Горобчик
Горобчик
Маринка вбігла до кімнати весела, задихана і прямо з порога закричала:
— Дивіться! Горобчик!
Люда, що сиділа за столом і малювала, відштовхнула стілець і мерщій побігла до сестри.
— Де?
— Ось, — показала Маринка сіреньку пташку, розтуляючи долоні.
— Напевне, з дерева впала й забилася, — сказала мама.
— А вона видужає?
— Не знаю, треба допомогти їй.
— Видужає! Видужає! — закричали дівчатка. — Ми будемо добре доглядати її.
Того ж дня мама дістала в сусідів стару клітку і посадила в неї горобчика. Маринка і Люда поставили йому блюдечко з водою, накришили хліба, насипали крупи.
Перший день горобчик сидів у куточку зажурений. Він підібрав під себе лапки і нічого не їв. Але наступного дня вже почав потроху їсти. А ще через кілька днів весело стрибав по жердинах.
Надворі була весна. Дерева стояли зелені, тепло світило сонце.
Якось підійшла Люда до клітки, що висіла на вікні, дивиться: знову зажурився горобчик, забився в куток. Пролетить повз клітку пташка — він весь стрепенеться, зиркне очком і знову замре. Напевне, схотілось і йому політати в синьому небі.
Жаль стало Люді горобчика. Відчинила вона дверцята клітки і... випустила його на волю.
Саме тут вбігла до кімнати Маринка. Побачила порожню клітку, питає:
— А де горобчик?
— Випустила, — відповіла Люда.
— Ех, ти, — накинулась на неї Маринка, — а ще хвалилась, що пташок любиш. Не хочеш ти їх доглядати — от і випустила!
— А от і ні! — засперечалась з нею Люда. — Я більше за тебе їх люблю.
Так чи не так?
Джерело: Буцень О. Горобчик / О. Буцень // Солодкий дощ : казки та оповідання / О. Буцень ; іл. Т. Кудиненко. – Київ, 2008. – С. 61-62.