Без сумніву, ти любиш своє рідне село, місто, нашу прекрасну Україну. Дещо з її історії ти уже знаєш. А коли ще прочитаєш третю з книжок-«лауреатів» — пригодницьку повість Зірки Захаріївни Мензатюк «Таємниця козацької шаблі» (ілюстр. І. Ключковської. — Л. : Вид-во Старого Лева, 2006. — 159 с. : ілюстр.), то дізнаєшся чимало цікавого про козацькі часи в Україні, відвідаєш фортеці, замки, історичні заповідники. Серед них: Берестечко, де 1651 року під проводом Богдана Хмельницького відбулась одна із найтрагічніших в нашій історії битв — битва козаків з поляками, Дубно, Тараканівський форт, Олеський замок — резиденцію колишніх польських королів, Кам’янець-Подільську та Хотинську фортеці, Козацькі могили неподалік Берестечка. І дістанешся ти до цих історичних місць не пішки, а разом з героями повісті — дружною родиною Руснаків: татом, мамою, їхньою донечкою Наталочкою легковою машиною на ім’я Машка. Та машина не нова, не вельми гарна, уже підстаркувата. Зате трішки чарівна. Коли треба, нікого не питаючи, мчить по дорозі швидше нового іноземного джипа. Машка сама включає та виключає звуковий сигнал, а якось її «ясні кришталеві очі» у потрібний момент своїм блиском легко розігнали усіх чортів та відьом під час їхнього бенкету у Підгорецькому замку. Можна сказати, врятували Наталочці життя. Так, так, ми не помилились, коли сказали про відьмацько-чортячий бенкет. Бо у повісті є і такі «герої». Це родина національно несвідомих чортів: мати, батько та їхній син — молодий, чепурний чортик Антип. Він хоч чепуриться і маскується, однак під прилизаним чубчиком у нього добре видно два горбики, де ростуть ріжки. А ще у повісті є національно свідомий, дуже патріотично налаштований привид. От з нього все і почалося. Бо саме він попередив про те, що має статися злочин: коштовну українську реліквію, старовинну козацьку шаблю мають за великі гроші продати за кордон. Але, як відомо, привиди не розмовляють. Тому пояснити, де шукати реліквію, привид міг лише жестами, часом загальнозрозумілими. А коли хвилювався, то бувало що і непристойними. І Руснаки разом із Машкою вирушають на пошуки реліквії. Аби тільки знати, де її шукати? І допоки вони їздитимуть Україною, то ти, дорогий читачу, добре ознайомишся ще й з географією їхнього маршруту. Запам’ятаєш назви та місцезнаходження багатьох річок рідної землі, таких, як Дніпро, Ірпінь, Здвиж, Тетерів, Горинь, Золочівка, Стрипа, Серет, Гнізна, Золота Липа (є й така). А назви сіл! «Кругом не назви, а шедеври! Кобиловолоки! Болязуби! Або Ракобовти! Або Паликорови! Ще краще Печихвости», Ставища, Мрія, Царівка. Це все історичні назви. «Козаки не раз хитрували. Заманювали вороже військо в таке місце, щоб воно не мало куди розбігтися, тоді бикам — головешку під хвіст, і оскаженіле стадо стоптувало ворогів до цурки... Від того Печихвости і Паликорови». Звичайно, з точки зору милосердя не дуже то добре. Але такий був час, а деколи і безвихідь. Нелегко було маленькій і довірливій героїні повісті у пошуках шаблі. Чого лишень їй довелось пережити: головою шубовснути у брудну воду, у Тараканівському форті, де багато усіляких пасток для ворогів, гепнутись у глибокий кам’яний колодязь. Ні крик, ні плач не допомагали їй вибратись нагору. Бідна дівчинка вже й уявила, що коли її знайдуть, то буде запізно. «У газетах напишуть про мужню дівчинку, яка, рятуючи національну реліквію, пожертвувала власним життям. Так і напишуть: «віддала своє молоде життя», то буде гарно і зворушливо...». Але Наталочку врятували... до наступної пригоди. Цього разу їй довелося краплею власної крові скріпити невигідну угоду з юним чортиком Антипом, згодом