Наша вихователька забула годинник
Наша вихователька забула годинник
Марія Петрівна в неділю їздила в те село, де живе її татко, – дідусь Петро. Поспішаючи назад, забула в свого татка маленький годинник, який завжди був у неї на руці.
У дитячому садочку вона глянула на руку і з жалем каже:
Забула годинник…
Ми з Юрасиком розповіли всім хлопчикам і дівчаткам, що наша вихователька забула годинник, який показував, коли треба снідати, обідати, йти на заняття, на екскурсію.
«Що ж тепер буде?» – задумалися ми. Нарешті іграшкові годинники мають цифри, але стрілки на них не рухаються.
Мені здалося, що засумували наші плюшеві ведмедики, рум’яні ляльки і навіть їжачок, що живе в ящику біля шафи.
А Юрасик підійшов до вікна, задивився надвір, потім покликав мене:
– Що там бачиш?
– О! – втішився я, побачивши на стіні Палацу культури великий, як велосипедне колесо, годинник. На ньому щохвилини стрибала велика стрілка.
– Я стоятиму тут, – сказав Юрасик, – і як тільки Марія Петрівна гляне на руку, прокажу, котра година.
Я теж умію читати годинник, то й кажу:
– Коли ти стомишся, я дивитимусь.
Почувши, про що ми говоримо, підійшла Тетянка:
А потім я…
Коли Марія Петрівна за звичкою глянула на руку, ми хором проказали:
Без п’яти хвилин дев’ята. Час на заняття!
Джерело: М’ястківський Андрій Пилипович. Наша вихователька забула годинник / А. М’ястківський // Куди пішов дощик : оповідання для дошк. віку / А. М’ястківський. – Київ, 1981. – С. 6.