ДАНИЛО КИРИЛОВИЧ ЗАБОЛОТНИЙ
(1866–1929)
«Його праця — подвиг. Навіть короткий перелік його заслуг завжди вражатиме…», — писав І. Мечников про видатного українського мікробіолога, засновника вітчизняної епідеміології, академіка АН СРСР та АН УРСР Данила Кириловича Заболотного. І ці слова не є перебільшенням — талановитий учений присвятив своє життя врятуванню людства від епідемій таких смертельно небезпечних хвороб, як чума, холера, дифтерія, висипний тиф та інших.
Як писав сам Д. Заболотний в автобіографії, він «народився 16 грудня (за старим стилем) 1866 року в селі Чоботарці Подільської губернії у селянській родині. Батько був хліборобом, мати — дочкою сільського писаря, який мав велику родину і жив у сусідньому селі Соколівка… Садиба наша, розміром близько десятини, розташована посеред села, поблизу ставу і недалеко від школи… На садибі ветха хатина на дві кімнати з сіньми…». У 1877 р. батько майбутнього вченого помер, мати захворіла і була прикута до ліжка. На допомогу родині прийшов материн брат Макар Сауляк. Данило закінчив гімназію і вступив у 1885 р. до Новоросійського (в м. Одесі) університету. Ще в гімназії юнак захоплювався природничими науками і тому в університеті без вагань обрав природниче відділення фізико-математичного факультету. Навчався Данило добре, захопився науковими дослідженнями з мікробіології і під керівництвом видатного професора І.Мечникова провів цікаві дослідження. Але у 1889 р. за участь у студентській сходці його було виключено з університету і заарештовано. Проте Д. За-болотний встиг отримати досить ґрунтовну загальнобіологічну підготовку. Лише через тяжке захворювання юнак уникнув заслання до Сибіру.
Після звільнення у 1890 р. Д. Заболотний працював асистентом на першій у Росії та другій у світі Одеській бактеріологічній станції, заснованій І. Мечниковим. Співробітники станції звернули увагу на обдарованого юнака. Саме тут Д.К. Заболотний розпочав дослідження в галузі медичної бактеріології. У 1891 р. за підтримки кількох професорів йому було дозволено скласти екстерном державні іспити в університеті і він отримав диплом 1-го ступеня. За наукову роботу «Мікроби снігу» Д. Заболотному було присвоєно ступінь магістра природничих наук. Того ж року Данило Кирилович вступив на третій курс медичного факультету Київського університету Св. Володимира і одружився з Людмилою Радецькою. У весільну подорож молоді відбули до рідної Чоботарки.
Повернувшись до Києва, Данило Кирилович з головою поринає у наукову роботу на кафедрі загальної патології під керівництвом професора В. Підвисоцького та продовжує роботу над пошуком протихолерної сироватки, яку випробовує на собі. І пізніше майже всі протиінфекційні сироватки Данило Заболотний випробовував на собі.
Після закінчення в 1894 році університету Д.К. Заболотний розпочав свою діяльність як епідеміолог, працюючи лікарем у Подільській губернії, де вів боротьбу з епідеміями тифу, дифтерії й холери. Він першим у Росії застосував широкомасштабне лікування антидифтерійною сироваткою (щеплення дітям). У м. Кам’янці-Подільському він організував бактеріологічну лабораторію, в якій проводив дослідження збудників хвороб.
У 1895 р. Данило Кирилович повернувся до Києва, керував заразним відділенням та лабораторією Київського окружного військового шпиталю. Його обрали на посаду асистента кафедри загальної патології медичного факультету Київського університету. Проте в особистому житті вченого сталася трагедія — помер син Петрик. Переживши це горе, Данило Заболотний продовжив боротьбу за врятування людей від тяжких хвороб. Разом з іншими вченими він виїжджає для боротьби з епідеміями чуми в Індію, Східну Монголію, Китай. У 1898 р. Д.К. Заболотний створює у Петербурзі першу в Росії самостійну кафедру медичної мікробіології, у наступному році — здійснює поїздки до Персії, Аравії та Месопотамії, їде у відрядження на спалах чуми у Шотландію, Португалію, Марокко, Саратовську губернію, на Чорноморське узбережжя Кавказу. А разом з цим продовжує інтенсивну наукову роботу. Загалом вчений опублікував понад 200 наукових праць. У 1908 р. Данило Кирилович захистив у Військово-медичній академії дисертацію на ступінь доктора медицини. А потім знову була боротьба з чумою в Маньчжурії, Одесі, Астраханській губернії, Туркменії. У 1918 р. Д. Заболотний організовує епідеміологічний відділ Інституту експериментальної медицини, створює вакцинно-сироваткову комісію при Петроградському міськздороввідділі. Тяжкий був період в країні — руїна, епідемії, і в особистому житті професора також — померла його дружина. У 1919 р. професор Д. За-болотний переїхав до Одеси, став ректором Одеського медичного інституту (1919–1923), в якому створив першу у світі кафедру епідеміології (1920).
