Євген Павлович
Гребінка
(1812-1848)
 |
Як байкопис займає Гребінка
|
З ім'ям Євгена Гребінки пов'язаний розвиток жанру байки у тогочасному
українському письменництві. Не дивлячись на те, що байки в Україні писали й
до нього (згадаймо хоча б славетного Г. С. Сковороду), водночас із ним (П. П.
Гулак-Артемовський, Л. І. Боровиковський) і після нього (годі й лічити), проте
лише він удостоївся високої оцінки скупого на похвали І. Я. Франка.
Життя та діяльність цієї людини висвітила Ольга
Цибаньова у книзі "Євген Гребінка" (К.: Молодь, 1972.-
303 с.- (Сер. біогр. творів "Життя славетних"; Вип. 18). На широкому
доку-ментальному матеріалі автор відтворює все, таке яскраве і недовге (він
прожив лише 36 років) життя талановитого поета перед-шевченківського періоду.
Хутір Убєжище, або як його ще називали, Гребінчин Яр, поблизу
Пирятина на Полтавщині, став не лише місцем, де 21 січня 1812 р. народився майбутній
письменник, а й своєрідним епіцентром його митецьких роздумів, об'єктом чисельних
замальовок у творах і тією територією, до якої письменник весь час повертався,
до якої повернувся і востаннє.
Помітивши у малого Євгена палке бажання учитись, батько, не дивлячись
на скрутне матеріальне становище сім'ї, наймає учителя. А згодом у журналі протоколів
засідань Ніжинської гімназії з'являється запис: "8 серпня 1825 р. розглянуто
супліку штабс-ротмістра Павла Гребінки про прийняття до гімназії його сина.
...Вирішено згідно з повідомленням учителів зарахувати Євгена Гребінку до 4-го
класу". Кмітливий, дотепний, в міру пустотливий хлопчик швидко здобув у
своїх однолітків незаперечний авторитет та повагу. Нерідко дитячі пустощі завдавали
йому клопоту, проте це не зупиняло юного гімназиста. Один із таких прикрих випадків,
пов'язаний з одою О. С. Пушкіна "Вольность", детально описує О. Цибаньова.
І скоро Євгена Гребінку уже знала вся гімназія. А перші спроби пера у гімназичному
товаристві знайшли абсолютне схвалення і підтримку з боку улюбленого учителя
І. Кулжинського. Ось так розпочалась літературна діяльність майбутнього славнозвісного
байкаря, поета. Так, так, і поета. Мабуть, вам відомо, друзі, що Євген Гребінка
прославився не тільки як байкар, але і як автор чудових ліричних поезій, написаних
українською та російською мовами. Його романс "Чорнії очі" популярний
і сьогодні.
Після закінчення гімназії Євген служив якийсь час в армії, а потім
оселився у батьківській садибі. Цим часом датуються його перші байки. Але сільське
житіє не задовольняє Є. Гребінку. Він рветься у широкий світ і, щоб спробувати
свої молоді сили, їде до Петербурга. У рідному краї залишились улюблені квітники,
правий берег річки Орлиці, мальовнича балка - за ними поет весь час тужитиме,
і ця туга згодом озветься у його творчості. А як же він здивувався, коли дізнався,
що на той час у Петербурзі зібралася ціла Ніжинська колонія. У листі до одного
із свох приятелів Євген Павлович писав: "Що з мене буде в Петербурзі, що
я там робитиму? А вийшло таке - Петербург - це колонія освічених малоросіян.
У всіх присутственних місцях, у всіх академіях, університеті повно земляків...".
Серед них були М. Гоголь, М. Прокопович, Н.
Кукольник, О. Бородін та інші. Друзі принесли
з собою веселий дух юнацьких гімназичних років. В яскравому калейдоскопі подій,
зустрічей з В. Далем, О. Пушкіним, В.
Жуковським, І. Криловим, К. Брюловим промайне
перед вами петербурзьке життя Є. Гребінки. У його квартирі завжди було багатолюдно,
гомінко. Сучасник поета І. Панаєв стверджував, що найбільш
гостинним серед літераторів того часу був саме Є. Гребінка. А його біограф М.
Михайлов зазначав: "Бесіда його була приємна й дихала веселощами, із тим
легким відтінком гумору, яку зауважаємо у його творах. Загалом Євген Павлович
був наймиліший співбесідник і завжди вчасний гість. Удома Гребінка був гостинним
господарем". Поет був добрим сім'янином, ніжно кохав свою дружину Марію,
допоміг звестися на ноги молодшим братам.
Слід сказати, що коло знайомих Є. Гребінки було досить "різношерстим":
з одного боку він тягнеться до справжньої поезії О. Пушкіна та І. Крилова, П.
Єршова і В. Даля, а з іншого - до літераторів, впливових у вищих урядових
сферах, сподіваючись саме через них покращити своє матеріальне становище, допомогти
родині.
1834 року Є. Гребінка видав свої байки, що вийшли під назвою "Малороссийские
приказки". Ця книжка принесла йому літературну славу, ознаменувавши новий
напрям у розвитку української байки, посиливши у ній викривально-реалістичні
тенденції. Десь на 1936-1937 рік припадає знайомство Євгена Павловича з Тарасом
Шевченком. Є. Гребінка перший відкрив геніальний поетичний талант майбутнього
великого Кобзаря. Часто запрошував його до себе додому, давав йому книги, допомагав
розібратися у питаннях літератури та мистецтва, допомагав грішми, познайомив
зі своїми друзями, узяв найактивнішу участь у викупі Т. Шевченка з кріпацтва.
Тарас Григорович написав чудовий акварельний портрет Є. Гребінки (нині він зберігається
в Національному музеї Т. Г. Шевченка у Києві), присвятив йому свій вірш "Перебендя".
1840 р. вийшов укладений Є. П. Гребінкою альманах "Ластівка", в якому
було вміщено твори українських поетів та письменників: Г. Квітки-Основ'яненка,
В. Забіли, П. Куліша, поезії та уривок з "Гайдамаків"
Т. Шевченка, твори самого Є. Гребінки. Адже він не лише байкар та поет-лірик,
а й автор оповідань, таких самобутніх творів, як: повісті "Кулик",
"Ніжинський полковник Золотаренко", роману "Чайковський"
про боротьбу запорожців проти поневолювачів. А всього письменник за своє життя
написав понад сорок прозових творів. О. Цибаньова хвилююче розповідає про те,
як багато й наполегливо працював Є. Гребінка над своїми творами, постійно домагаючись
простоти, точності слова, виразності змісту, думки.
Є. П. Гребінка помер на 36 році життя у розквіті творчих сил від
сухот. Його останніми словами були: "Добре ... було б дома лежати... в
Убєжищі, на Україні. Візьміть мене додому. Хай мені заспіває жайворонок степовий
у рідному краю...".
Прочитавши запропоновану книгу, ви переконаєтесь у тому, що байкар,
поет, письменник Є. П. Гребінка залишив помітний слід в українському літературному
процесі передшевченківської доби, а його самобутні, привабливі твори заслужили
право на вдячну пам'ять багатьох прийдешніх поколінь.
