Сова
СОВА
Сидить дід, чай п'є. Не пустий п'є — молоком забілює.
Летить повз нього сова.
— Драстуй,— каже,— друже!
А дід їй:
— Ти сова — шалена голова, вуха сторчком, ніс гачком. Ти від сонця ховаєшся, людей цураєшся — який я тобі друг!
Розсердилася сова.
— Добре ж,— каже,— старий! Не буду до тебе по ночах на луки літати, мишей ловити, сам лови.
А дід:
— Бач, чим лякати вигадала. Тікай, поки жива.
Полетіла сова, - забралася в дуб, нікуди з дупла не летить.
Ніч прийшла. На дідовій луці мишва в норах свистить, перекликається:
— Подивись но, кума, чи не летить сова — шалена голова, вуха сторчком, ніс гачком?
Миша миші відповідає:
— Не видати сови, не чувати сови. Нині нам на луці дозвілля, нині нам на луці привілля.
Миші з нір пострибали, миші по луках загуляли.
А сова з дупла:
— Хо-хо-хо, діду! Дивись, як би лиха не трапилося,— миші он, кажуть, на полювання вийшли.
— А хай ідуть,— каже дід.— Це ж не вовки, не заріжуть вівці.
Миші по луках шмигають, джмелині гнізда шукають, землю риють, джмелів ловлять.
А сова з дупла:'
— Хо-хо-хо, старий! Дивись, як би гірше не вийшло, всі твої джмелі розлетілися.
— А хай летять,— каже дід.— Нема з них пуття — ні меду, ні воску — самі пухирі.
Стоїть на луці конюшина кормова, головою до землі звиса, а джмелі гудуть-дзижчать, з луки геть летять, на конюшину не дивляться.
— А сова з дупла: Хо-хо-хо, старий! Дивись, як би гірше не вийшло: не довелося б тобі самому цвіт з квітки на квітку розносити.
— І вітер рознесе,— каже дід, а сам потилицю чухає.
По луці вітер гуляє, цвіт додолу сипле. Не потрапляє цвіт з квітки на квітку; не родиться конюшина на луці зеленій; не подобається це старому.
А сова з дупла:
— Хо-хо-хо, діду! Корова твоя мукає, конюшини просить, кажуть, трава без конюшини, що каша без масла.
Мовчить дід вражений, нічого не каже. Була корова з конюшини здорова, стала худнути, молока менше давати.
А сова з дупла:
— Хо,; хо - хо, діду! Казала я тобі: прийдеш до мене вклонитися.
Дід лається, та справа не посувається. Сова в дубі сидить, на мишей і не глядить. Мишва по луці шмигає, джмелиних гнізд шукає. Джмелі на інших луках гудуть, а до дідового і не йдуть. Конюшина на луці не росте, і корові трава зовсім не те. Молока у корови мало. Ось і до чаю дідові молока не стало.
Пішов до сови.
— Ти вже, совушко-вдовушко, мене визволяй, нічим мені, старому, білити чай.
А сова з дупла очима луп-луп, лапами туп-туп.
— Отож бо й є,— каже,— старина! Думаєш, мені то легко без твоїх мишей.— Вилізла з дупла, полетіла мишей лякати.
Сова полетіла мишей ловити.
Миші в нори поховалися.
Джмелі загули, над квітами залітали.
Конюшина стала наливатися.
Корова пішла конюшину жувати.
Молока у корови багато, і всі раді.
Джерело: Біанкі В. Сова / В. Біанкі ; пер. О. Іваненко // Весна та літо. – Київ ; Харків, 1937. - С. 184-185.