ще й побувати на відьомсько-чортівському бенкеті у Підгорецькому замку. Як же вона, звичайна дівчинка, ніяк не відьма, туди потрапила? Бо була дуже допитливою. Пішла туди, куди її ніхто не кликав. За позолоченою каретою по двору зайшла Наталочка до розкішної зали замку. І кого вона там побачила? «Добірне товариство» з гарно вбраних панів та панянок. Але з якимись дивними прикрасами. У тієї пані в якості прикраси сиділа жива жаба на шлейфі. «В тої на шиї теліпався золотий скелетик, в іншої голову обвивав вуж, в того на зап’ясті зблискував череп, а замість ґудзиків біліли кістки». Затесався серед них і один козакощур (як назвав його один юний читач). Усе це товариство виявилось несправжнім і складалось із чортів, відьом та відьмаків. А пан Щуровський (нині щур) колись був козаком, який зрадив своїх у бою під Берестечком. Тепер живе по свинарниках, харчується покидьками. Адже зрадників не приймає земля. І навіть полунично-вершковий торт, яким пригостили Наталочку, теж виявився всього-на-всього «шматком свіжого коров’ячого гнояка, загорнутого у лопух». Але задушити і розтерзати дівчинку, так би мовити, «герої» повісті хотіли по-справжньому. Врятувала її машина Машка. А потім була гонитва на дорозі, як у детективному кіно. То чортик Антип найняв мордоворотів у чорних масках, щоб вони зупинили машину Руснаків. Ті поклали впоперек дороги чималу колоду. Здавалось, що зіткнення неминуче. І раптом позаду засигналила вантажівка. То знайомий Руснакам водій показував татові, щоб уступив дорогу. Тато збочив і вантажівка пронеслась уперед. «Це справді було кіно! Вона пішла зустрічною смугою... де попри колоду лишилося трішечки не перегородженого асфальту, проте не вписалася, могутні колеса зачепили колоду, і тоді... щось торохнуло, щось сяйнуло, мов сліпучий фонтан. Та колода, описавши півколо, другим кінцем вгатила автомобіль мордоворотів простісінько у лобове скло, сипнувши осколками!». Дорога лежала вільна. Та, як виявилося, ненадовго. «Бо позаду випурхнув знайомий чорний джип.
Що то була за погоня! Машина мчала, аж захлинався мотор... просто летіла над мокрою дорогою, блискучою від недавнього дощу... Поворот, ще поворот — Машка ледве вписалася, залетівши далеко на зустрічну смугу — і знов поворот — лет, зблиск, тріск... Наталочка обережно розплющила очі. Перед ними цвіла веселка. Всі були цілі. Тато, мама і, здається, Машка теж. Вона ніжно похитувалася: хить-хить. Мов кошеня. Лишенько — Руснаки сиділи... в кроні розлогого дерева» — старої верби.
Треба було якось рятуватись. Та Наталочка — мужня дівчинка, справжня патріотка. Разом зі своїми новими друзями — пластунами зі Львова Северином та Василем їй таки вдається розгадати таємницю козацької шаблі, щоправда аж у самому кінці цієї захоплюючої повісті. Мало не забули! Читаючи повість, ти добре поповниш свої знання з народного фольклору. Бо на сторінках книжки авторка вмістила багато народних приказок. Наприклад, таких: пихи на три штихи; або волю добудеш, або вдома не будеш; вперта коза вовку користь; шелеп щастя в хату; мандрівочка — рідна тіточка; дай, Боже, нашому теляті вовка з’їсти та інші.
А ще у цьому виданні багато своєрідних, дотепних та вигадливих ілюстрацій, які намалювала художниця Івета Ключковська, і які допоможуть тобі краще уявити такі небезпечні, часом смішні пригоди Наталочки Руснак.
До речі, у творчому доробку Зірки Захаріївни Мензатюк є не лише казки. Оскільки вона за фахом журналістка, то ще працює у журналістиці для дітей, пише пізнавальні книжки про найвідоміші церкви та монастирі України, нариси про найцікавіші рослини України і пов’язані з ними звичаї, вірування, легенди.
