Суниці
Суниці
– Ур-ра! В атаку на суниці! – весело вигукнув Миколка.
Діти кинулися ласувати запашними, соковитими ягодами.
Згодом Ганночка не їла вже ягід, а спритно зривала їх із стебельцем і складала в пучок.
Микола побачив це і здивовано спитав:
– Ти чому не їси?..
– Щоб нам менше дісталося! – докірливо кинула Іринка. – Доки ми одну ягідку з'їмо, вона зірве й п'ять. Жадібна така…
– І зовсім я не жадібна, і від вас більше не зриваю, – виправдовувалась Ганночка.
Хлопець раз у раз скоса заздрісно поглядав на рясний пучок у Ганноччиних руках. Потім підкрався до дівчини ззаду, вдарив її по руці. Суниці розсипалися.
– Налітай на ягоди! – Гукнув Миколка своїм сестричкам.
Вони троє миттю позбирали суниці, регочучи, об'їдали рясні стеблини.
Ганночка гірко заплакала. Потім витерла сльози і глянула на сонце. Воно торкнулося вже гострої вершини Кам'яниці. «Встигну ще», – подумала.
– Ти куди, Ганночко? – спитала круглолиця Марічка.
Та Ганночка не відповіла, побігла по схилу навскіс і скоро зникла в кущах.
Джерело: Керекеш Юрій. Суниці / Ю. Керекеш // Горішки : оповідання / Ю. Керекеш. – Ужгород, 1960. – С. 13.