IІ. 1920. Цей день в історії…
Другий випуск веб-виставки «Вітчизняне книговидання для дітей: видані століття тому» розпочинає знайомство з виданнями, які вперше побачили світ у вкрай складний, суперечливий, проте дуже важливий для української історії час — 1920-ті роки. Цей період можна з впевненістю назвати ренесансом українського книговидання, адже саме тоді вперше в історії української культури видавнича діяльність набула стрімкого розвитку.
За даними Книжкової палати України, в 1920 році видано 1013 книг, з них українською мовою — 397; з 97 діючих видавництв, функціонувало 32 приватних. Основними здобутками книговидавничої справи в Україні у 1920 році було друкування книг рідною мовою. Найактивніше книжкові видання розповсюджувалися завдяки мережі книжкових магазинів та складів. Діяли книгарні товариства «Вернигора» та книгарні при видавництвах «Час», «Друкарь», «Криниця», «Дзвін» та інші.
Та вже на початку літа 1920 р. різко змінили обстановку в країні політичні події: зі зміною влади відбулося удержавлення видавничої справи та книгорозповсюдження. 18 серпня 1920 р. урядом УСРР було затверджено положення про всеукраїнське державне видавництво, згідно з яким Всеукрвидаву, як центральному видавничому органу ВУЦВК, було надано право об’єднання, а також регулювання видавничої діяльності всіх організацій радянської України, переважного використання підприємств поліграфічного виробництва і розподілу всього паперу. Кооперативні видавництва та приватні друкарні було націоналізовано та перейменовано, надавши номери; відбулося офіційне закриття книжкових крамниць. Книги заборонили продавати як «буржуазну розкіш», а увесь книжковий обіг в Україні став «чорним» і букіністичним. Особливо популярною була навчальна література, тиражів якої не вистачало, тому на букіністичному ринку оберталися підручники та посібники, видані у кооперативах та приватних видавництвах. Активно видавали літературу агітаційного спрямування, що призвело до збільшення у 1920 р. кількості назв книг.
Поразка визвольних змагань 1920-х років призвели до масової еміграції українців за кордон. Вони оселялися у країнах Західної Європи і організовували українські школи, наукові установи, товариства, видавництва тощо. Тому видання української книги здійснювалося і за межами країни. Відень став найпомітнішим основним центром українського видавничого руху, також виділялися Ляйпціґ, Берлін та Прага.
