Сьогодні Зірка Мензатюк впевнено і лагідно повертає нашим нащадкам
рідну героїчну історію... просвітлюючи
дорогу у велике життя.
Г. Тарасюк
Сьогодні Зірка Мензатюк впевнено
і лагідно повертає нашим нащадкам
рідну героїчну історію... просвітлюючи
дорогу у велике життя.
Г. Тарасюк
Ось ти уже знаєш біографію письменниці, яку вона сама написала. Знаєш, що пише вона переважно казки. «Казка — це зерно, яке завтра проросте», — впевнена Зірка Захаріївна. Проросте у душах читачів милосердям, добром, радістю, знанням. Це ми знаємо напевно. Бо літературні казки цієї письменниці світлі, як і її душа. Вони ненав’язливі, добрі, повчальні, сповнені фантазій і реальності, мудрування і розваг. Радимо тобі їх прочитати.
Ось перша з книжок-«лауреатів». Називається вона «Казочки-куцохвостики» (намалювала С. Хміль. — Л. : Вид-во Старого Лева, 2006. — 32 с. : ілюстр.). У тебе може виникнути запитання: «Чому куцохвостики?». А тому, що вони короткі за сюжетами. До того ж їх у збірці небагато — усього дванадцять. І написано їх для дошкільнят. Ти ж, любий читачу, уже гарно читаєш і багато чого знаєш. Тож вони ще додадуть тобі багато цікавих і корисних знань, про які ти зможеш розповісти своїм молодшим братику, сестричці чи друзям.
У кожній із цих казочок розповідається про зовсім різне. Але у половині із них є один і той же персонаж — допитлива дівчинка Марійка. Ось, наприклад, казочка «Український прапор». Коли Марійка малювала, то їй найбільше сподобалось поєднання блакитної та жовтої фарб. Бо, виявляється, разом вони дають зелену барву, а кожна окремо «...як сонечко з небом. Як волошка з пшеницею. Як наш український прапор». Ти, звичайно ж, знаєш, коли у тебе день народження. Знаєш, що це буває якогось числа, місяця і один раз на рік. А от із казочки «День народження Місяця» ти дізнаєшся, що супутник нашої планети Земля, той, який на небі, виявляється, має аж дванадцять днів народження. Бо він щомісяця народжується новий. Але ж він буває старий і молодий. І в обох випадках він на небі мов серпик. Як же дізнатись, коли він старий, а коли молодий? От коли ти прочитаєш цю казку, то завжди знатимеш, коли у Місяця день народження. А ще із цієї збірки ти багато дізнаєшся про цифру сім. Виявляється, у нашому житті із цією цифрою багато що пов’язано. Про неї письменниця написала чотири казки. Називаються вони «Сім днів», «Сім барв», «Сім нот» та «Сім зірок». Коли ти їх прочитаєш, то вивчиш назви днів тижня, назви кольорів веселки, розміщення зірок у сузір’ї Великої Ведмедиці, а також назви нот, яких всього є лише сім, але з них складено «...усі пісні і всі мелодії, що їх придумали люди».
До речі, щодо зірок. Можливо, у тебе виникло запитання стосовно імені письменниці? Адже воно належить до рідкісних імен. Так от, Зірка Захаріївна пояснює: «Мої земляки мають пісенну, поетичну вдачу. У Мамаївцях, під Чернівцями, де я народилася, це ім’я найзвичайнісіньке. Там чимало Зірок, Півоній, Калин, Фіалок». Не стала виключенням і сама казкарка. Вона дуже схожа на своїх земляків, тому в її творах, вміщених у збірці «Казочки-куцохвостики», знайшлось місце для фантазії, романтики, пісні. Сподобаються тобі також вигадливі, добрі і веселі малюнки художниці Світлани Хміль, уміщені в книжці. Розглядаючи їх, ти побачиш, який із пальчиків найважливіший, скільки барв у веселки, і які дні тижня отримали свої імена, і ще-ще багато для тебе нового і цікавого.
Коли ти читаєш казки — народні чи написані письменниками, то бачиш, що головними героями їхніх сюжетів бувають не лише люди. А будь-хто, чи що: тварини, рослини, явища природи, ліси, ріки, хмари, різні речі. А от у другій збірці-«лауреатці» З.З Мензатюк «Київські казки» (намалювала Т. Семенова. — Л. : Вид-во Старого Лева, 2006. — 49 с. : ілюстр.) головний герой — Київ. Та не варто думати, що якщо ти не живеш у Києві, то і казки ці не маєш читати. Зовсім ні. Вони написані для маленьких киян, львів’ян, донеччан, одеситів і чернігівців — для всіх українських дітей. Бо Київ належить усім, хто живе в Україні. Це — прадавня чарівна столиця нашої прекрасної держави. Коли Зірку Захаріївну запитали, як виник задум цієї книжки, письменниця розповіла таке: «До написання «Київських казок» мене підштовхнула поїздка в Париж. Там, милуючись прекрасним містом, весь час ловила себе на тому, що ось про цю вулицю знаю, і про це читала, і ця назва мені знайома. Мені стало прикро, що Київ такою ж мірою не відображено в літературі, а мав би бути, бо він того вартий. Спершу я писала просто міські казки: про кота, який ходив на котячу виставку, про голубів, які оселились у нас у редакції. А далі зрозуміла, що Київ може бути не лише тлом, а й головним героєм книжки». Київ — місто велике, густонаселене. У ньому трапляється багато незвичайного, часто-густо навіть таємничого і чарівного. У ньому є різні театри, парки, музеї. «Є в Києві музей, що мов чарівна лампа Аладдіна, повний-повнісінький скарбів. Там монети, давні гривни, персні, чаші, намиста, скриньки, навіть вуздечки для коней — геть усе золоте. Аж в очах ряхтить!». І усі ці речі були знайдені різними людьми. Коли друзі, Юрась та Іванко, побачили у музеї золоту пектораль, то вирішили й собі пошукати скарб, бо ж у Києві є ще дуже багато невідшуканих скарбів. А Іванко навіть десь прочитав, як їх знаходять. «Часом скарби самі виходять із землі. При цьому вони перетворюються на миршаве козеня, шолудивого діда або здохлого кота». І друзі таки знайшли скарб на Олегівській вулиці. «Він лежав у дерезі — здохлий, муругий котисько. Великий, з дебелими лапами і з хвостом, як помело. Це ж стільки золота!». Але ж до моменту перетворення здохлого кота на золото його потрібно було якось зберегти. І друзі поклали скарб у коробку з-під торта і розмістили у холодильнику. А тут Юрасева мама, поспішаючи до подруги на день народження, подивилась у холодильник і вирішила прихопити з собою того «торта». Чи золоту пектораль? Чи історичну коштовність? Чи здохлого кота? А хлопці вирішили продовжити пошуки скарбів. Про їхні пригоди йдеться у казці «Пектораль».
