Про Іринку та морозиво
Ой і любила ж Іра морозиво! З’їсть порцію і знову до бабусі горнеться.
– І не проси , більше не куплю. Не жаль грошей. Тебе, онучко. Простудишся.
Одного разу Іра таке надумала, що аж в долоні заляпала. І от вона вже підіймалася східцями на другий поверх, де живе тьотя Маруся.
В Іринки аж чотири рідні тітки, і всі вони живуть в одному багатоповерховому будинку, бо працюють на одній фабриці.
– Чого це ти така засмучена? – зустріла її тьотя.
Дівчина ще дужче похнюпилась.
– Та… Бабуся ж мені сьогодні морозиво не купила.
– А тобі хочеться морозива?
– Дуже!
– Ой ти ж солодійко! – взялась тьотя за гаманець. – Візьми, - простягла вона двадцять копійок. – Та гляди, дорогу не перебігай.
Дівча враз повеселіло й вибігло з кімнати.
А невдовзі Іринка стукала в двері до тьоті Каті.
– Племінничка моя прийшла! – приголубила її тьотя Катя. – Чим же тебе смачненьким пригостити? – клопоталася вона. – Грушками чи ватрушками, пиріжками з калиною чи вареннячком малиновим?
Іра похитала головою.
– Морозивом! – сказала вона. Тьотя допитливо подивилася дівчинці в очі:
– А ти сьогодні не їла його?
– І не куштувала.
– Гаразд, – дістала тьотя сумку. – Купи собі морозиво. Тільки не квапся, їж поволі. Домовились?
Через деякийсь час дівча забігло до тьоті Валі. Далі – до тьоті Лізи. Більше тіток у Іринки не було, і вона повернулася додому.
Другого дня Іра почала кашляти, у неї підвищилась температура. Лікар, оглянувши її сказав:
– Морозиво!
– Що ви, мовила бабуся, – більше однієї порції я їй не купую.
– А тепер їй місяць і куштувати не давайте, – заявив лікар.
Іринка глянула на бабусю, хотіла щось промовити, та тільки губами поворушила.