Back

Табір у лісі



ТАБІР У ЛІСІ 

Хлопець прокинувся від товчка, коли човен приставав до берега. Був сірий ранок. Ліс насунувся на річку так, що віти дерев майже сходилися угорі над річкою. Глек прив’язав човна до верби, щоб його не було видно з річки, і сказав:

— Ну, приїхали! Ходім за мною...

Холоп та хлопець, продираючись крізь чагарники, пішли за запорожцем і згодом вийшли на вузеньку стежку, що втоптали лісові звіри. Вони йшли не більш як п’ять хвилин цією стежкою. В лісі було зовсім темно, і тільки небо, пробиваючись крізь густі верхів’я дерев, сіріло над головами втікачів.

— Хто йде? — почувся відкілясь зверху, як здалося Дорошеві, чийсь молодий голос.

Дорош підвів голову й подивився вгору. Нікого не було видно серед могутніх дубів та кленів цього темного лісу.

— Пугу! Пугу! крикнув запорожець.

— Козак з Лугу! — відгукнувся той самий голос, що запитав, хто йде.

З гілки великого дуба перед самим носом Дороша скочив на землю молодий запорожець з рушницею в руках.

— Здоров був, батьку отамане, — привітався парубок з Глеком. — Довго тебе не було; ми й жданки поїли, на тебе чекаючи.

— Добре хоч діждалися, бо з воїводиних рук не так легко вишкрябатись, — відповів Глек, — цупко держить.

Парубок не відповів нічого на це, тільки скоса глянув на босі ноги й подерту сорочку Глека і, кинувши оком, на холопа та хлопця, мовчки пішов стежкою попереду.

— Ну, що, — спитав його Глек, — чи все гаразд серед товариства?

— Усе... Тільки набридло комарів годувати коло річки... Недайвода хотів вже йти до Харкова тебе шукати.

— Добре, що не пішов, а то б зазнав, що таке московські колодки.

— А що таке?

— Потім побалакаємо.

Джерело : Бабенко Гр. Шляхом бурхливим : повість кінця 17-го ст. / Гр. Бабенко. – Харків : Київ, 1931. – С. 103 – 104.