Люди у Києві мешкають у багатоповерхових будинках. І в багатьох сім’ях живуть різні тварини: коти, собаки, папуги. А у одного кобзаря на балконі стоїть вулик на самісінькому Хрещатику, «...і бджоли носять йому добрий мед з хрещатицьких лип та каштанів». «То чому б і не жити у мене кізочці Дерезовській?», — так міркувала одна київська художниця і завела собі у квартирі козу. Часом вона з художницею ходила гуляти містом. «Господиня вив’язувала козі бант на шиї: на день Києва — рожевий, на день Незалежності — жовтий і блакитний». Усі козу хвалили, і у неї замакітрилася голова. Та ще й як! Почала гуляти у капелюшку, понамальовувала на своїй білій вовні кольорові плями і стала схожою на... чорта. Насилу її художниця відмила. А одного разу її ледве не з’їв вовк у Пущі Водиці під Києвом. Після того коза відразу порозумнішала. Про це розповідається у казці «Пригоди кози Дерезовської».
А ще у цій збірці ти знайдеш казку «День, що не має кінця». Він буває один раз на рік і називається День Києва. У цей день по всьому місту відбуваються усілякі дива. А найбільш дивовижні — на Андріївському узвозі. Тоді тут можна зустріти чарівницю Добраду, князів-засновників Києва — Кия, Щека, Хорива та їхню сестру Либідь. Це буває влітку. А взимку на Володимирській горі на Святвечір професор Петро Петрович та його пес Бровко Бровкович ліплять сніговиків. Які потім, як у казці «Снігові колядки», колядують у місті аж до самої Йордані. А ще ти прочитаєш казочку про дерево, на якому росли рукавички, і про усяких київських лихих личин, які у ніч проти свята Воздвиження злітаються на Лису гору на свій шабаш. А які ж вони славні, ці відьми — чародійниці, ворожки, сновиниці, шептухи, яритниці, химородниці! Усе вміють, усе роблять, що належить робити відьмам. Крадуть дощ і росу. Проходять крізь воду, дерева й залізобетонні стіни, перетворюються на котів, сорок або на білі клубки вовни. Одного разу на Житньому ринку навіть купили відьму замість клубка вовни. А як вони літають! На коцюбах, віниках і навіть на пилососах. Щоправда, усі ці дива уміють робити лише старші відьми. А молоді відьмочки ледачкуваті. Не хочуть ні корів доїти, ні зірки красти, ні приворожувати хлопців до дівчат. Вони лишень хочуть напахчуватися парфумами «Чорна магія» і виступати по телебаченню. Ось такі чудеса відбуваються в Києві. І якщо дивитись на Київ зачарованими очима, то тих чудес не злічити і не описати. Бо Київ «...казковий, коли світиться білими свічками каштанового цвіту, казковий у пахощах лип та акацій, казковий у розливах купальських пісень, у тихому сяйві осіннього міста й золотоверхих соборів. У ньому є урочище Кожум’яки, де жив богатир Кирило Кожум’яка, і тече річка Либідь, і височіють гори Хоревиця, Щекавиця й Старокиївська, на яких збудували місто легендарні князі, й здіймаються довкола нього загадкові двотисячолітні Змієві вали... Це місто прекрасне! Люби його», — закликає письменниця. А історії, описані у цій книжці, казкарка не вигадала. Вона сама ліпила сніговика на Володимирській гірці. А професор Петро Петрович, пасічник Богдан з Хрещатика, дівчинка Наталочка з тітонькою Орисею (казка «День, що не має кінця») — давні добрі знайомі Зірки Мензатюк. А ще на сторінках цього видання, крім авторського, є ще одне освідчення в любові до рідного міста. Це освідчення художниці Тетяни Семенової, кожна ілюстрація якої зображає київські краєвиди і робить барвистими добрі й веселі, таємничі й мудрі історії, описані у книжці.
«Київські казки» побачили світ як українською, так і англійською мовами. Тож іноземні туристи відтепер зможуть повезти додому книжковий гостинець, і Київ для їхніх дітей постане казковим містом, сповненим дивoм.