Знаменним у житті Данила Кириловича був 1928 р. У травні його обрали Президентом Всеукраїнської академії наук (академіком ВУАН він став 1922 р., академіком АН СРСР — у 1926 р.). «Збираюсь на Україну. Надіюсь ще потрудитися для рідного краю і народу, — занотовує Д. Заболотний у своєму щоденнику. Цей щоденник згодом було знищено. Так намагалися знищити все, що свідчило про любов ученого до України. Професор Д. За-болотний був чудово обізнаний з вітчизняною і світовою літературою, писав вірші, які в свою чергу високо цінувала Леся Українка.
Данило Кирилович намагався все віддавати людям. І його любили всі: за широке й благородне серце, за рідкісно чуттєву самовіддану душу. Він жив для інших. Овдовівши, учений знаходив утіху в тому, що допомагав сиротам, власним коштом навчав 13 дітей, яких усиновив.
Д.К. Заболотного не стало 15 грудня 1929 р. Поховано його на подвір’ї батьківської хати поруч з дружиною, яка була йому надійним помічником і другом.
Світлій пам’яті велета української науки, подвижника і патріота України присвячено окремі наукові збірники, статті в періодиці, два кінофільми, художні твори. На шести будинках в Одесі, Києві і Санкт-Петербурзі встановлено пам’ятні дошки і барельєфи вченого. Будинок-садибу, де народився Д.К. Заболотний, перетворено на його меморіальний музей.
Його ім’я присвоєно Інституту мікробіології та епідеміології НАН України. Також ім’ям вченого названо вулицю в м. Києві. З 1968 р. Національна академія наук України присуджує премії імені академіка Д.К. Заболотного за видатні досягнення в галузі мікробіології, вірусології, епідеміології та зоології, якої автор може удостоїтися лише раз у житті.
Про цю незвичайну людину читай у наведених нижче виданнях.
Благородна справа боротьби за здоров’я людей // Обдарована дитина. — 2005. — № 10. — С. 48–51.
Васильев К.Г. Д.К. Заболотный (1866–1929) / К.Г. Васильев. — М. : Ме-дицина, 1986. — 103 с. : фотоил. — (Научно-популярная медицинская литература) (Выдающиеся деятели отечественной медицины и здравоохранения).
Ганіткевич Я. [Данило Кирилович Заболотний] / Я. Ганіткевич // Істо-рія української медицини в датах та іменах. — Л., 2004. — С. 239.
Заради майбутнього людства // Календар знамен. і пам’ят. дат : 2006, IV кв. / авт.-уклад. О.В. Булгак [та ін.]. — К., 2006. — С. 69–77.
Калита В.Т. Данило Заболотний : біогр. повість / В.Т. Калита. — К. : Молодь, 1981. — 246 с., [8] арк. фотоілюстр. — (Серія біографічних творів «Уславлені імена» ; вип. 53).
Мар’єнко Ф. Віч-на-віч із смертю : нарис про життя і діяльність академіка Д.К. Заболотного / Ф. Мар’єнко ; худож. Я. Киричок. — О. : Одес. книжк. вид-во, 1959. — 150 с. : ілюстр.
Матвійчук О. Данило Заболотний — ім’я в усіх енциклопедіях світу / О. Матвійчук, Н. Струк // Пам’ять століть. — 2006. — № 6. — С. 109–111.
Шаров І. Заболотний Данило Кирилович / І. Шаров // 100 видатних імен України. — К., 1999. — С. 143–146.
Шендеровський В. Людина високих гуманістичних ідеалів / В. Шендеровський // Нехай не гасне світ науки. Кн. 1 / за ред. Е. Бабчук. — К., 2009. — С. 93–102.
* * *
М’ястківський А. Через вогонь : повість / А. М’ястківський ; мал. Я. Левича. — К. : Веселка, 1971. — 167 с. : ілюстр.