Вовк та собака
Вовк та собака
Було це, де не було, а в одного господаря на службі був собі пес – Гривко. Вже старий, беззубий і на одне око сліпий, але нюх і слух мав добрий, тому господар до нього й каже:
– Є в мене в хліві свиня з поросятами, і це маєш стерегти, як ока в голові.
Пес на це обізвався:
– А що мені за те даси?
– Я знаю, що ти старий. В тебе зубів нема, із злодієм не здужаєш боротися, а в мене служба легка. Як хтось буде до хліва підходити, ти будеш тільки гавкати, щоб я знав, за те даватиму кращих кормів.
– Буду вірним сторожем, – погодився пес, – лиш аби ти свого слова дотримував.
Відтоді Гривкові непогано жилося.
В хліві сита свиня з поросятами лежить, а пес в буді дрімає й одним вухом прислухається. І як здалеку непрошений гість прямує, тоді до господаря часом лайкою обізветься.
Якось надійшов сірий вовчище і вчув, що в хліві поросята хрюкають. Голодному прийшов вовчий апетит на живе м’ясо. Він підбіг до собаки і промовив:
– Брате Гривку, я знаю, що ти у свого господаря вірний сторож, але, як своєму кровному брату, міг би дозволити хоч на одне поросятко.
– Не можу я, - відгризався пес. – З господарем склав договір, за те він мені їсти дає.
– Але ж ти не кричи, а мовчи.
– Я мушу кричати, аби вчув газда.
І сердитому вовку прийшлось без нічого в ліси вертатися.
Джерело: Лука Дем’ян. Вовк та собака / Л. Дем’ян // Казки / Л. Дем’ян. – Київ, 1969. – С. 22.