі не бачив, чути те, чого досі не чув, розуміти те, чого досі не розумів”. Після подорожі сторінками Чарівної Книжки Івасик переконаний: „Микола щиру правду сказав: є Чарівна Книжка, безумовно є! І зветься вона... Е ні, цього вже я вам не скажу. Відгадайте самі!”.
Прекрасний світ природи змальовує Лариса Письменна у казці „Як у Чубасика сміх украли”. Дівчинка Марійка завдяки чарівним крилам дитячої уяви потрапляє у весняний ліс, у гості до веселого хлопчика Чубасика. Подорожуватимеш разом з нею і ти загадково-казковим і водночас таким знайомим лісовим царством. А потім знову повернешся у реальний світ. Бо це казка не тільки про життя лісових мешканців, а й про мужність, благородство, про взаємовиручку і силу сміху.
Не менш цікавий світ різноманітних речей, без яких немислиме повнокровне життя сучасної людини. Про нього охоче розповідає Голубий Олень під час екскурсії на трикотажну фабрику з головною героїнею Оленкою. Дівчинка запевняє, що „то щира правда, то чому ж би нам їй не повірити? Адже вона й сама тому вірить!”. Голубий Олень допоміг Оленці побачити, як на фабриці плетуть светрики з Голубими Оленями, такий, як у сусідки Галочки, що так подобається Оленці. І як же вона здивувалася, коли побачила біля В’язальної Машини свою маму. Дівчинка зрозуміла, скільки користі й радості приносить її мама людям.
Про запеклу боротьбу добра зі злом розповідає авторка у казці „Як Вовк був Невовком”. Лісник Андрій знайшов мале вовченя, в якого загинула мати-вовчиця і виходив його. Сірко виріс розумним, вірним і добрим. Не відав того, що народився вовком, і понад усе любив свого хазяїна. А коли лісника вбили браконьєри, Невовк вирішив покарати злочинців. Допомогли йому Золотоокий чародій і троє людей. Одна людина — з чистою, незаплямованою душею, друга — закохана в казку (злі ніколи по-справжньому не люблять казок), третя — береже і любить тварин. Ледве не загинув Невовк, але зло було покаране.
Ще одна казка збірки — „Чап-Чалап”. Смішна назва. Що воно таке: Чап-Чалап? Нізащо не здогадаєшся. І я тобі не скажу — сам прочитаєш.
Кожна казка письменниці сповнена цікавих пізнавальних фактів. Прочитавши їх, стаєш розумнішим, збагачуєшся новими знаннями.